2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
Плач, про який говориться у другій заповіді блаженства, є, насамперед, істинна скорбота серця і сльози покаяння за вчинені нами гріхи, за наші провини перед милосердним Богом (наприклад, плач апостола Петра після відступництва).
"Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть", – говорить апостол Павло (2 Кор. 7, 10).
Можуть бути духовно благодійними і скорбота, і сльози, викликані нещастями, які спіткали нас, наприклад, смертю дорогих нам людей (Сам Христос просльозився при смерті Лазаря), якщо тільки ці скорбота і сльози пройняті вірою й упованням, терпінням і відданістю волі Божій. Тим більше до блаженства можуть вести скорбота і сльози, викликані співчуттям до нещастя ближнього, якщо ці сльози щирі й супроводжуються ділами християнського милосердя та любові.
Печаллю ж світу цього називається печаль без надії на Бога, яка виникає не від усвідомлення своєї гріховності перед Господом, а від нездійсненності честолюбних, владолюбних і корисливих прагнень. Така печаль через зневір'я і відчай веде до смерті духовної, іноді й до тілесної (самовбивство). Приклад такої печалі – Іуда Іскаріотський, який зрадив Христа Спасителя.
У нагороду тим, що плачуть, Господь обіцяє, що вони втішаться, – отримають прощення гріхів, а через це – внутрішнє заспокоєння, отримають і вічну радість, тобто вічне блаженство.
Плач, про який говориться у другій заповіді блаженства, є, насамперед, істинна скорбота серця і сльози покаяння за вчинені нами гріхи, за наші провини перед милосердним Богом (наприклад, плач апостола Петра після відступництва).
"Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть", – говорить апостол Павло (2 Кор. 7, 10).
Можуть бути духовно благодійними і скорбота, і сльози, викликані нещастями, які спіткали нас, наприклад, смертю дорогих нам людей (Сам Христос просльозився при смерті Лазаря), якщо тільки ці скорбота і сльози пройняті вірою й упованням, терпінням і відданістю волі Божій. Тим більше до блаженства можуть вести скорбота і сльози, викликані співчуттям до нещастя ближнього, якщо ці сльози щирі й супроводжуються ділами християнського милосердя та любові.
Печаллю ж світу цього називається печаль без надії на Бога, яка виникає не від усвідомлення своєї гріховності перед Господом, а від нездійсненності честолюбних, владолюбних і корисливих прагнень. Така печаль через зневір'я і відчай веде до смерті духовної, іноді й до тілесної (самовбивство). Приклад такої печалі – Іуда Іскаріотський, який зрадив Христа Спасителя.
У нагороду тим, що плачуть, Господь обіцяє, що вони втішаться, – отримають прощення гріхів, а через це – внутрішнє заспокоєння, отримають і вічну радість, тобто вічне блаженство.
