Віра і знання - це два способи й шляхи для пізнання однієї і тієї ж Істини. Отже, наука й релігія не суть щось одне іншому суперечне й щось, що одне одним виключається. Адже наука - це є висновки, результат людського знання; а релігія в суті своїй спочиває на вірі. Можуть бути епохи, і такі бували, коли... то релігія поневолювала собі науку (середні віки), то наука зовсім намагалася виключити, вигнати релігію (у XIX столітті); але незабаром же починалося просвітління, і наука з релігією знову приходили до угоди, і кожна, знаючи свій предмет, жила і працювала з повагою прав іншої.1 Найбільше зближення Біблійних і наукових уявлень було досягнуто у святоотцівський час, коли такі великі християнські учителі і отці Церкви, як Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Ниський, Іоанн Дамаскін, були в той же час і науково високоосвіченими людьми своєї епохи.
Спроби ж досягти повної єдності релігійних і наукових знань у пізніший час - у Середні віки, коли і релігійність потьмяніла, і науковий рівень понизився, не принесли нічого, крім шкоди й релігії, і науці. Це не означає, що наука й релігія несумісні, як хочуть запевнити нас вороги релігії. Але це значить, що релігійні й наукові знання знаходяться на різних аспектах людського пізнання, тому що в них різні цілі і різна методика. Священне Писання має одну Мету: спасіння людських душ, підготовка їх до сприйняття Царства Небесного. Тому Священне Писання має одинакове призначення для всіх часів. І у всі часи людині необхідно знати, що вона, як і усе у світі, створена Господом Богом, але на противагу всьому іншому тварному світу - матеріальному і духовному, вона створена по образу і подобі Божій, що всі люди походять від однієї пари чи навіть від однієї істоти, що перша пара людей тяжко згрішила, але вона ж і поклала початок покаянню й виправленню.
Із самого початку більш-менш очевидно, що абсолютного протистояння між наукою і релігією немає. Так великий учений І. Ньютон був глибоко віруючою людиною і велику частину свого життя, особливо в зрілому віці присвятив богослів’ю. Правда, наукові праці Ньютона відомі всім людям, користатися ними і вивчати їх будуть завжди, а богословські роботи майже нікого не цікавлять. Хоча слід зауважити що богослів’я у нього спрямоване не стільки на розвиток богословських понять про Бога, і розвиток самого богослів’я, скільки на співвідношення фізичних законів і світу, чим і пояснюється малий інтерес до його богословських праць сучасних богословів. Його метою були не пошуки законів природи, а проникнення в задуми Бога при створенні природи. З такої точки зору позицію Ньютона можна трактувати так: Бог створив закони для того, щоб усе розвивалося далі природним шляхом і не вимагало щосекундного втручання в керування світом. Звідси випливає, що абсолютного протиріччя між наукою й релігією в сутності немає. Сучасне мислення по своєму походженню належить західноєвропейській культурі, що два століття назад пережило революцію мислення і світорозуміння, а разом з нею і науково-технічну революцію. Основна ознака нової свідомості — тотальний раціоналізм, впевненість у безмежних можливостях людського розуму, що непомітно перетікає у своєрідну релігію, де місце Бога зайняла сама людина.
Спроби ж досягти повної єдності релігійних і наукових знань у пізніший час - у Середні віки, коли і релігійність потьмяніла, і науковий рівень понизився, не принесли нічого, крім шкоди й релігії, і науці. Це не означає, що наука й релігія несумісні, як хочуть запевнити нас вороги релігії. Але це значить, що релігійні й наукові знання знаходяться на різних аспектах людського пізнання, тому що в них різні цілі і різна методика. Священне Писання має одну Мету: спасіння людських душ, підготовка їх до сприйняття Царства Небесного. Тому Священне Писання має одинакове призначення для всіх часів. І у всі часи людині необхідно знати, що вона, як і усе у світі, створена Господом Богом, але на противагу всьому іншому тварному світу - матеріальному і духовному, вона створена по образу і подобі Божій, що всі люди походять від однієї пари чи навіть від однієї істоти, що перша пара людей тяжко згрішила, але вона ж і поклала початок покаянню й виправленню.
Із самого початку більш-менш очевидно, що абсолютного протистояння між наукою і релігією немає. Так великий учений І. Ньютон був глибоко віруючою людиною і велику частину свого життя, особливо в зрілому віці присвятив богослів’ю. Правда, наукові праці Ньютона відомі всім людям, користатися ними і вивчати їх будуть завжди, а богословські роботи майже нікого не цікавлять. Хоча слід зауважити що богослів’я у нього спрямоване не стільки на розвиток богословських понять про Бога, і розвиток самого богослів’я, скільки на співвідношення фізичних законів і світу, чим і пояснюється малий інтерес до його богословських праць сучасних богословів. Його метою були не пошуки законів природи, а проникнення в задуми Бога при створенні природи. З такої точки зору позицію Ньютона можна трактувати так: Бог створив закони для того, щоб усе розвивалося далі природним шляхом і не вимагало щосекундного втручання в керування світом. Звідси випливає, що абсолютного протиріччя між наукою й релігією в сутності немає. Сучасне мислення по своєму походженню належить західноєвропейській культурі, що два століття назад пережило революцію мислення і світорозуміння, а разом з нею і науково-технічну революцію. Основна ознака нової свідомості — тотальний раціоналізм, впевненість у безмежних можливостях людського розуму, що непомітно перетікає у своєрідну релігію, де місце Бога зайняла сама людина.
