Святитель Ігнатій (Брянчанінов) про смерть

Після падіння першої людини і відкидання її Богом, а в ній і всього роду людського, всі люди, завершивши тілесною смертю свої земні мандри, сходили душами в темниці пекла. Пекло перебуває в надрах землі. Там палає вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його (Мф. 25, 41), які, відповідно, падінням своїм випередили створення матеріального світу. Там тьма кромішня, там тартар, там скрегіт зубів, там хробак що не усипає, там плач без розради, що не переривається і є даремним. Там - різноманітні муки за розмаїтістю гріхів; там - різні ступені мук відповідно до різного ступеню гріховності. Смерть душевна, смерть істотна, що вразила людський рід у його родоначальниках, яка проявляє владу свою і над тілом земного мандрівника під час його земних мандрів недугами та іншими незліченними стражданнями, при завершенні земних мандрів проявляє цю владу найстрашнішим явищем: відділенням душі від тіла. Після відділення душі від тіла влада смерті над людиною одержує повний розвиток (тут говориться про часи, що передували Викупителю): тіло що руйнується і смердить погребають в надрах земних, а душа кожної людини, і нечестивця, і старозавітного праведника, сходить у пекло. Душі нечестивців попадали у вічний вогонь, як такі, що остаточно належать вічній смерті; душі праведників сходили в пекло, у темниці його менш глибокі й страшні, де вони перебували, нудячись життям у пеклі і разом утішаючись надією викуплення. Всі обставини земного життя доводять людині, що вона на землі є вигнанцем за жахливий злочин; але більше за все доводить це смерть. Вона не виявляє ані поваги, ані жалю ні до чого високого і важливого людського. Вона вражає і юність, і красу, і генія, і могутність, і багатство. Нічим людина не може відвернути невблаганної смерті, що служить для роду людського досвідним доказом його падіння, його гріха перед Богом, його страти. Вона свідчить перед людьми, що людина - створіння і раб, який повстав проти свого Творця і Господа, що найзнаменитіші і найважливіші земні справи людей нічого не значать для вічності, що високе людське - мерзотне перед Богом (Лк. 16, 15). Смерть - страта. Вражаючи кожну людину, вона доводить, що кожна людина - злочинець; вражаючи всіх людей без винятку, вона доводить, що карає людство за злочин, спільний всьому людству. Перед одним благочестям благоговіє смерть, і молитва праведника може іноді зупинити сокиру смерті, і відсунути час її (Іс. 38, 5).

За матеріалами сайтуПравославний світогляд



Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства