Кожен час на свій лад ставить одне і те ж питання: що потрібне людині для щастя? Для когось щастя — це одружуватися з дівчиною своєї мрії; для когось щастя ототожнюється з ароматом успіху, що п'янить; хтось бачить себе щасливим на заміській дачі далеко від проблем, що виснажують. Але у всіх цих і мільйонах інших інтерпретацій є одна загальна коренева ідея: життя вдалося, якщо я зміг добитися успіху, якщо я досяг бажаного. А для цього як завжди потрібні гроші. А грошей завжди мало. І людина залишається нещасною, тому що добивається не того, до чого покликана прагнути.
Незадоволення життям — це, здається, вічна тема, на якій будуються всі соціальні, політичні, економічні взаємини людства. Навіть просто поговорити один з одним найцікавіше про те, наприклад, що зарплата маленька, що податки жити не дають, і взагалі все довкруги не так, як повинно бути. І не тому людині завжди мало, що він не уміє раціонально користуватися грошима. Просто сама людина ірраціональна. Її відчуття незадоволення — це передчуття іншого джерела життя: "Царство Боже усередині вас є" (Лк. 17, 21). Не може людина досягти на землі того, до чого вона покликана своїм Творцем. Ні гроші, ні кар'єра, ні успіх не можуть заспокоїти бунтівної людської натури.
Знаменитий християнський мислитель ІV століття пресвітер Руфін писав: «Не може безліч кінцевої мети задовольнити безконечні прагнення духу». Людина, по думці блаженного Августина, має зовсім інше призначення: «Ти, Господи, створив нас з прагненням до Тебе, і не може заспокоїтися душа, поки не досягне Тебе». Людина створена як єдине вмістище Бога на землі, як єдине джерело духовності для всього тварного. «Поглянь, — вигукує Іоан Золотоустий, — яка честь надана людському роду: разом з нами і через нас горішні сили взнали таємницю Пана». І якщо щось інше, окрім Бога, потрапляє в крихкі судини духовного організму людини, то вона псується, як автомобіль, в який заливають воду замість бензину.
Людина більше, ніж вона сама про себе думає. За думкою Макарія Єгипетського, весь світ не може вміщати в собі однієї людської душі. "Тому говорю вам, - не піклуйтеся для душі вашої, що вам є, ні для тіла, в що одягнутися: душа більше за їжу і тіло — за одяг" (Лк. 12, 22-23). Господь тут зовсім не закликає відректися від повсякденних життєвих піклувань. Він просить людину не загубитися в повсякденності. «Не піклуйтеся» в перекладі з грецького точніше звучить як «не мучтеся», тобто не страждайте даремно. Адже це висновок з притчі про безумного багача. Ось в чому виражалися найглибші прагнення його істоти: "...душа! багато добра лежить у тебе на багато років: покойся, їж, пий, веселися" (Лк. 12, 19). У цих словах немає ні краплі заспокоєння, що здається на перший погляд, і щастя. Це схоже швидше за все на медитацію, якою людина прагне заспокоїти все наростаючий апетит своєї душі, весь наростаючий смуток від того, що прагнути більше ні до чого.
У притчі про безумного багача Господь не засуджує природного прагнення людини поліпшити своє матеріальне положення в світі. Він пропонує правильно ставити акценти: "...найшвидше шукайте Царства Божого, і це все додасться вам" (Лк. 12, 31). Успіх, гроші, положення в суспільстві, — все це супутні явища, як вихлопний дим з труби працюючого автомобіля. Але не для диму працює мотор, а для того, щоб возити людей і вантажі. Не для успіху, не для того, щоб бути обов'язково кращим, працює людина, а для того, щоб просто бути щасливою в своєму покликанні. Адже будь-яка справа — це, по суті, дорога до Бога. І все тимчасове, тобто те, що додасться вам, не може бути самоціллю, воно немислиме як щось самозадовольняюче, воно має свій глибокий сенс в контексті людського життя лише як засіб. Наскільки людина змогла максимально реалізувати свій життєвий потенціал, свої засоби — настільки вона і відчуватиме себе щасливою. Простіше кажучи, «Людина є те, на що вона себе витратила» (Антуан де Сент-Екзюпері).
Одного дня до Христа звернувся один багатий, але, очевидно, не зовсім щасливий юнак. Можливо, він і сам собі боявся чесно признатися у все наростаючому відчутті своєї внутрішньої неповноцінності при всіх зовнішніх атрибутах щастя: «Вчителю благий! Що мені робити, щоб наслідувати життя вічне?». Напевно, якби довкруги не було народу, перед яким потрібно було тримати марку, то хлопець запитав би про це ж трохи по-іншому: «Господи, у мене є гроші, кар'єра, пошана в суспільстві, але все це не дає мені спокою. Чому мене Бог благословив багатством і не дав при цьому щастя?». Саме ось за це внутрішнє незадоволення що існує, сповна благочестивим, з точки зору релігійної етики єврея, порядком речей Христос, як пише євангеліст Марк, «возлюбив юнака».
До речі, саме для російських хлопців-емігрантів, які попали після революції до Європи, в систему не зовсім звичних етичних орієнтирів, написав російський філософ С. Франк свою книгу «Сенс життя». У ній він дуже точно розкриває суть цієї благословенної тривоги євангельського хлопця: «Мить, в яку ми вільні від всякої справи або прагнення, ми випробовуємо як болісно-тужливий стан порожнечі і незадоволення. Ми не можемо жити для життя. Ми завжди, хочемо цього чи ні, — живемо для чогось». Бог полюбив цей стан незадоволення людини примарним щастям матеріального достатку. Адже саме звідси бере свій початок щира жива потреба у Христі.
У IV столітті в Єгипті жив святий Серапіон Синдоніт. Одного дня, побачивши на узбіччі дороги жебрака, який тремтів від холоду, він віддав йому свій одяг і залишився з одним Євангелієм в руках. Трохи часу опісля тим шляхом вели в боргову в'язницю одного боржника. І Серапіон, не замислюючись, віддав для розплати за борги своє єдине майно, що залишилося, — Євангеліє. Учень запитав його: «Де Євангеліє?» Старець сказав: «Сину мій! Воно постійно твердило мені: продай маєток твоє і роздай убогим. Я послухав і зробив так, щоб за слухняність отримати відвагу перед Богом». Залишившись убогим, він був просто щасливий виконати заповідь любові. І для цього багато грошей йому не знадобилися.
Українською перекладено за матеріалами сайту Отрок
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства
Незадоволення життям — це, здається, вічна тема, на якій будуються всі соціальні, політичні, економічні взаємини людства. Навіть просто поговорити один з одним найцікавіше про те, наприклад, що зарплата маленька, що податки жити не дають, і взагалі все довкруги не так, як повинно бути. І не тому людині завжди мало, що він не уміє раціонально користуватися грошима. Просто сама людина ірраціональна. Її відчуття незадоволення — це передчуття іншого джерела життя: "Царство Боже усередині вас є" (Лк. 17, 21). Не може людина досягти на землі того, до чого вона покликана своїм Творцем. Ні гроші, ні кар'єра, ні успіх не можуть заспокоїти бунтівної людської натури.
Знаменитий християнський мислитель ІV століття пресвітер Руфін писав: «Не може безліч кінцевої мети задовольнити безконечні прагнення духу». Людина, по думці блаженного Августина, має зовсім інше призначення: «Ти, Господи, створив нас з прагненням до Тебе, і не може заспокоїтися душа, поки не досягне Тебе». Людина створена як єдине вмістище Бога на землі, як єдине джерело духовності для всього тварного. «Поглянь, — вигукує Іоан Золотоустий, — яка честь надана людському роду: разом з нами і через нас горішні сили взнали таємницю Пана». І якщо щось інше, окрім Бога, потрапляє в крихкі судини духовного організму людини, то вона псується, як автомобіль, в який заливають воду замість бензину.
Людина більше, ніж вона сама про себе думає. За думкою Макарія Єгипетського, весь світ не може вміщати в собі однієї людської душі. "Тому говорю вам, - не піклуйтеся для душі вашої, що вам є, ні для тіла, в що одягнутися: душа більше за їжу і тіло — за одяг" (Лк. 12, 22-23). Господь тут зовсім не закликає відректися від повсякденних життєвих піклувань. Він просить людину не загубитися в повсякденності. «Не піклуйтеся» в перекладі з грецького точніше звучить як «не мучтеся», тобто не страждайте даремно. Адже це висновок з притчі про безумного багача. Ось в чому виражалися найглибші прагнення його істоти: "...душа! багато добра лежить у тебе на багато років: покойся, їж, пий, веселися" (Лк. 12, 19). У цих словах немає ні краплі заспокоєння, що здається на перший погляд, і щастя. Це схоже швидше за все на медитацію, якою людина прагне заспокоїти все наростаючий апетит своєї душі, весь наростаючий смуток від того, що прагнути більше ні до чого.
У притчі про безумного багача Господь не засуджує природного прагнення людини поліпшити своє матеріальне положення в світі. Він пропонує правильно ставити акценти: "...найшвидше шукайте Царства Божого, і це все додасться вам" (Лк. 12, 31). Успіх, гроші, положення в суспільстві, — все це супутні явища, як вихлопний дим з труби працюючого автомобіля. Але не для диму працює мотор, а для того, щоб возити людей і вантажі. Не для успіху, не для того, щоб бути обов'язково кращим, працює людина, а для того, щоб просто бути щасливою в своєму покликанні. Адже будь-яка справа — це, по суті, дорога до Бога. І все тимчасове, тобто те, що додасться вам, не може бути самоціллю, воно немислиме як щось самозадовольняюче, воно має свій глибокий сенс в контексті людського життя лише як засіб. Наскільки людина змогла максимально реалізувати свій життєвий потенціал, свої засоби — настільки вона і відчуватиме себе щасливою. Простіше кажучи, «Людина є те, на що вона себе витратила» (Антуан де Сент-Екзюпері).
Одного дня до Христа звернувся один багатий, але, очевидно, не зовсім щасливий юнак. Можливо, він і сам собі боявся чесно признатися у все наростаючому відчутті своєї внутрішньої неповноцінності при всіх зовнішніх атрибутах щастя: «Вчителю благий! Що мені робити, щоб наслідувати життя вічне?». Напевно, якби довкруги не було народу, перед яким потрібно було тримати марку, то хлопець запитав би про це ж трохи по-іншому: «Господи, у мене є гроші, кар'єра, пошана в суспільстві, але все це не дає мені спокою. Чому мене Бог благословив багатством і не дав при цьому щастя?». Саме ось за це внутрішнє незадоволення що існує, сповна благочестивим, з точки зору релігійної етики єврея, порядком речей Христос, як пише євангеліст Марк, «возлюбив юнака».
До речі, саме для російських хлопців-емігрантів, які попали після революції до Європи, в систему не зовсім звичних етичних орієнтирів, написав російський філософ С. Франк свою книгу «Сенс життя». У ній він дуже точно розкриває суть цієї благословенної тривоги євангельського хлопця: «Мить, в яку ми вільні від всякої справи або прагнення, ми випробовуємо як болісно-тужливий стан порожнечі і незадоволення. Ми не можемо жити для життя. Ми завжди, хочемо цього чи ні, — живемо для чогось». Бог полюбив цей стан незадоволення людини примарним щастям матеріального достатку. Адже саме звідси бере свій початок щира жива потреба у Христі.
У IV столітті в Єгипті жив святий Серапіон Синдоніт. Одного дня, побачивши на узбіччі дороги жебрака, який тремтів від холоду, він віддав йому свій одяг і залишився з одним Євангелієм в руках. Трохи часу опісля тим шляхом вели в боргову в'язницю одного боржника. І Серапіон, не замислюючись, віддав для розплати за борги своє єдине майно, що залишилося, — Євангеліє. Учень запитав його: «Де Євангеліє?» Старець сказав: «Сину мій! Воно постійно твердило мені: продай маєток твоє і роздай убогим. Я послухав і зробив так, щоб за слухняність отримати відвагу перед Богом». Залишившись убогим, він був просто щасливий виконати заповідь любові. І для цього багато грошей йому не знадобилися.
Денис Таргонський
Українською перекладено за матеріалами сайту Отрок
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства
