Віра...
Вона є початком і кінцем. Вона є джерелом сили та ліками від незгод. Вона є самим життям.
Але водночас вона буває неоднаковою, інколи навіть протилежною. І ці протилежності йменують “іншу" віру схибленою, позбавленою правди. Понад це вони застосовують фізичні, психологічні, духовні прояви сили для подолання незрозумілих їм викривлень або, що простіше, для їх усунення разом з носіями “іншої" віри. Всі “віри" різняться не лише метою, станом, а й засобами. У цьому разі вони різнитимуться і результатами. Власне сама віра передбачає досягнення тих або інших результатів. Хтось будував “рай на Землі” (а нашому поколінню такий будівничий відомий під личиною комуніста), хтось “визволяв” гріб Госиодній, а хтось жив і неекспансивнимм намірами — відшукував щастя у свої власній оселі-сім’ї. Тому не може бути кого-небудь без віри, НЕ МОЖЕ.
“Я не вірю вже їхнім обіцянкам”, — як часто ми чули це за останні роки.
“Я не вірю своїй (своєму) дружині (чоловікові) — не може вона (він) зберігати вірність в умовах пануючої вседозволеності та прагненні жити насолоджуючись”, — і цим зараз людину не здивуєш.
“Я не вірю в існування Бога: що доброго для мене особисто вій зробив?”...
Моторошно.
Це свідчення, що віра не сама. Поруч надія і зречення, довіра і сумнів, любов і зрада, дія і бездіяльність, терпіння і розпач.
Моторошно тоді, коли переважає щось, що розхитує віру, послаблює її, доповнює її іншими напрямками, що спричиняє гойдання цієї душі у життєвих коловоротах.
Але коли зусилля, незалежно від обставин (випробувань, нещасть), спрямовані до ідеалу віри, до її мети та усвідомленого кінцевого результату, то тоді люди стають наділеними силою, переконаннями, діями, у застосуванні яких вони стають учасниками своєї і не тільки боротьби.
Таких людей називають велетами духу, лицарями чину, шляхетними особистостями.
В чому джерело такої сили? У вірі! Бо всяка віра, збудована на властивостях матеріальних речей (а це все та ж рівність у комунізмі, насолода у вчинках, пошук задовольняючих передбачень), з руйнацією цих речей, що неодмінно стається, сама руйнується. А віра, якій чужі тлінність матерії, наділення її властивостями залежно від уподобань, бажань, натомість близькими, точніше рідними, є поклики серця, пошук глибинного та високого (водночас), відчуття духу отримує все, що шукає, “все, що попросить”. як сказано Христом. І вона знає, звідкіль це все надходить! Звісно, від Творця.
Тому шукаймо віру, пам’ятаючи що вона там, де найбільший спротив.
Джерело: cerkva.info.
Вона є початком і кінцем. Вона є джерелом сили та ліками від незгод. Вона є самим життям.
Але водночас вона буває неоднаковою, інколи навіть протилежною. І ці протилежності йменують “іншу" віру схибленою, позбавленою правди. Понад це вони застосовують фізичні, психологічні, духовні прояви сили для подолання незрозумілих їм викривлень або, що простіше, для їх усунення разом з носіями “іншої" віри. Всі “віри" різняться не лише метою, станом, а й засобами. У цьому разі вони різнитимуться і результатами. Власне сама віра передбачає досягнення тих або інших результатів. Хтось будував “рай на Землі” (а нашому поколінню такий будівничий відомий під личиною комуніста), хтось “визволяв” гріб Госиодній, а хтось жив і неекспансивнимм намірами — відшукував щастя у свої власній оселі-сім’ї. Тому не може бути кого-небудь без віри, НЕ МОЖЕ.
“Я не вірю вже їхнім обіцянкам”, — як часто ми чули це за останні роки.
“Я не вірю своїй (своєму) дружині (чоловікові) — не може вона (він) зберігати вірність в умовах пануючої вседозволеності та прагненні жити насолоджуючись”, — і цим зараз людину не здивуєш.
“Я не вірю в існування Бога: що доброго для мене особисто вій зробив?”...
Моторошно.
Це свідчення, що віра не сама. Поруч надія і зречення, довіра і сумнів, любов і зрада, дія і бездіяльність, терпіння і розпач.
Моторошно тоді, коли переважає щось, що розхитує віру, послаблює її, доповнює її іншими напрямками, що спричиняє гойдання цієї душі у життєвих коловоротах.
Але коли зусилля, незалежно від обставин (випробувань, нещасть), спрямовані до ідеалу віри, до її мети та усвідомленого кінцевого результату, то тоді люди стають наділеними силою, переконаннями, діями, у застосуванні яких вони стають учасниками своєї і не тільки боротьби.
Таких людей називають велетами духу, лицарями чину, шляхетними особистостями.
В чому джерело такої сили? У вірі! Бо всяка віра, збудована на властивостях матеріальних речей (а це все та ж рівність у комунізмі, насолода у вчинках, пошук задовольняючих передбачень), з руйнацією цих речей, що неодмінно стається, сама руйнується. А віра, якій чужі тлінність матерії, наділення її властивостями залежно від уподобань, бажань, натомість близькими, точніше рідними, є поклики серця, пошук глибинного та високого (водночас), відчуття духу отримує все, що шукає, “все, що попросить”. як сказано Христом. І вона знає, звідкіль це все надходить! Звісно, від Творця.
Тому шукаймо віру, пам’ятаючи що вона там, де найбільший спротив.
Джерело: cerkva.info.
