Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • ЦЕРКОВНІ ЧАСИ НА СВЯТУ ПАСХУ
    Читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх молитов. …
  • Воскресіння Христове
    Воскресіння Ісуса Христа: хроніка подій Про Свято Воскресіння…
  • Пасхальне послання Предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія
    Христос Воскрес! Ці короткі слова звичного зараз для нас…
  • Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія Благовіщення Пресвятої Діви Марії Про свято Благовіщення…
  • Неділя 2-га Великого посту
    Євангельське читання Проповідь патріарха Філарета Проповідь…
  • Популярне
    Где то косяк! Проверь правильность строки подключения. Возможно просто нет новостей за последние 30 дней.
    Опитування
    Скільки Вам років?
    до 13
    14-17
    18-23
    24-29
    30-39
    40-50
    більше 50
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Червень 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    Квітень 2019 (4)
    Березень 2019 (2)
    Грудень 2018 (2)
    Листопад 2018 (1)
    Жовтень 2018 (1)
    Серпень 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Христова віра є просвічення, а не затьмарення

    Надходить, браття і сестри, свято Водохреща на спогад того, що Христос охрестився в водах Йорданських. Давня Христова церква шанувала Хрещення Господнє навіть більше, ніж Його Різдво, бо Христос народився, як чоловік і до 30 років після народження жив, як приватна людина, а в Хрещенні Христос виявив себе, як Бог і після хрещення зараз світові з’явився з Своїм Божественним благовістям.

    Тому Хрещення Господнє зветься ще Богоявленням.Свято Хрещення в давній церкві виникло значно раніше, ніж Різдво і довго - до 4-го віку Різдво сполучалось з Водохрещем, як це ще й досі в Вірменській церкві, і досить помітно і в нашій. Про це свідчать і відправи на ці свята й напередодні їх цілком схожі і підготовчі до них неділі і навіть кутя, тільки перед Різдвом вона зветься «багата», а перед Водохрещам «голодна».

    В давній церкві, коли хрещення приймали в більшості люди дорослі, що довго готувались до хрещення перебуваючи в стані «оглашенних», цебто учнів, саме їх хрещення відбувалось в більшості на свято Водохреща, пам’яткою чого ще й до нас залишився одноденний піст перед Водохрещем — це піст оглашенних перед хрещенням і освячення води напередодні Водохреща, як пам’ятка освячення води в ночі перед Водохрещам і хрещення тоді оглашенних.

    Це хрещення оглашенних накладало певний світлий колір на свято Водохреща, тому це свято ще звалось Просвіщення, і неділя перед Водохрещем і у нас зветься неділею перед Просвіщенням, а неділя по Водохрещі — Неділею по Просвіщенні. Отже хрещення в християнському уявленні це є просвіщення, і про кожного окремого хрещеника кажуть звичайно: Він просвітився св. хрещенням і про кожний християнський народ, як і про наш український, що охрестився в ріці Дніпрі, звичайно кажуть, що він в цей час просвітився Христовою вірою.

    Але, браття, в останні часи, особливо у нас, вже надто голосно лунає твердження, що всяка віра і зокрема християнство, це зовсім не е просвіщення, а навпаки затьмарення людини, чи народу, є опіум, що присипляє, забиває памороки людині, не дає їй тверезо і ясно подивитись на світ, на життя, є темрява, а навпаки цілковите визволення від віри, безбожництво, безвірство є справжнє просвіщення людства. Отже в цю підготовчу до свята Просвіщення неділю поговоримо коротенько, чи справді віра взагалі і християнство зокрема є затьмарення, а безвірство просвіщення, чи від віри, чи від безвірства люди повинні сподіватися справжнього світла для життя.

    Це не наші слабкі міркування, а вся минула історія людства безперечно свідчить — і це свідчення ніякий безвірницький галас не в силі заглушити, що віра завжди була найбільшим рушієм людської освіти, людського поступу, піднесення його думок, утворення звичаїв, взагалі була керівницею життя народу. Віра давала найбагатший зміст, найбільше натхнення, найвищі ідеали всім передовим силам людства — філософам, поетам, мистцям, вченим; віра збуджувала й підносила людську думку, спонукала людність до того, чи іншого вирішення питань життя власного й світового. І це звичайно.

    Віра є природна властивість людини, найбільш жива, порушаюча, так би мовити, прогресивна. Віра є прагненням людини до високого, безмежного, невідомого, до того, до чого не може сягнути розум, вона відриває людину від землі з її дрібними обмеженими інтересами нижчого порядку, вимагає молитви, посту, забуття про земне, порушення питань найбільш таємних, що сягають на початок і кінець усього, складають, так сказати «альфу й омегу» людського знання. Не даром і Христос називав себе: Я є альфа й омега — початок і кінець. (Відкр. 1,8).

    А така сила, що не дає людській думці заспокоїтися на обмеженості й низьких дрібницях сучасного, а невпинно підносить її в безмежні обрії чогось вищого, кращого, правдивішого, хиба може бути темрявою? Дарма, що ті питання в давні часи вирішались вірою досить примітивно із погляду наших часів незадовільно. Вони збуджували й підносили думку людську, спонукали до роздумування, до мук народження нових думок; а це найголовніше. Не зовнішній готовий світ знання, а внутрішній запал, муки досягнення знання є наймогутніший справжній світ, що розпалюючись з роду в рід не дає людности захолонути. Це воно, це внутрішнє світло від колишньої простоти досягло у наші часи такої сили, що аж справді запаморочило голови безвірників, що хочуть знищити коріння того дерева, плодами якого живляться. Саме цей внутрішній запал до знання дає віра.
    Дуже високою вважається й тепер класична греко-римська освіта. Але вся вона пройнята духом віри. Відберіть у класичної просвіти віру, що від неї залишиться? Та й те, що залишиться, має в своїй основі віру. Правда, віра є властивість не поодиноких людей, чи класів, як наука; вона є природна властивість усіх людей; віра є не лише думка, чи дослід, а є саме життя, і тому вона приймає певні форми, утворює певні звичаї, обростає, так сказати, корою побуту, що затримує нестриманий поступ життя.

    В такім разі віра стає силою консервативною. Але ця консервативність, обережність в дальшому поступі це не є темрява, світло віри скрізь сяє і темрява його не осилить. В зовнішних формах віри може бути і тінь і темрява, може бути багато й неправдивого й забобонного, але сама віра, як внутрішня сила душі є безумовно світлом, завжди була в житті народів найбільш загальним світлом і наймогутнішою силою до поступу життя, до невпинного прогресу, цебто силою просвіщення.

    От чому історія занотовує ще одне цікаве явище. Найбільш напружені шукання знання, найвище піднесення освіти завжди сполучається з піднесенням віри. Так навіть магометанська віра арабів в часи свого найвищого піднесення (9-12 віки) викликала в арабів найбільші наукові досягнення в математиці, астрономії, історії, що на них ґрунтувались і християнські-народи в своїх наукових досягненнях.

    Коли ж взагалі віра є освітня сила в душі людини, то що можна сказати іншого про віру християнську, що є найвище піднесення душі людської до неба, до Богоподібности і, як відкриття Боже, відкинула все людське, обмежене, недоречне у вірах ницих і дає чисте небесне світло, що його ніяка темрява не осилить? Ясно, що коли взагалі віра як природна властивість душі людської, є світло, то християнська віра, що безмежно підсилила світло віри в душі небесним світлом Божого відкриття, життям і працею Сина Божого серед людей, є і до віку залишиться найчистішим і найяснішим світлом для людства, тим сонцем правди і волі і безмежного поступу, що в ньому як каже св. єв. Іван «життя було, і це життя було світлом для людей і світло у темряві світить і темрява Його не обгорнула» (І, 4-5).

    І справді, таж історія безперечно свідчить, що найбільшого просвіщення досягли народи християнські, що саме вони піднесли людськуосвіту на ту височінь, з якої вона навіть запоморочує голови безвірників. Чим же ці народи досягли такого високого просвіщення? Тим, що вони французи, англійці, німці? Але ж вони такими були й до християнства, але були темними, дикими, і тільки коли просвітились християнською вірою, здобули ту силу, що піднесла їх на високу освіту. Отже християнська віра є справді «світло на просвіту народів» (Лук. 2, 32), і ніхто не може вказати більш могутньої сили, що так піднесла людську просвіту, так збагатила навіть його, зовнішню культуру, як християнство.

    Але не в цьому покладав Христос головне завдання своєї віри, щоб піднести зовнішні умови життя людського. Він прийшов на землю для того, щоб утворити внутрішнє визволення душі людини, просвітити «очі серця людського», утворити в душі людини царство небесне, царство правди, радості і спокою в Духові Святому (Рим. 14, 7). Хто може вказати іншу силу, що мала б таке величезне значення на виховання душі людської, як віра Христова? І нехай не вказують нам на ті часом тяжкі ухили від моралі й освіти, що спостерігаються в історичних Христових церквах.

    Церкви складаються з людей, і ніщо людське не може бути їм чуже, людська обмеженість, самолюбство, незвершенство лише довгою впертою боротьбою можуть перемагатись, і Христос — Сонце правди — повільно; але невпинно всі ці хмари перемагає й перемагатиме «доки, як каже ап. Павло, дійдемо всі до з’єднання віри і визнання Сина Божого, до чоловіка звершеного, до міри зросту сповнення Христового» (Єф. 4, 13).

    Христова віра найглибше проймає життя людське, а тому неминуче забруднюється в ньому, покривається корою його темряви, застою. Але темрява на Христовій церкві це є життя людське, а в ніякім разі не Христова віра, що є світло, яке повільно, але невпинно розвіває всяку темряву життя людського, очищає з нього всякий бруд. Отже нехай не кажуть, що віра взагалі і християнство зокрема, є темрява, запоморочення людства. Нехай краще скажуть, яка була б освіта і чи була б вона без віри, яка була б сучасна культура, і чи була б вона без християнства, а тим більше, який би був моральний стан людності без християнства.
    Але ще кажуть: Так, християнство мало своє значення в минулому, як і взагалі віра, коли людство було на низькому ступні знання природи, науки. Зараз же, коли люди піднеслися на таку височінь науки, знання природи, віра вже не потрібна. Але це говорить легковажне людське зухвальство. Про яку ж височінь знання тут іде мова? Адже всі сучасні досягнення знання, хоч які вони здаються великі, є лише мала частина того безмежного, чого людина ще не знає і ніколи його не досягне.

    А ті «альфи й омеги», ті найкардинальніші питання, від яких людина не може відмовитись, але які для наукового вирішення неприступні? А що найголовніше — та просвіта очей серця в душі людини, те царство небесне, царство світла, радощів, спокою, що його запалив в душі людини Христос світлом любови, терпіння, самовідречення — хто це царство, це світло життя в людині засвітить, коли його загасить безвірство? До якого б ступня науки не дійшла людина, в її душі без Христового світла залишиться «темрява надвірня».

    Кажуть нарешті: Християнство це є опіум, що задурманює людину обіцянками якогось майбутнього життя, знесилює її проповіддю любови, терпіння, не дає ясно тверезо подивитись на сучасне життя, стати до боротьби за його матеріальне поліпшення… Ой, браття, щоб то було, коли б людина «цілком тверезо», цебто з темряви безвірства, подивилась на людське життя? Що б вона, які страхіття, яку безпорядність, безнадійність там побачила? Вона не захотіла б і жити, не тільки що борсатись в якійсь боротьбі. От чому людство, від коли себе пам’ятає, завжди затамовувало свій тверезий погляд на життя всякими опіумами. Опіум — це є зілля, подібне до тютюну, і як його чоловік накуриться, то все йому видається в приємному кольорі, настрій душі робиться веселий, гарні сни сняться.

    Тому люди дуже звикають до цього опіуму, і хто до нього звик, тому трудно від нього відвикнути. Такими ж по суті опіумами є і тютюн, і горілка і всякі пахощі, напитки і т. п. Всі вони, так чи інакше, розвівають тверезий, нічим не прикрашений, погляд на життя. Але є й яд, отрута, що зразу припиняє життя. Отже ми можемо погодитись з тим, що Христова віра є опіум в його найкращому духовному розумінні, що дає найвищі і найчистіші радощі життя, підтримує людину в найтяжчих пригодах надією на Боже милосердя, дає їй силу добродушно зносити і злидні і хвороби і людську ворожість, все перемагати любов’ю, терпінням, надією на Бога.

    Тим найбільш і дорога для людства віра Христова, що вона вносить проміння світла в найтяжчу темряву життя. А от ті «специ» до полегшення життя, що їх дають безвірники: непримирима ворожість, безжалісність, безоглядне нищення тих, що ніби перешкоджають їх матеріальному добробутові — от це є отрута, що губить життя, веде його до загину, це є справжня і вічна темрява.

    Любі брати і сестри! Тяжке людське життя і що далі все тяжче стає, темрява з усіх боків на нього насуває. Будемо ж прагнути до світла Христової віри. Це світло всяку темряву розвіває. Ой, коли б люди це зрозуміли, як багато гір, як багато тягарів вони скинули б із свого життя, як радісно замість темних хмар над нами знялось би ясне сонце — Христос із непереможною просвітою своєї Божественної науки й милосердя. Амінь!

    Українська Автокефалія
    • Переглядів: 2400
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com