Походження слова і поняття «смерть»

Бог створив людину для нетління (Прем. 2:23), оселивши її в раю, наділив її свободою волі, і як Всевідаючий бачив, що самостійність людини, не утвердженої в добрі, таїть небезпеку і може породити смерть. Слово смерть і його поняття з'явилися тут, у раю. Його промовив Господь Бог до Свого створіння, ще не випробуваного у вірності Богу. «Смертю помреш, якщо скуштуєш з дерева пізнання добра і зла» (Бут. 2:17). Бог смерті не створив. В природу людини її ввів гріх старанням диявола "Заздрістю диявола увійшла смерть у світ" (Прем. 2,24). Якби Єва не знадилася на спокусу диявола, не втратила довіри Богу, то не було б гріха. «Єдиною людиною гріх увійшов у світ, і гріхом смерть, таким чином смерть перейшла на всіх людей» (Рим. 5;12). «Як від зараженого джерела природно тече заражений струмочок, так від родоначальника, що заражений гріхом і тому смертний, природно народжуються заражені гріхом і тому смертні нащадки» (Православний Катехізис митрополита Філарета). Свавілля, непослух були причиною смерті тілесної і душевної. Як навчає Православна Церква, наслідками гріхопадіння є: стосовно душі - духовна смерть внаслідок позбавлення благодаті Божої та ушкодження всіх сил її духовної природи (потьмарення в ній образу Божого); стосовно тіла - хвороби та смерть тіла.

Смерть душі це не припинення особистого буття людини, бо душа безсмертна, а роз'єднання її з Богом, в Якому життя всього живучого і животворне світло людського духу (Ів. 1:4, Пс. 35:10), «бо в Нім ми живемо, й рухаємось та існуємо» (Діян.17;28). Унаслідок такого роз'єднання душа хоча і зберігає буття, але життя її набуває неправдивого, невластивого її природі напрямку, бо істинне життя духу без благодаті Божої так само неможливо, як неможливе життя тілесне без їжі та повітря. Апостол Павло такими рисами зображує перебування та дію у грішній природі людини цього начала: "Знаю бо, що не живе в мені, тобто в тілі моїм, добре, бо бажання добра є в мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Отже, я знаходжу закон, що коли хочу робити добро, лежить в мені зло" (Рим. 7:18-21).

Сліди образу Божого, хоча і затьмареного (деякі, так би мовити, стирання Божественної печаті, за висловом митрополита Філарета) збереглися і у грішній людині. Воля людини хоча й стала більш здатною до зла, ніж до добра, але не знищилася. Так, апостол Павло навчає: "за внутрішньою людиною знаходжу насолоду у законі Божому" (Рим. 7,22). Так що грішна людина певною мірою є за природою може вибирати і робити добро, втікати і відвертатися від зла. Каяття, що з'являється після здійснення гріховного діла є також свідченням про свободу волі. Як таємничо і незбагненно для розуму відбувається поєднання душі з тілом в утробі матері, так таємничим є відділення душі від тіла. За вченням нашої Православної Церкви "смерть є розлучення душі з тілом". Коли душа вже не може тіло використовувати на добрі діла, які вона як образ Божий повинна творити, тоді вона залишається сама по собі, а тіло віддається землі, і там розкладається на свої складові елементи. Про це Святе Письмо вчить так:"... і повернеться прах у землю, чим він і був, а дух повернеться до Бога, Який дав його" (Еккл. 12;7).

"Праведність безсмертна, а неправда спричиняє смерть" (Прем. 1:13-16), - ці слова Соломона, що окреслюють значення і походження на Землі явища смерті, водночас служать і свідченням безсмертя людини, бо Соломон говорить, що тільки одні нерозумні бачать в смерті кінець припинення буття. Тож людина наділена безсмертям. Згідно з цілями і намірами Творця, смерть тіла - не остаточне знищення людини, вона веде за собою на деякий час буття душі без тіла. Душа не могла б бути образом Божим, якби не мала безсмертного призначення. Та ж істина передбачається вченням про викуплення: уся віра була б даремною, ми були б найнещасливіші єства у світі, якби не було безсмертя, якби ми тільки в цьому житті сподівались на Христа (1 Кор. 15,14-19). Садукеям, що заперечували безсмертя людини, Христос Спаситель говорив: "... чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як - при кущі - сказав йому Бог, промовляючи: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть" (Лк. 20,38).



Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua