В Євангелії від Луки Христос розповідає про багача, якого зрештою називає нерозумним. Господь так чинить не тому, що засуджує чи ганить необхідні для життя матеріальні блага, Він засуджує неправильне ставлення до них, коли лише в матеріальному блазі і лише в ньому людина вбачає все основне для життя. Господь засуджує багатство як самоціль, що засліплює людину, закриваючи усі інші цінності. Слова, якими втішає себе євангельський багач, звертаючись до своєї душі: "Душе моя, спочивай, їж та пий, і веселися", – слова, на жаль, більшості людей, девіз земнородних.
За вченням святого апостола Павла, людина складається з духа, душі та тіла. Дух – то є найвище і святе, що вирізняє людину серед усього створеного і що споріднює її з Богом. Душа – це життєва сила в людині. "І сотворив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею" (Бут. 2.7). Душу життя має все живе в цьому світі. Звертаючись до своєї душі, багач примовляв: "Їж, пий, і веселися". Усіх людей захоплює тілесна потреба більше, аніж духовна. Людина створює культ тіла. Потреби тілесні захоплюють наш розум та прагнення, ми спілкуємося накопичувати собі багатства, щоб можна було їсти пити і веселитися.
Повчаючи нас словами Господа Ісуса Христа, Церква хоче, щоб ми правильно використовували свої сили та можливості. Звісно, необхідно годувати та гріти своє тіло, бо воно є храмом Духа Божого, що живе в нас. Але необхідно задовольняти і свої духовні запити та потреби. Чи може людина перебувати у повному спокою, якщо вона буде лише їсти, пити і веселитися?
Імператор Нерон в пошуках веселощів та розваг якось влаштував потішну сцену: з галерей у залу, де зібралася сила гостей, увесь час сипали пелюстки троянд. Напочатку всі гості веселилися. Така розвага була їм до душі, бо в ній було щось нове. Ось гості вже потопають в пелюстках троянд, не можуть ходити. Гра все продовжується згідно з лихого задуму імператора. Пелюстки сипалися до тих пір, доки гості не впали у відчай, вони почали кричати та задихатися. Тепер сміявся один лише імператор, споглядаючи на очманілий натовп. Так закінчується всяка надмірна насолода, якої ми так прагнемо, гадаючи, що саме в ній полягає щастя нашого життя.
У нас є запити духа. Душа сумує за небом, як висловився один наш поет, за своєю одвічною Батьківщиною. Ніякі нудні звуки землі не можуть замінити їй небесного голосу, співзвучного й притаманного людині – образу Божому. Ми маємо вищі запити духа, які постійно постають перед нами і чекають на своє задоволення. "... Не хлібом самим буде жити людина" (Мт. 4.4).
Віруючи в Бога, Який керує усім світом, піднімаючи до Бога свої молитви, чи то прохання, славослів'я чи подяку, відвідуючи богослужіння та причащаючись в Церкві нетлінної їжі – Животворного Тіла і Крові Христової, ми досягнемо тимчасового і нагодуємо спраглу душу вічним. В цьому полягає наше покликання і призначення. Що може бути радіснішим і благодатнішим, аніж відчуття і свідомість того, що людина, будучи немічною, гріховною, земною, належить небу і вічності. Нехай свята Церква буде нам в цьому вірним учителем і поміччю і нехай будуть з нами милості великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Амінь.
В Євангельській притчі Христос назвав багача нерозумним. Чому так сталося? Що ганебного вчинив чоловік, зібравши гарний врожай, будуючи подумки нові клуні і заспокоюючи себе тим, що зібрав для себе багато добра? У чому його нерозумність? Нерозумним він був названий тому, що все своє життя звів до одного: "Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися" (Лк. 12.19).
Вся справа у тому, наскільки людина вміє задовольняти потреби не лише свого тіла, але й свого духа. "Не хлібом самим буде жити людина" (Мт. 4.4). Вина євангельського багача в тому, що він, піклуючись про матеріальне, тимчасове, цілком забув про духовне, вічне.
Господь не забороняє людям помножувати свій добробут. Він благословляє людську працю. "Він наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних" (Мт. 5.45). Людині, що робить із свого майна собі божка – Мамону і йому одному служить, Христос говорить: "Нерозумний, – ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготував?" (Лк. 12.19). Скільки разів, прагнучи знайти собі спокою, вони не могли знайти його ні вдень, ні вночі. Що значить "їж та пий"? Скільки людина витрачає для того своїх сил, умінь, такого дорогоцінного часу нашого життя, віддаючи усе і йдучи на все, заради насичення свого черева і задоволення пристрасті до їжі та питва. Після перенасичення та сп'яніння у людини настають страшні моменти тривоги та розчарування, туги і нового пожадання. Девіз поганського натовпу Римської імперії: "Хліба й видовищ!" – свідчить про повний занепад культури й цивілізації, про повне духовне спустошення.
Євангельський багач пропонує своїй душі: веселися. Християнська релігія – релігія оптимізму, релігія радості, що охоплює наше земне життя і простягається у вічну будучність. І це зрозуміло. Хіба у нас немає причини радіти? Господь завжди з нами (Мт. 28.20), з нами Його сила і поміч. Він дав нам такі великі обіцянки, благодатні засоби і можливості спасіння, воскресіння і вічного життя. Проте, якщо будувати свою радість лише на швидкоплинному, матеріальному, то це буде не веселість, а прикрість, мука, зрештою – гірке розчарування. Ні спокій, ні їжа, ні питво, ні веселощі самі в собі не можуть слугувати людині задоволенням її потреб, не можуть надати їй повного блага і щастя. "Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя" (Ів. 6.27). "Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба"; "Я – хліб життя; хто до Мене приходить, – ніколи не прагнутиме", – говорить Господь (Ів. 6.32, 35).
Крім земних благ Господь дає нам блага і дари духовні. Від нас вимагається гармонійне поєднання тих та інших дарів і мудре їхнє використання задля слави Божої і для свого вжитку. І не варто все своє життя перетворювати на гонитву за примарним щастям. Щастя, для того, хто його правильно сприймає, – завжди поруч. Таке щастя для людини усвідомлювати, що вона не лише син землі, але й неба, що життя її має бути не звірячим, а людським у найвищому та найглибшому розумінні цього слова. Лише в мудрому поєднанні турбот про Божественні дари як духовні, так і тілесні ми досягаємо справжнього багатства, спокою та радості. З таким ставленням до речей Господь не назве нас нерозумними, як назвав євангельського багача, а "благословенними Отця" Його (Мт. 25.34).
За вченням святого апостола Павла, людина складається з духа, душі та тіла. Дух – то є найвище і святе, що вирізняє людину серед усього створеного і що споріднює її з Богом. Душа – це життєва сила в людині. "І сотворив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею" (Бут. 2.7). Душу життя має все живе в цьому світі. Звертаючись до своєї душі, багач примовляв: "Їж, пий, і веселися". Усіх людей захоплює тілесна потреба більше, аніж духовна. Людина створює культ тіла. Потреби тілесні захоплюють наш розум та прагнення, ми спілкуємося накопичувати собі багатства, щоб можна було їсти пити і веселитися.
Повчаючи нас словами Господа Ісуса Христа, Церква хоче, щоб ми правильно використовували свої сили та можливості. Звісно, необхідно годувати та гріти своє тіло, бо воно є храмом Духа Божого, що живе в нас. Але необхідно задовольняти і свої духовні запити та потреби. Чи може людина перебувати у повному спокою, якщо вона буде лише їсти, пити і веселитися?
Імператор Нерон в пошуках веселощів та розваг якось влаштував потішну сцену: з галерей у залу, де зібралася сила гостей, увесь час сипали пелюстки троянд. Напочатку всі гості веселилися. Така розвага була їм до душі, бо в ній було щось нове. Ось гості вже потопають в пелюстках троянд, не можуть ходити. Гра все продовжується згідно з лихого задуму імператора. Пелюстки сипалися до тих пір, доки гості не впали у відчай, вони почали кричати та задихатися. Тепер сміявся один лише імператор, споглядаючи на очманілий натовп. Так закінчується всяка надмірна насолода, якої ми так прагнемо, гадаючи, що саме в ній полягає щастя нашого життя.
У нас є запити духа. Душа сумує за небом, як висловився один наш поет, за своєю одвічною Батьківщиною. Ніякі нудні звуки землі не можуть замінити їй небесного голосу, співзвучного й притаманного людині – образу Божому. Ми маємо вищі запити духа, які постійно постають перед нами і чекають на своє задоволення. "... Не хлібом самим буде жити людина" (Мт. 4.4).
Віруючи в Бога, Який керує усім світом, піднімаючи до Бога свої молитви, чи то прохання, славослів'я чи подяку, відвідуючи богослужіння та причащаючись в Церкві нетлінної їжі – Животворного Тіла і Крові Христової, ми досягнемо тимчасового і нагодуємо спраглу душу вічним. В цьому полягає наше покликання і призначення. Що може бути радіснішим і благодатнішим, аніж відчуття і свідомість того, що людина, будучи немічною, гріховною, земною, належить небу і вічності. Нехай свята Церква буде нам в цьому вірним учителем і поміччю і нехай будуть з нами милості великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Амінь.
В Євангельській притчі Христос назвав багача нерозумним. Чому так сталося? Що ганебного вчинив чоловік, зібравши гарний врожай, будуючи подумки нові клуні і заспокоюючи себе тим, що зібрав для себе багато добра? У чому його нерозумність? Нерозумним він був названий тому, що все своє життя звів до одного: "Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися" (Лк. 12.19).
Вся справа у тому, наскільки людина вміє задовольняти потреби не лише свого тіла, але й свого духа. "Не хлібом самим буде жити людина" (Мт. 4.4). Вина євангельського багача в тому, що він, піклуючись про матеріальне, тимчасове, цілком забув про духовне, вічне.
Господь не забороняє людям помножувати свій добробут. Він благословляє людську працю. "Він наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних" (Мт. 5.45). Людині, що робить із свого майна собі божка – Мамону і йому одному служить, Христос говорить: "Нерозумний, – ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготував?" (Лк. 12.19). Скільки разів, прагнучи знайти собі спокою, вони не могли знайти його ні вдень, ні вночі. Що значить "їж та пий"? Скільки людина витрачає для того своїх сил, умінь, такого дорогоцінного часу нашого життя, віддаючи усе і йдучи на все, заради насичення свого черева і задоволення пристрасті до їжі та питва. Після перенасичення та сп'яніння у людини настають страшні моменти тривоги та розчарування, туги і нового пожадання. Девіз поганського натовпу Римської імперії: "Хліба й видовищ!" – свідчить про повний занепад культури й цивілізації, про повне духовне спустошення.
Євангельський багач пропонує своїй душі: веселися. Християнська релігія – релігія оптимізму, релігія радості, що охоплює наше земне життя і простягається у вічну будучність. І це зрозуміло. Хіба у нас немає причини радіти? Господь завжди з нами (Мт. 28.20), з нами Його сила і поміч. Він дав нам такі великі обіцянки, благодатні засоби і можливості спасіння, воскресіння і вічного життя. Проте, якщо будувати свою радість лише на швидкоплинному, матеріальному, то це буде не веселість, а прикрість, мука, зрештою – гірке розчарування. Ні спокій, ні їжа, ні питво, ні веселощі самі в собі не можуть слугувати людині задоволенням її потреб, не можуть надати їй повного блага і щастя. "Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя" (Ів. 6.27). "Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба"; "Я – хліб життя; хто до Мене приходить, – ніколи не прагнутиме", – говорить Господь (Ів. 6.32, 35).
Крім земних благ Господь дає нам блага і дари духовні. Від нас вимагається гармонійне поєднання тих та інших дарів і мудре їхнє використання задля слави Божої і для свого вжитку. І не варто все своє життя перетворювати на гонитву за примарним щастям. Щастя, для того, хто його правильно сприймає, – завжди поруч. Таке щастя для людини усвідомлювати, що вона не лише син землі, але й неба, що життя її має бути не звірячим, а людським у найвищому та найглибшому розумінні цього слова. Лише в мудрому поєднанні турбот про Божественні дари як духовні, так і тілесні ми досягаємо справжнього багатства, спокою та радості. З таким ставленням до речей Господь не назве нас нерозумними, як назвав євангельського багача, а "благословенними Отця" Його (Мт. 25.34).
