Існують так звані вічні питання. Чого люди хочуть від життя? Що стимулює людей діяти? Заради чого вони навчаються, працюють, будують кар'єру або, навпаки, їдуть на теплий пісок кудись до південного моря? Навіщо люди зав'язують та розривають знайомства, укладають шлюб або розлучаються, п'ють або бігають, звертаються до психологів або ковтають транквілізатори? Нам можуть відповісти: мовляв, я хочу заробити на новий автомобіль, або отримати місце топ-менеджера, або вибратись із депресії, або врешті зустріти жінку, з якою буду щасливий. Проте яка кінцева мета цього всього?Навіщо нам всі ці автомобілі, високі посади, шлюби та розлучення? Напевне, ми не помилимося, якщо припустимо, що люди скажуть, що вони хочуть бути щасливими. Нічого нового в цьому нема. Французький мислитель XVII століття Блез Паскаль (1623 – 1662) сказав: «Всі люди прагнуть щастя – з цього правила нема виключень; способи у всіх різні, проте ціль одна... Щастя – спонукальний мотив будь-яких вчинків будь-якої людини, навіть тієї, яка збирається повіситись».
Проте, якщо подивитись на те, яким чином більшість людей прагнуть реалізувати своє прагнення до щастя, ми виявимо досить цікаву річ. Люди докладають величезних зусиль до того, щоб досягнути багатства, успіху та слави, і вважають саме їх втіленням мрії. Однак, дивлячись на тих, в чийому житті ця мрія вже збулася, ми виявимо, що вони не стали щасливими.
Певний час тому ЗМІ повідомили про самогубство Олександра Макквіна – знаменитого британського модельєра, власника шикарних магазинів, що пробився від бідності та невідомості до вершин багатства і слави. Макквін – нібито досконалий зразок успіху для сучасного суспільства: людина, котра всього досягла своєю працею й талантами, багатий, здоровий, знаменитий, визнаний, плаває на яхті по шикарних курортах. Та ж більшість народу душу готова продати за таке життя, а може й продає щодня! Але цей чоловік виявився настільки нещасним, що вбив себе. Чи варто було збиратися сходами успіху, щоб повіситись на останньому щаблі?
Інший приклад справдженої мрії – знаменитий співак Майкл Джексон, котрий досяг всього, про що мріють мільйони підлітків ( і не лише підлітків) по всьому світові, - це і спалахи софітів, і натовпи шанувальників, і гори грошей, і власний маєток, і обличчя, котре впізнає увесь світ...І рання смерть у гіркій самотності.
Журнали, що так полюбляють плітки про життя багатих і знаменитих, щоразу повідомляють, що такий-то мільйонер судиться з колишньою дружиною, що якась поп-зірка черговий раз лікується від алкоголізму, а ще один кумир мільйонів помер від передозування наркотиків.
І це стосується не лише знаменитостей. Людина домагається просування по службі, підсиджує начальника, розпихує конкурентів, але чи стає вона щасливою? Чи надовго вистачить їй почуття тріумфу після того, як вона досягне свого? Хтось їде до іншої країни, гадаючи, що нарешті знайшов щастя, але дуже скоро з’ясовується, що щастя це недовге. Як часто люди думають: «От, якби я тільки отримав те чи це – або більше грошей, або іншу посаду, або іншу дружину (чоловіка), або іншу країну, - тут би й прийшло до мене щастя!» Але ось вони заробляють гроші, або роблять кар’єру, або змінюють дружин (чоловіків), або переїжджають до інших країн, але разом із тим переживають одне гірке розчарування слідом за іншим – а щастя так і не надходить.
Що ж це таке – істинне міцне щастя? Як не дивно, люди про це зазвичай не думають. Вони можуть до дрібниць продумувати, яку марку побутової техніки обрати або на який курорт поїхати, очікуючи, що це зробить їх щасливішими, але абсолютно не задумуються про те, яке життя треба обрати для того, щоб знайти щастя. Така вже наша спільна біда – ми думаємо про все на світі, крім того, що насправді важливо. Але давайте ж спробуємо виправити цю помилку і постараємось подумати над тим, що таке щастя і що може зробити наше життя щасливим.
Бути чи відчувати?
Слово «щастя» у буденній мові може мати два значення. Ми можемо сказати, що «Микола щасливий у шлюбі», а також, що «напившись, Петро цілих двадцять хвилин був абсолютно щасливим». Відчувати себе щасливим і бути щасливим – не одне й те ж, точно так само, як почуватися добре і бути здоровим - різні речі. Людина може почуватися чудово в той час, як смертельна хвороба роз’їдає її нутрощі, і деякі хвороби небезпечні саме відсутністю больових симптомів. Людина ж хворобливо недовірлива, навпаки, може відчувати всілякі хвороби та болі, хоча фізично все в повному порядку. Зрозуміло, зазвичай між «здоров’ям» і «гарним самопочуттям» є зв’язок, але «почуватися краще» і «видужати» - це не зовсім одне й те саме. Можна почуватися краще, вживши наркотик, але це тільки віддалить нас від істинного одужання.
Тому для розмови про щастя потрібно зрозуміти – що це таке? Це просто відчуття, викликане присутністю ендорфінів у корі головного мозку, чи воно повинно відображати якусь більш глибоку реальність?
Людина у стані сильного алкогольного або наркотичного сп’яніння може почуватися на вершині блаженства, проте ми розуміємо, що вона нещасна: мине зовсім трохи часу, і вона сама це зрозуміє. Людина, що кохає і є коханою, може переживати і смуток, проте насправді вона щаслива, її почуття щастя відображає реальний стан речей.Щоб зрозуміти різницю, уявіть собі, що нейрофізіологія (наука, яка вивчає діяльність мозку) зробила одне дуже важливе відкриття: людині можна імплантувати до мозку електроди і штучно викликати у неї почуття щастя, захвату, при чому значно сильніше, ніж викликане наркотиком, але при цьому позбавлене похмілля та інших неприємних побічних ефектів. Чи буде людина, що переживає таку ейфорію, справді щаслива?
І чого ми чекаємо, коли шукаємо щастя, - відчуття щастя чи чогось іншого, свідченням чого повинне бути це відчуття? Відповідь на дане питання залежить від того, у що ми віримо щодо влаштування всесвіту. І справді, влаштування всесвіту – найбільш практичне питання у світі, і все – в тому числі, звичайно, і щастя – залежить від того, як ми на нього відповідаємо.
Є відомий афоризм: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». Проте ця фраза вже передбачає, що у людського життя є призначення, оскільки людина «створена» (а не з’явилася випадково й без задуму), і створена «для», тобто з певною ціллю. В цьому випадку людина має істинне призначення, а тому бути щасливим – означає знайти це призначення і відповідати йому. Частина цього призначення є в тому, щоб кохати і бути коханими.
Проте є ще інша точка зору: людина виникла випадково, і ніякого «для», ніякого задуму в її існуванні немає; в цьому випадку людина не створена для щастя – вона взагалі не створена, а з’явилася на арені всесвіту в результаті якихось випадкових та безглуздих процесів. Ось як викладає цю точку зору французький вчений атеїст Жак Моно: «Всесвіт зовсім не був начинений життям, рівно як і біосфера – людиною. Наш номер випадково випав у лотереї… людина самотня у байдужому безкрайньому всесвіті, з якого вона виникла випадково». В цьому випадку «щастя» зводиться до відчуттів, і тому нема сенсу запитувати, чи відповідає воно нашому істинному благу чи ні – бо ніякого «істинного блага і призначення» не існує.
Якщо ми шукаємо істинного щастя, нам варто визначитися, з якої картини світу ми походимо. І якщо ми створені для щастя, то запитати себе: Ким? І якщо ми створені Ним для щастя, то саме Він і знає, як нам його знайти. Мова йде не про те, щоб «шукати розради у релігії» (яка безглузда фраза!), а про те, щоб повернутися обличчям до реальності – і, значить, обличчям до Того, Хто нас створив, і створив для щастя.
Щастя по той і по цей бік
Один з радянських лозунгів, що повторювався знов і знов та був засвоєний багатьма, здається, на рівні умовного рефлексу, проголошує, що релігія відволікає людей від пошуків істинного щастя на землі. Так це формулює Максим Горький: «Релігія завжди противилась тому, щоб людина на Землі мала щастя, і тому за щастям релігія завжди відправляла людину на Небеса». Іноді цю тезу сприймають і віруючі люди – нібито Бог хоче, щоб ми жили жалюгідним і нещасним життям на землі, щоб потім втішитися, при чому навіть не небесами, а тим, що ми уникнули пекла. Чи є у нас підстави для такої точки зору?
На перший погляд може здатись, що є. Поза сумнівом, християнство вимагає дотримання заповідей, тобто відмови від деяких речей, котрі пропащій людині здаються бажаними. Безсумнівно, що людині зовнішній часто здається, що слідуючи вимогам Євангелія, вона багато чого себе позбавить. Багато хто уявляє християн як людей нещасливих та сумовитих, що позбавляють себе земних радощів у надії на небесні нагороди. Німецький мислитель ХІХ сторіччя Фрідріх Ніцше навіть побудував цілу теорію – в певний час дуже популярну – на тому, що християни нібито відкидають радощі помсти, самоствердження, захвату від влади і багатства, насильства і розпусти за принципом «зеленого винограду»: якщо вже ми позбавлені якихось «радощів життя», то давайте, щоб втішитися, оголосимо їх гріховними.
Однак, ця картина суперечить деяким твердо встановленим науковим фактам. Я не помилився – науковим, тому що відповідь на це питання, «чи нещасливі віруючі християни», шукали – і знайшли – соціологи. В ряді країн світу було проведено велику кількість незалежних досліджень, котрі мали встановити, що впливає на рівень щастя людей, тобто хто, за власною оцінкою, сприймає життя більш щасливим. Висновки виявились дещо несподіваними: багаті люди не щасливіші за тих, які просто мають їжу й одяг; люди похилого віку не менш щасливі, ніж молоді (а за деякими даними, більш щасливі).
То що ж впливає на рівень щастя? А впливають стосунки з іншими людьми: люди сімейні щасливіші за самотніх, ті, у кого багато друзів, - щасливіші за тих, у кого їх нема, і, що з деяким небажанням визнають невіруючі дослідники, люди віруючі і церковні щасливіші за тих, хто байдужий до віри. Більш того, віруючі значно менш схильні до депресії, самогубств і зловживання алкоголем та наркотиками; вони легше переносять такі життєві удари, як, наприклад, втрату роботи. Все це відомо нам не від християнських апологетів, а від медиків, психологів і соціологів, котрі зовсім не мають ціллю «просування» християнської віри.
Зокрема, професор Ендрю Кларк із Паризької школи економіки займався дослідженням питання про те, що найкраще допомагає людям перенести втрату роботи. Беручи за основу опитування тисяч жителів європейських країн, він дійшов несподіваного висновку: допомагає віра в Бога. Крім того, він відмітив більш високий рівень задоволення життям у християн. Як пише він сам, «ми виявили, що віруючі люди вже зараз отримують нагороду, а не відкладають її на майбутнє».
Це виглядає досить несподівано (а для впертих атеїстів взагалі неприйнятно), проте це так. Тобто, якщо ви хочете бути щасливішими, вірте в Бога і дотримуйтесь Його заповідей. Звичайно, невіруючі дослідники підшукують цьому феномену якесь «природне» пояснення: мовляв, віруючі мають усвідомлення сенсу і цілі, почуття приналежності і підтримки зі сторони єдиновірців і так далі, - але сам цей факт ніхто всерйоз не заперечує. Певною мірою це очевидно, бо заповіді Божі утримують нас від того, щоб шукати щастя там, де ми можемо знайти тільки горе. Проте віра дає дещо значно більше – надію на вічне щастя, відблиски якого нам буває дано відчути вже тут.І радість вічна...
Іноді кажуть, що християни «вірять у загробне життя». Це не те, щоб неправильно, але створює невірне враження. З поняттям «загробне життя» у багатьох з нас асоціюється сумовите існування привида, напівпрозорий силует якого літає над кладовищем. Біблійське ж одкровення розповідає про інше: життя, котре ми отримаємо, набагато більш реальне, істинне і, поза порівнянням, більш щасливе, ніж теперішнє. Як говорить апостол Павло: «Бо знаємо, що коли земний наш дiм, ця хатина, розвалиться, ми маємо вiд Бога житло на небесах, дiм нерукотворний, вiчний. Вiд того ми i зiтхаємо, бажаючи облачитися в небесне наше житло» (2 Кор. 5:1-2). Ми дійсно створені для щастя, і для щастя значно більшого, ніж усе, про що ми могли мріяти. Триєдиний Бог, Отець, Син і Святий Дух, створив нас саме для того, щоб розділити з нами ту повноту любові, радості, перемоги життя, котрими володіє Він Сам. Там ми зрозуміємо, що все добре і прекрасне в цьому світі, чи то людська любов, краса природи, велична музика чи величні фрески, - це передавало послання звідти, з нашої вічної оселі, де нас з любов’ю чекає наша духовна сім’я: святі, ангели, Мати Божа і сам Господь і Спаситель наш Ісус Христос.
Якщо ми послідуємо шляхом віри та послуху, то опинимося там, де всі наші скорботи обернуться вічною радістю. Більш того, навіть тут, на землі, зберігаючи заповіді та надіючись на допомогу Божу, ми будемо більш щасливі, ніж якби намагались влаштувати життя по-своєму. Жахлива, абсурдна дурість гріха є в тому, що ми весь час намагаємось шукати щастя там, де можемо знайти лише тимчасові або вічні нещастя. Покаяння – це знайдення здорового розуму, коли ми звертаємось до нашого істинного блага і призначення – і до істинного щастя.Переклад українською: Оля Титова, Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
