Що розкриває притча про блудного сина?

Людині дані заповіді Божі, зберігаючи які, вона тим самим здобуває собі благодатне вічне життя.
Але все горе в тім, що не завжди людина цінує це багатство - виконання Божественних заповідей, від яких збагачується її душа. Часом приходять такі хвилини, коли в людині зубожіє любов до свого Джерела життя, любов до свого Творця, і тоді все те, що служить їжею духу людського, стає вже як би в тягар їй. Вона намагається звільнити себе, видалити, скинути тягар заповідей Божих і стати на самостійний шлях, жити так, як їй хочеться, іншими словами, людина віддаляє себе від Господа і йде в обійми гріха. От це і є початок падіння.
Отже, початком віддалення з батьківського будинку служить охолодження любові до Бога. Людина намагається скинути із себе благе ярмо Христове й вийти в країну далеку, у країну гріха, де, як їй здається, вона буде веселитися й радіти без кінця. Гріх малює в розумі людському всі ласощі, всі принади світу. Вік кличе, вабить до себе. І людина, не розібравшись у цьому обмані, залишає їжу духовну і звертається до їжі тваринної - до гріха.
Спочатку, поки вона ще не розтратила задатки благодаті Святого Духа, вона відчуває в собі силу, життя. Це подібне до відламаної гілки. Адже коли гілка від здорового дерева відокремлюється, то вона не відразу засихає, а має в собі якісь соки, отримані від древа. І якийсь час ця гілка харчується соками, що залишилися. Ну а потім? А потім наступає відомий кінець - засихання.
Ось те ж саме відбувається і з людиною. Людина убожіє духовно. Усе, що було дано їй через виконання заповідей Божих від Божественної благодаті, все убожіє, зменшується, і людина поступово духовно засихає. У людському серці утворюється порожнеча. Ця жахлива гріховна порожнеча не дає людині ні хвилини спокою. І тоді людина починає метатися, шукати різного роду розваги, розпалюючи себе то похіттю плоті, то гординею, то лихою вдачею, злобою, заздрістю, корисливістю й іншими гріховними справами. Але все це не приносить задоволення. І якби не милосердя Господнє, то що сталося би з нами, спокушеними підступами диявола?! Навіть у гріху Господь не залишає людину Своєю милістю. Він у Своєму Промислі має безліч способів повернути нас на шлях істинний. Часом це дуже гіркі ліки: і важкі обставини життя, і хвороби, і нестаток...
Але посилаючи всілякі скорботи, Господь будить людину, стукає до неї: прокинься, устань, людино, ти перебуваєш у небезпеці!
рнулася до їжі гріховної. Вона губить духовну радість, спустошує себе й стає рабом гріха. І якщо гріх не остаточно
винищить у людині добрі початки, то завжди залишається можливість пробудження від гріховного сну.
Але буває й так, що гріх ПОВНІСТЮ поневолює людину, так що та атрофується, губить почуття духовного сприйняття й виявляється не здатною ні до якого духовного життя, ні до якого пробудження. Але якщо в людському серці ще залишається куточок доброго ґрунту, то у цей ґрунт Божественна благодать кидає своє насіння І тоді якраз настає просинання. Як воно настає?
Як у євангельського блудного сина, сказано: коли він знемагав від голоду, то отямився. Що це значить - отямитися? Це значить - усвідомити своє небезпечне положення, свій пагубний стан. Перед людиною милістю Божою як би відкривається завіса, і вона бачить себе стоячою на краю прірви, так що ще один крок - і вона неминуче впаде в безодню й загине остаточно. От це й називається отямитися.
Коли це відбувається, тоді людина починає згадувати про колишнє благодатне життя в батьківському домі. Заповіді Божі, які видавалися їй колись досить важкими, тепер здобувають зовсім інший відтінок.

Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства