Істинна наука давно вже визнала,що сфера дослідженого є ніщо в порівнянні зі сферою недослідженого. Понад те, чим більше наука охоплює ділянку недослідженого, тим більше, відповідно, збільшується царина, яку належить дослідити. "Всяке нове відкриття сприяє розширенню в арифметичній пропорції царства невідомого" (А. К. Морісон). Наука ніколи не закінчить своєї справи, поки стоїть світ.
Представники істинної науки визнають, що їхні відомості про світ мусять доповнюватись з іншого джерела. Це джерело – релігія.
Видатний учений Макс Планк, який у 1918 році отримав Нобелівську премію з фізики, каже: "Релігія і наука зовсім не виключають одна одну, як це вважали раніше і чого бояться наші сучасники; навпаки, вони узгоджуються і доповнюють одна одну".
Проф. М. М. Новиков (кол. ректор Московського університету), нагороджений у 1954 р. від Гейдельберзького університету золотим докторським дипломом і з 1957 р. – дійсний член НьюЙоркської академії наук, у своїй статті "Шлях природознавця до релігії" пише: "Одним з найдивовижніших в історії наук виявився той факт, що фізика – ця найміцніша основа попереднього матеріалістичного природознавства – стала на шлях ідеалістичний.
Вона дійшла висновку, що фізичні явища визначаються духовною Божественною силою". Це було висловлено трьома видатними вченими.
У широких громадських колах добре відома (хоча б за назвою) теорія відносності А. Ейнштейна. Але не всі знають, що вона привела вченого до формулювання "космічної релігії". Ця релігія, як і всяка інша, визнає існування вищого Духа, який творить світову гармонію.
Важливе значення для розвитку природознавства набула розроблена М. Планком теорія квантів. З приводу проблеми, яка цікавить нас, цей автор пише таке: "Єдине, первиннодане для природознавця є зміст його чуттєвих сприйнять, які виводяться з цього сприйняття. Звідси, шляхом індуктивного дослідження, він намагається за можливістю наблизитися до Бога і Його світобудови як до вищої, але навіки недосяжної мети. Отже, якщо обидві (релігія і природнича наука) вимагають для свого обґрунтування віри у Бога, то для першої (релігії) Бог стоїть на початку, для другої (науки) – в кінці усього мислення. Для релігії Він являє фундамент, для науки – вінець розробки світоспоглядання.
Людині потрібні природничі науки для пізнання, а релігія – для дій (поведінки). Для пізнання єдиним надійним вихідним пунктом служить сприйняття наших почуттів.
Припущення про існування певного і закономірного світового порядку є при цьому передумовою для формулювання плідних питань. Але для дій цей шлях не годиться, бо з проявами нашої волі ми не можемо чекати до тих пір, поки наше пізнання стане досконалим і ми набудемо всевідання. Адже життя вимагає від нас негайних рішень".
Далі Планк указує на те, що коли ми приписуємо Богу, крім усемогутності і всевідання, ще атрибути добра і любові, то наближення до Нього дає людині, яка шукає утіхи, відчуття щастя високою мірою. "Проти такого уявлення не можна висунути, з точки зору природознавства, ані найменшого заперечення".
Велику сенсацію викликала робота В. Гейзенберга – лауреата Нобелівської премії 1932 року. Він сформулював принцип індетермінізму (невизначеності), за яким можна тільки з певними обмеженнями визначати елементарні частки як останні і нерозщеплювані одиниці матерії. А крім того, неможливо знати одночасно і точно положення частки і швидкість її руху. Ми стверджуємо, що електрони існують, але ми неспроможні відрізнити їх один від одного. Що ж до матерії, то саме це поняття в колишньому розумінні стає зайвим. Світ, за словами Гейзенберга, складається з чогось, сутність чого нам невідома. Це "щось" виявляється то у вигляді ніби часток, то у вигляді хвиль, і, якщо вже шукати назви, то це "щось" треба визначити словом енергія, та й то у лапках. Так звані природничо-наукові закони – суть закономірності не точного, але статичного характеру (тобто без урахування діючих сил).
До цих міркувань слід додати, що поняття невизначеного "чогось" застосовується також і до життєвих явищ. Але тут воно набуває зовсім іншого характеру. Математичні рівняння, якими характеризуємо елементарні фізичні процеси, тут не застосовні, бо життя, як твердив Дріш, являє автономну (незалежну, самостійну) ділянку.
Відомий професор І. Ільїн каже: "Справжній учений прекрасно розуміє, що "наукова" картина світобудови увесь час змінюється, все ускладнюючись, відходячи у деталі і ніколи не даючи ані повної ясності, ані єдності... Справжній учений знає, що наука ніколи не буде спроможна пояснити свої останні передумови або визначити свої основні поняття, наприклад, точно встановити, що таке "атом", "електрон", "вітамін", "енергія" або "психологічна функція"; він знає, що всі його "визначення", "тлумачення" і "теорії" – тільки недосконалі спроби наблизитися до живої таємниці матеріального і духовного світу. Щодо продуктивності науки, то тут не варто сперечатися: про це свідчать уся сучасна техніка і медицина. Але що стосується її теоретичних істин та їх доказовості, то наука плаває по морях проблематичного (припущень) і таємничого".
Один з найвідоміших американських учених, колишній голова Нью-Йоркської академії наук, А. Кресм Морісон доводить буття Бога у своїй блискучій статті "Сім причин, які з'ясовують, чому я вірую у Бога".
"Ми все ще знаходимося лише на зорі наукового знання, – каже К. Морісон. – Чим ближче до світанку, чим світліший наш ранок, тим ясніше перед нами вимальовується творіння розумного Творця. Тепер у дусі наукового смирення, в дусі віри, яка ґрунтується на знанні, ми ще більше наближаємося до непохитної упевненості у бутті Божому.
Особисто я нараховую сім обставин, які визначають мою віру у Бога. Ось вони.
Перше. Абсолютно чіткий математичний закон доводить, що всесвіт створений Найвеличнішим Розумом.
Уявіть собі, що ви кидаєте у мішок десять монет. Монети, за порядком їх вартості, від одного цента до десяти. Потім потрусимо мішок. Тепер спробуйте витягти монетки одна за одною, за порядком їх вартості з тим, що кожну монетку кластимемо знову назад і знову труситимемо мішок. Математика каже, що в нашому розпорядженні є один шанс з десяти для того, щоб з першого ж разу витягти монетку в один цент. Щоб витягти одноцентову, а зразу ж після неї двоцентову монетку, наші шанси будуть один із ста.
Щоб витягти підряд таким чином три монетки – маємо один шанс з тисячі тощо. На те, що ми витягнемо всі десять монеток по заданому порядку, ми маємо один шанс з десяти мільярдів.
Ті самі математичні докази говорять про те, що для виникнення і розвитку життя на Землі необхідна така неймовірна кількість взаємовідносин і взаємозв'язків, що без розумного спрямування, просто випадково, вони виникнути не змогли б ніяким чином.
Швидкість обертання поверхні Землі визначається у тисячу миль на годину. Якби Земля оберталася з швидкістю сто миль на годину, то наші дні і ночі подовшали б у десять разів. Упродовж такого довгого дня Сонце випалювало б усе живе, а протягом такої довгої ночі усе живе вимерзало б.
Далі – температура Сонця дорівнює 12 000 градусів за Фаренгейтом. Земля віддалена від Сонця рівно настільки, наскільки необхідно, щоб цей "вічний вогонь" належним чином обігрівав нас, ні більше, ні менше! Якби Сонце давало тепла вдвічі менше, то ми замерзли б. Якби воно давало вдвічі більше – ми загинули б від спеки.
Нахил Землі дорівнює 230. Внаслідок цього виникають пори року. Якби нахил Землі був іншим, випари з океану рухалися б уперед і назад, на південь і на північ, нагромаджуючи цілі континенти криги. Якби Місяць, замість його нинішньої дистанції, був віддалений від нас на 50 000 миль, наші припливи і відпливи набули б таких грандіозних масштабів, що всі континенти опинялися б під водою двічі на день. В результаті невдовзі були б змиті і самі гори. Якби земна кора була порівняно товща, аніж зараз, на поверхні не було б достатньо кисню, і все живе було б приречене на загибель. Якби океан був порівняно глибшим, вуглекислота поглинула б увесь кисень, і все живе, знову ж таки, загинуло б. Якби атмосфера, що окутує земну кулю, була трохи тонша, то метеори, мільйони яких згорають у ній щоденно, падаючи на Землю, падали б на неї цілими і викликали б скрізь незліченні пожежі.
Ці і безліч інших прикладів свідчать, що для випадкового виникнення життя на Землі немає бодай одного шансу з безлічі мільйонів.
Друге. Багатство джерел, з яких життя черпає сили для виконання свого завдання, само по собі є доказом наявності самодостатнього і всесильного Розуму.
Жодна людина не була до цих пір спроможною осягнути, що таке життя. Воно не має ні ваги, ні розмірів, але воно справді володіє силою. Корінь, що проростає, може зруйнувати скелю. Життя перемогло воду, сушу і повітря, оволоділо їх елементами, примусивши їх розчинити і перебудувати комбінації, які є їх складовими.
Життя – скульптор, що надає форму усьому живому, художник, що відточує форму кожного листка на дереві і визначає колір кожної квітки. Життя – музикант, що навчив птахів співати пісні кохання, що навчив комах видавати безліч звуків і прикликати ними одне одного. Життя – найтонший хімік, що надає смак плодам, запах квітам; хімік, що перетворює воду й вуглекислоту на цукор і деревину й отримує при цьому кисень, необхідний для всього живого.
Ось перед нами краплина протоплазми, майже невидима краплина, прозора, подібна до желе, здатна рухатися і видобувати енергію із сонця. Ця клітина, ця прозора частинка порошинки є зародок життя і має у собі силу надавати життя великому і малому. Сила цієї краплинки, цієї порошинки більша, ніж сила нашого існування, сильніша за тварин і людей, бо вона – основа всього живого. Не природа створила життя. Скелі, розщеплені вогнем, і прісноводні моря не в змозі були б відповідати тим вимогам, які висуває життя для свого виникнення.
Хто ж вклав життя у цю порошинку протоплазми?
Третє. Поведінка тварин, безперечно, свідчить про мудрого Творця, який надихнув інстинкт істотам, які без нього були б цілком безпомічними.
Молодий лосось свій молодий вік проводить у морі, потім повертається у свою рідну річку і йде по ній саме там, де йшла ікра, з якої він вивівся. Що ж веде його з такою точністю? Якщо його помістити в інше середовище, він одразу ж відчує, що збився з курсу, він пробиватиметься до головної течії, потім піде проти течії і виконає свою долю з належною точністю.
Ще більшу таємницю ховає в собі поведінка вугра. Ці дивовижні істоти у зрілому віці подорожують з усіх ставків, річок та озер, і, дарма що вони знаходились у Європі, проходять тисячі миль по океану і йдуть до морських глибин біля Бермудських островів. Тут вони звершують акт свого розмноження і вмирають.
Маленькі вугрі, які, здавалося б, не мають ані найменшого поняття про щось, які могли б загубитися в глибинах океану, йдуть по шляху своїх батьків до тих самих річок, ставків та озер, з яких ті почали свій шлях до Бермудських островів. В Європі жодного разу не було впіймано вугра, що належить до американських вод, те ж саме і в Америці: жодного разу там не було впіймано європейського вугра. Європейський вугор досягає зрілості на рік пізніше, завдяки чому він може здійснити свою подорож. Де ж народжується цей спрямовуючий імпульс? Оса-наїзник, поборовши коника-стрибунця, вражає його в точно визначене місце. Від цього удару коник "помирає". Він втрачає свідомість, але продовжує жити, являючи собою рід консервованого м'яса. Після цього оса відкладає свої личинки з тим розрахунком, щоб малі, що виведуться, могли смоктати коника, не вбиваючи його. Мертве м'ясо було б для них смертельною їжею.
Виконавши цю роботу, мати-оса відлітає і вмирає. Вона ніколи не бачить своїх дитинчат. Немає ніяких сумнівів, що кожна оса виконує цю роботу вперше у житті, без усякого навчання і робить це саме так, як потрібно, інакше звідки були б оси? Ця містична техніка не може пояснюватися тим, що оси вчаться одна в одної.
Вона закладена в їхню істоту.
Четверте. Людина має більше, ніж тваринний інстинкт. У неї є розум.
Не було і немає такої тварини, яка була б здатною порахувати до десяти. Не може вона зрозуміти і суті цифри десять. Якщо інстинкт можна порівняти з однією нотою флейти, з прекрасним звуком, але обмеженим, то слід прийняти, що людський розум здатен сприйняти усі ноти не тільки однієї флейти, але й усіх інструментів оркестру. Чи варто говорити ще про один пункт: завдяки нашому розуму ми маємо змогу розмірковувати про те, що ми таке, і здатність ця визначається тільки тим, що в нас закладена іскра Розуму Всесвіту.
П'яте. Чудо генів – явище, яке ми знаємо, але яке не було відоме Дарвіну, свідчить про те, що про все живе була виявлена турбота.
Величина генів така неймовірно незначна, що якби всі вони, гени, завдяки яким живуть люди усієї земної кулі, були зібрані докупи, їх можна було б умістити в наперсток. І ще наперсток не був би повним! І все ж ці ультрамікроскопічні гени і супутні їм хромосоми є у всіх клітинках усього живого і являють собою абсолютний ключ для пояснення всіх ознак людини, тварин і рослин. Наперсток! В ньому можуть уміститись усі індивідуальні ознаки двох мільярдів людських істот. І сумнівів у цьому не може бути. Якщо це так, то як же виходить, що ген включає у себе навіть ключ до психології, поведінки кожної окремої істоти, вміщуючи усе це в такому крихітному об'ємі.
Ось де починається еволюція! Вона починається в одиниці, яка є охоронцем і носієм генів. І ось той факт, що кілька мільйонів атомів, включених в ультрамікроскопічний ген, можуть виявитись абсолютним ключем, який спрямовує життя на землі, є свідченням, яке доводить, що про все живе виявлено турботу, що про все хтось заздалегідь подбав; і що турбота походить від Творчого Розуму. Ніяка інша гіпотеза тут не може допомогти розгадати цю загадку буття.
Шосте. Спостерігаючи за економікою природи, мусимо визнати, що тільки вкрай досконалий Розум може передбачити усі співвідношення, що виникають у такому складному господарстві.
Багато років тому в Австралії для живої огорожі було посаджено завезені сюди деякі види кактуса. За відсутності тут ворожих йому комах, кактус розмножився в такій неймовірній кількості, що люди стали шукати засобів боротьби з ним. А кактус поширювався й далі. Дійшло до того, що площа, яку він зайняв, перевищила площу Англії. Він став витісняти людей з міст та сіл, став руйнувати ферми. Ентомологи обшукали весь світ, щоб знайти якийсь засіб проти нього.
Нарешті їм вдалося знайти комаху, яка живилася винятково кактусом. Вона легко розмножувалася, і в неї не було ворогів у Австралії. Незабаром ця комаха перемогла кактус. Кактус відступив. Кількість цієї рослини різко зменшилася.
Зменшилась і кількість комах. Їх залишилося стільки, скільки потрібно, щоб тримати кактус під постійним контролем.
І такого роду контролюючі взаємозв'язки спостерігаються скрізь. Чому, і дійсно, комахи, які так неймовірно швидко розмножуються, не придушили усе живе? Тому що вони дихають не легенями, а трахеями. Якщо комаха виростає, трахеї її не виростають у пропорції. Ось тому-то ніколи не було і не може бути надто великих комах. Ця невідповідність стримує їх ріст. Якби не було цього фізичного контролю, людина не могла б існувати на землі. Уявіть собі джмеля завбільшки як лев.
Сьоме. Той факт, що людина у змозі сприйняти ідею про буття Бога, сам по собі є достатнім свідченням.
Концепція про Бога виникає в результаті тієї таємничої здатності людини, яку ми називаємо уявою. Тільки з допомогою цієї сили людина (і більше ніяка істота на землі) здатна знаходити підтвердження речам абстрактним. Широчінь, яку відкриває ця здатність, неосяжна. Справді, завдяки досконалій уяві людини виникає можливість духовної реальності, і людина може з усією очевидністю мети і завдання визначити велику істину, що Небо знаходиться скрізь і в усьому, істину, що Бог живе всюди і в усьому, що Він живе в наших серцях.
І ось, як з боку науки, так і з боку уяви ми знаходимо підтвердження словам псалмоспівця:
"Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь".
Знаменитий хірург, кол. проф. Кельнського, Боннського і Берлінського університетів Августин Бір каже: "Навіть якби трапилося науці і релігії впасти у суперечність, гармонія в їх взаємовідносинах невдовзі відновилася б завдяки взаємопроникненню на основі точніших даних".
Закінчимо свою бесіду знову словами вченого А. К. Морісона: "Людина визнає необхідність моральних принципів, у яких живе почуття обов'язку; з цього випливає її віра у Бога.
Розквіт релігійного почуття збагачує людську душу і підносить її настільки, що дозволяє їй сприймати Божественну присутність.
Інстинктивний вигук людини: "Боже мій!" цілком природний, і навіть ця найпростіша форма молитви наближає людину до Творця.
Повага, жертовність, сила характеру, моральні засади, уява не народжуються від заперечення й атеїзму, цього дивного самообману, що замінює Бога на людину. Без віри культура щезає, порядок руйнується і панує зло. Віруймо ж неухильно у Духа Творця, в Божественну любов і в людське братство. Вознесімо наші душі до Бога, виконуючи волю Його, наскільки вона нам відкривається; зберігаймо впевненість, невід'ємну від віри, що ми гідні турбот, якими оточує Господь створені ним істоти".
До цих слів А. Морісона додамо слова лікаря-психіатра проф. Андреєва: "Справжнє знання – несумісне з гордістю. Смирення є неодмінна умова можливості пізнання Істини. Тільки смиренний учений, як і смиренний релігійний мислитель, пам'ятаючи слова Спасителя "Я є путь, і істина, і життя" (Ін 14, 6), – здатні іти правильним шляхом (методом) до пізнання Істини. Адже Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать".
ЗАКОН БОЖИЙ
Представники істинної науки визнають, що їхні відомості про світ мусять доповнюватись з іншого джерела. Це джерело – релігія.
Видатний учений Макс Планк, який у 1918 році отримав Нобелівську премію з фізики, каже: "Релігія і наука зовсім не виключають одна одну, як це вважали раніше і чого бояться наші сучасники; навпаки, вони узгоджуються і доповнюють одна одну".
Проф. М. М. Новиков (кол. ректор Московського університету), нагороджений у 1954 р. від Гейдельберзького університету золотим докторським дипломом і з 1957 р. – дійсний член НьюЙоркської академії наук, у своїй статті "Шлях природознавця до релігії" пише: "Одним з найдивовижніших в історії наук виявився той факт, що фізика – ця найміцніша основа попереднього матеріалістичного природознавства – стала на шлях ідеалістичний.
Вона дійшла висновку, що фізичні явища визначаються духовною Божественною силою". Це було висловлено трьома видатними вченими.
У широких громадських колах добре відома (хоча б за назвою) теорія відносності А. Ейнштейна. Але не всі знають, що вона привела вченого до формулювання "космічної релігії". Ця релігія, як і всяка інша, визнає існування вищого Духа, який творить світову гармонію.
Важливе значення для розвитку природознавства набула розроблена М. Планком теорія квантів. З приводу проблеми, яка цікавить нас, цей автор пише таке: "Єдине, первиннодане для природознавця є зміст його чуттєвих сприйнять, які виводяться з цього сприйняття. Звідси, шляхом індуктивного дослідження, він намагається за можливістю наблизитися до Бога і Його світобудови як до вищої, але навіки недосяжної мети. Отже, якщо обидві (релігія і природнича наука) вимагають для свого обґрунтування віри у Бога, то для першої (релігії) Бог стоїть на початку, для другої (науки) – в кінці усього мислення. Для релігії Він являє фундамент, для науки – вінець розробки світоспоглядання.
Людині потрібні природничі науки для пізнання, а релігія – для дій (поведінки). Для пізнання єдиним надійним вихідним пунктом служить сприйняття наших почуттів.
Припущення про існування певного і закономірного світового порядку є при цьому передумовою для формулювання плідних питань. Але для дій цей шлях не годиться, бо з проявами нашої волі ми не можемо чекати до тих пір, поки наше пізнання стане досконалим і ми набудемо всевідання. Адже життя вимагає від нас негайних рішень".
Далі Планк указує на те, що коли ми приписуємо Богу, крім усемогутності і всевідання, ще атрибути добра і любові, то наближення до Нього дає людині, яка шукає утіхи, відчуття щастя високою мірою. "Проти такого уявлення не можна висунути, з точки зору природознавства, ані найменшого заперечення".
Велику сенсацію викликала робота В. Гейзенберга – лауреата Нобелівської премії 1932 року. Він сформулював принцип індетермінізму (невизначеності), за яким можна тільки з певними обмеженнями визначати елементарні частки як останні і нерозщеплювані одиниці матерії. А крім того, неможливо знати одночасно і точно положення частки і швидкість її руху. Ми стверджуємо, що електрони існують, але ми неспроможні відрізнити їх один від одного. Що ж до матерії, то саме це поняття в колишньому розумінні стає зайвим. Світ, за словами Гейзенберга, складається з чогось, сутність чого нам невідома. Це "щось" виявляється то у вигляді ніби часток, то у вигляді хвиль, і, якщо вже шукати назви, то це "щось" треба визначити словом енергія, та й то у лапках. Так звані природничо-наукові закони – суть закономірності не точного, але статичного характеру (тобто без урахування діючих сил).
До цих міркувань слід додати, що поняття невизначеного "чогось" застосовується також і до життєвих явищ. Але тут воно набуває зовсім іншого характеру. Математичні рівняння, якими характеризуємо елементарні фізичні процеси, тут не застосовні, бо життя, як твердив Дріш, являє автономну (незалежну, самостійну) ділянку.
Відомий професор І. Ільїн каже: "Справжній учений прекрасно розуміє, що "наукова" картина світобудови увесь час змінюється, все ускладнюючись, відходячи у деталі і ніколи не даючи ані повної ясності, ані єдності... Справжній учений знає, що наука ніколи не буде спроможна пояснити свої останні передумови або визначити свої основні поняття, наприклад, точно встановити, що таке "атом", "електрон", "вітамін", "енергія" або "психологічна функція"; він знає, що всі його "визначення", "тлумачення" і "теорії" – тільки недосконалі спроби наблизитися до живої таємниці матеріального і духовного світу. Щодо продуктивності науки, то тут не варто сперечатися: про це свідчать уся сучасна техніка і медицина. Але що стосується її теоретичних істин та їх доказовості, то наука плаває по морях проблематичного (припущень) і таємничого".
Один з найвідоміших американських учених, колишній голова Нью-Йоркської академії наук, А. Кресм Морісон доводить буття Бога у своїй блискучій статті "Сім причин, які з'ясовують, чому я вірую у Бога".
"Ми все ще знаходимося лише на зорі наукового знання, – каже К. Морісон. – Чим ближче до світанку, чим світліший наш ранок, тим ясніше перед нами вимальовується творіння розумного Творця. Тепер у дусі наукового смирення, в дусі віри, яка ґрунтується на знанні, ми ще більше наближаємося до непохитної упевненості у бутті Божому.
Особисто я нараховую сім обставин, які визначають мою віру у Бога. Ось вони.
Перше. Абсолютно чіткий математичний закон доводить, що всесвіт створений Найвеличнішим Розумом.
Уявіть собі, що ви кидаєте у мішок десять монет. Монети, за порядком їх вартості, від одного цента до десяти. Потім потрусимо мішок. Тепер спробуйте витягти монетки одна за одною, за порядком їх вартості з тим, що кожну монетку кластимемо знову назад і знову труситимемо мішок. Математика каже, що в нашому розпорядженні є один шанс з десяти для того, щоб з першого ж разу витягти монетку в один цент. Щоб витягти одноцентову, а зразу ж після неї двоцентову монетку, наші шанси будуть один із ста.
Щоб витягти підряд таким чином три монетки – маємо один шанс з тисячі тощо. На те, що ми витягнемо всі десять монеток по заданому порядку, ми маємо один шанс з десяти мільярдів.
Ті самі математичні докази говорять про те, що для виникнення і розвитку життя на Землі необхідна така неймовірна кількість взаємовідносин і взаємозв'язків, що без розумного спрямування, просто випадково, вони виникнути не змогли б ніяким чином.
Швидкість обертання поверхні Землі визначається у тисячу миль на годину. Якби Земля оберталася з швидкістю сто миль на годину, то наші дні і ночі подовшали б у десять разів. Упродовж такого довгого дня Сонце випалювало б усе живе, а протягом такої довгої ночі усе живе вимерзало б.
Далі – температура Сонця дорівнює 12 000 градусів за Фаренгейтом. Земля віддалена від Сонця рівно настільки, наскільки необхідно, щоб цей "вічний вогонь" належним чином обігрівав нас, ні більше, ні менше! Якби Сонце давало тепла вдвічі менше, то ми замерзли б. Якби воно давало вдвічі більше – ми загинули б від спеки.
Нахил Землі дорівнює 230. Внаслідок цього виникають пори року. Якби нахил Землі був іншим, випари з океану рухалися б уперед і назад, на південь і на північ, нагромаджуючи цілі континенти криги. Якби Місяць, замість його нинішньої дистанції, був віддалений від нас на 50 000 миль, наші припливи і відпливи набули б таких грандіозних масштабів, що всі континенти опинялися б під водою двічі на день. В результаті невдовзі були б змиті і самі гори. Якби земна кора була порівняно товща, аніж зараз, на поверхні не було б достатньо кисню, і все живе було б приречене на загибель. Якби океан був порівняно глибшим, вуглекислота поглинула б увесь кисень, і все живе, знову ж таки, загинуло б. Якби атмосфера, що окутує земну кулю, була трохи тонша, то метеори, мільйони яких згорають у ній щоденно, падаючи на Землю, падали б на неї цілими і викликали б скрізь незліченні пожежі.
Ці і безліч інших прикладів свідчать, що для випадкового виникнення життя на Землі немає бодай одного шансу з безлічі мільйонів.
Друге. Багатство джерел, з яких життя черпає сили для виконання свого завдання, само по собі є доказом наявності самодостатнього і всесильного Розуму.
Жодна людина не була до цих пір спроможною осягнути, що таке життя. Воно не має ні ваги, ні розмірів, але воно справді володіє силою. Корінь, що проростає, може зруйнувати скелю. Життя перемогло воду, сушу і повітря, оволоділо їх елементами, примусивши їх розчинити і перебудувати комбінації, які є їх складовими.
Життя – скульптор, що надає форму усьому живому, художник, що відточує форму кожного листка на дереві і визначає колір кожної квітки. Життя – музикант, що навчив птахів співати пісні кохання, що навчив комах видавати безліч звуків і прикликати ними одне одного. Життя – найтонший хімік, що надає смак плодам, запах квітам; хімік, що перетворює воду й вуглекислоту на цукор і деревину й отримує при цьому кисень, необхідний для всього живого.
Ось перед нами краплина протоплазми, майже невидима краплина, прозора, подібна до желе, здатна рухатися і видобувати енергію із сонця. Ця клітина, ця прозора частинка порошинки є зародок життя і має у собі силу надавати життя великому і малому. Сила цієї краплинки, цієї порошинки більша, ніж сила нашого існування, сильніша за тварин і людей, бо вона – основа всього живого. Не природа створила життя. Скелі, розщеплені вогнем, і прісноводні моря не в змозі були б відповідати тим вимогам, які висуває життя для свого виникнення.
Хто ж вклав життя у цю порошинку протоплазми?
Третє. Поведінка тварин, безперечно, свідчить про мудрого Творця, який надихнув інстинкт істотам, які без нього були б цілком безпомічними.
Молодий лосось свій молодий вік проводить у морі, потім повертається у свою рідну річку і йде по ній саме там, де йшла ікра, з якої він вивівся. Що ж веде його з такою точністю? Якщо його помістити в інше середовище, він одразу ж відчує, що збився з курсу, він пробиватиметься до головної течії, потім піде проти течії і виконає свою долю з належною точністю.
Ще більшу таємницю ховає в собі поведінка вугра. Ці дивовижні істоти у зрілому віці подорожують з усіх ставків, річок та озер, і, дарма що вони знаходились у Європі, проходять тисячі миль по океану і йдуть до морських глибин біля Бермудських островів. Тут вони звершують акт свого розмноження і вмирають.
Маленькі вугрі, які, здавалося б, не мають ані найменшого поняття про щось, які могли б загубитися в глибинах океану, йдуть по шляху своїх батьків до тих самих річок, ставків та озер, з яких ті почали свій шлях до Бермудських островів. В Європі жодного разу не було впіймано вугра, що належить до американських вод, те ж саме і в Америці: жодного разу там не було впіймано європейського вугра. Європейський вугор досягає зрілості на рік пізніше, завдяки чому він може здійснити свою подорож. Де ж народжується цей спрямовуючий імпульс? Оса-наїзник, поборовши коника-стрибунця, вражає його в точно визначене місце. Від цього удару коник "помирає". Він втрачає свідомість, але продовжує жити, являючи собою рід консервованого м'яса. Після цього оса відкладає свої личинки з тим розрахунком, щоб малі, що виведуться, могли смоктати коника, не вбиваючи його. Мертве м'ясо було б для них смертельною їжею.
Виконавши цю роботу, мати-оса відлітає і вмирає. Вона ніколи не бачить своїх дитинчат. Немає ніяких сумнівів, що кожна оса виконує цю роботу вперше у житті, без усякого навчання і робить це саме так, як потрібно, інакше звідки були б оси? Ця містична техніка не може пояснюватися тим, що оси вчаться одна в одної.
Вона закладена в їхню істоту.
Четверте. Людина має більше, ніж тваринний інстинкт. У неї є розум.
Не було і немає такої тварини, яка була б здатною порахувати до десяти. Не може вона зрозуміти і суті цифри десять. Якщо інстинкт можна порівняти з однією нотою флейти, з прекрасним звуком, але обмеженим, то слід прийняти, що людський розум здатен сприйняти усі ноти не тільки однієї флейти, але й усіх інструментів оркестру. Чи варто говорити ще про один пункт: завдяки нашому розуму ми маємо змогу розмірковувати про те, що ми таке, і здатність ця визначається тільки тим, що в нас закладена іскра Розуму Всесвіту.
П'яте. Чудо генів – явище, яке ми знаємо, але яке не було відоме Дарвіну, свідчить про те, що про все живе була виявлена турбота.
Величина генів така неймовірно незначна, що якби всі вони, гени, завдяки яким живуть люди усієї земної кулі, були зібрані докупи, їх можна було б умістити в наперсток. І ще наперсток не був би повним! І все ж ці ультрамікроскопічні гени і супутні їм хромосоми є у всіх клітинках усього живого і являють собою абсолютний ключ для пояснення всіх ознак людини, тварин і рослин. Наперсток! В ньому можуть уміститись усі індивідуальні ознаки двох мільярдів людських істот. І сумнівів у цьому не може бути. Якщо це так, то як же виходить, що ген включає у себе навіть ключ до психології, поведінки кожної окремої істоти, вміщуючи усе це в такому крихітному об'ємі.
Ось де починається еволюція! Вона починається в одиниці, яка є охоронцем і носієм генів. І ось той факт, що кілька мільйонів атомів, включених в ультрамікроскопічний ген, можуть виявитись абсолютним ключем, який спрямовує життя на землі, є свідченням, яке доводить, що про все живе виявлено турботу, що про все хтось заздалегідь подбав; і що турбота походить від Творчого Розуму. Ніяка інша гіпотеза тут не може допомогти розгадати цю загадку буття.
Шосте. Спостерігаючи за економікою природи, мусимо визнати, що тільки вкрай досконалий Розум може передбачити усі співвідношення, що виникають у такому складному господарстві.
Багато років тому в Австралії для живої огорожі було посаджено завезені сюди деякі види кактуса. За відсутності тут ворожих йому комах, кактус розмножився в такій неймовірній кількості, що люди стали шукати засобів боротьби з ним. А кактус поширювався й далі. Дійшло до того, що площа, яку він зайняв, перевищила площу Англії. Він став витісняти людей з міст та сіл, став руйнувати ферми. Ентомологи обшукали весь світ, щоб знайти якийсь засіб проти нього.
Нарешті їм вдалося знайти комаху, яка живилася винятково кактусом. Вона легко розмножувалася, і в неї не було ворогів у Австралії. Незабаром ця комаха перемогла кактус. Кактус відступив. Кількість цієї рослини різко зменшилася.
Зменшилась і кількість комах. Їх залишилося стільки, скільки потрібно, щоб тримати кактус під постійним контролем.
І такого роду контролюючі взаємозв'язки спостерігаються скрізь. Чому, і дійсно, комахи, які так неймовірно швидко розмножуються, не придушили усе живе? Тому що вони дихають не легенями, а трахеями. Якщо комаха виростає, трахеї її не виростають у пропорції. Ось тому-то ніколи не було і не може бути надто великих комах. Ця невідповідність стримує їх ріст. Якби не було цього фізичного контролю, людина не могла б існувати на землі. Уявіть собі джмеля завбільшки як лев.
Сьоме. Той факт, що людина у змозі сприйняти ідею про буття Бога, сам по собі є достатнім свідченням.
Концепція про Бога виникає в результаті тієї таємничої здатності людини, яку ми називаємо уявою. Тільки з допомогою цієї сили людина (і більше ніяка істота на землі) здатна знаходити підтвердження речам абстрактним. Широчінь, яку відкриває ця здатність, неосяжна. Справді, завдяки досконалій уяві людини виникає можливість духовної реальності, і людина може з усією очевидністю мети і завдання визначити велику істину, що Небо знаходиться скрізь і в усьому, істину, що Бог живе всюди і в усьому, що Він живе в наших серцях.
І ось, як з боку науки, так і з боку уяви ми знаходимо підтвердження словам псалмоспівця:
"Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь".
Знаменитий хірург, кол. проф. Кельнського, Боннського і Берлінського університетів Августин Бір каже: "Навіть якби трапилося науці і релігії впасти у суперечність, гармонія в їх взаємовідносинах невдовзі відновилася б завдяки взаємопроникненню на основі точніших даних".
Закінчимо свою бесіду знову словами вченого А. К. Морісона: "Людина визнає необхідність моральних принципів, у яких живе почуття обов'язку; з цього випливає її віра у Бога.
Розквіт релігійного почуття збагачує людську душу і підносить її настільки, що дозволяє їй сприймати Божественну присутність.
Інстинктивний вигук людини: "Боже мій!" цілком природний, і навіть ця найпростіша форма молитви наближає людину до Творця.
Повага, жертовність, сила характеру, моральні засади, уява не народжуються від заперечення й атеїзму, цього дивного самообману, що замінює Бога на людину. Без віри культура щезає, порядок руйнується і панує зло. Віруймо ж неухильно у Духа Творця, в Божественну любов і в людське братство. Вознесімо наші душі до Бога, виконуючи волю Його, наскільки вона нам відкривається; зберігаймо впевненість, невід'ємну від віри, що ми гідні турбот, якими оточує Господь створені ним істоти".
До цих слів А. Морісона додамо слова лікаря-психіатра проф. Андреєва: "Справжнє знання – несумісне з гордістю. Смирення є неодмінна умова можливості пізнання Істини. Тільки смиренний учений, як і смиренний релігійний мислитель, пам'ятаючи слова Спасителя "Я є путь, і істина, і життя" (Ін 14, 6), – здатні іти правильним шляхом (методом) до пізнання Істини. Адже Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать".
ЗАКОН БОЖИЙ
