ПРО ПЕРШИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
Першою дією світобудови Божої було сотворения світла: ”І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви. І назвав Бог світло днем, а темряву ніччю. І був вечір, і був ранок: день один” (Бут. 1, 3–5). Може видатися дивним, як могло стати світло і чергуватися день та ніч з першого ”дня” творення, коли ще не було сонця та інших світил небесних. Це давало привід атеїстам XVIII ст. (Вольтер, енциклопедисти та ін.) глузувати зі Св. Біблії. Однак вони не підозрювали, що таке їхнє зневажливе ставлення завдасть шкоди їм самим. Світло за своєю природою цілком незалежне від сонця (вогонь, електричний струм). Світло лише згодом, з волі Божої, зосередилось, і то не все, в небесних світилах. Джерелом світла для нашого світу є передусім Сонце, але воно може виникати й по–іншому. Якщо первісне світло могло з'явитися раніше за сонце і могло бути, наприклад, таким, як світло нинішнього північного сяйва, результатом взаємодії двох протилежних електричних зарядів, то, вочевидь, мали бути і моменти, коли це світло починалося, досягало найвищого блиску і потім знову послаблювалось і майже згасало. Таким чином, за біблійним виразом, були дні і ночі, могли бути вечір і ранок, перш ніж виникло сонце, яке і стало мірилом для визначення пір доби. Деякі дослідники вказують, що давньоєврейські слова ”єрев” і ”вокер” – вечір і ранок – означають також ”безладдя” і ”порядок”. Св. Іоан Золотоустий каже: ”Кінець дня і кінець ночі (Мойсей) ясно назвав од ним днем, щоб установити якийсь лад і послідовність у видимому (світі) і щоб не було ніякої плутанини”. Слід завжди пам'ятати, що в науці немає межі пізнання: чим більше наука осягає, тим більше неосяжного розкривається перед нею. Тому наука ніколи не може сказати свого останнього слова. Що й підтверджувалось у лее безліч разів у минулому і ще більше підтверджується тепер. Усього лише кілька десятків років тому наука, здавалося б, сказала своє ”останнє слово”. Наукою було встановлено те, що було лише філософською гіпотезою давньогрецької думки. Було відкрито атом, так звану першооснову матерії, найдрібнішу мертву матеріальну точку, ніяк і ні під яким виглядом неподільну. Тому й було дано наукову назву цій частці, як основі матерії, ”атом”, що означає грецькою мовою ”неподільний”. Однак пізніші наукові відкриття дозволили вченим дослідити і цю, до цих пір ”неподільну”, здавалося б, частку матерії. Незважаючи на свою крихітність, атом виявився не найменшою часткою матерії, а являє собою цілу ”планетну систему” в мініатюрі. Всередині кожного атома знаходиться немовби його ”серце” чи ”сонце” – атомне ядро. Атомне ”сонце” — ядро оточене ”планетами” – електронами. Планети – електрони – обертаються навколо свого ”сонця” з величезною швидкістю – 1000 більйонів обертів на секунду. Кожне атом не ядро – ”сонце” – заряджене позитивно. Атомні ”планети” – електрони – заряджені негативно. Тому атомне ядро притягує до себе електрони й утримує їх на орбітах обертання за законами обертання планет навколо Сонця в космосі. До того ж у навколишньому світі є стільки різноманітних видів атомних ”планетних” систем, скільки існує різних речовин – за таблицею елементів Менделєєва. Більше того, сучасна електронна фізика встановила, що атомні ядра, незважаючи на їх важкоуявлювану крихітність, є також складними тіла ми. Атомні ядра складаються з протонів та нейтронів, сполучених між собою певним чином. Якась же невідома сила з'єднує їх і скріплює! Так відкриття наукою будови атома перетворюється на відкриття досконалості у творенні світу премудрим Творцем і цілковито змінює поняття про матерію. Такої матерії, як розуміють її войовничі матеріалісти, не існує. Наукою встановлено, що первинною основою матерії є енергія, а первинним видом енергії є світлова енергія. Отже, стає зрозуміло, чому на початку формування матерії Бог створив світло. Таким чином, перші рядки Біблії для нас є найкращим свідченням Богонатхненності Св. Біблії. Бо звідки міг знати Мойсей, що творення світу мало починатися зі світла, коли це стало надбанням науки тільки в XX столітті? Так біблійний Мойсей, за Божественним Одкровенням, розкрив таємницю будови речовини — матерії, яку не могла знати жодна люди на в ті далекі часи. Отже, відкриття атомної енергії, ”життя атома” є лише новим доказом Божественної істини. ”Дивні діла Твої, Господи, усе премудрістю сотворив єси!”
ПРО ДРУГИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На другий ”день” світу Бог створив твердь – той неосяжний простір, який простягається над нами й оточує землю, тобто видиме нами небо. Друге творче повеління утворює твердь (небесне склепіння. — Ред.). ”І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відокремить вона воду від води. І сталося так. І створив Бог твердь, і відокремив Бог воду, яка під твердю, від води, яка над твердю. І назвав Бог твердь небом. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день другий” (Бут.1, 6–8). Твердь повітряний простір, чи видиме небо. Походження тверді можна уявити так. Невимірно величезна маса пер вісної водянистої речовини розпалася, за волею Божою, на безліч окремих куль, які почали обертатися на своїх осях і понеслися кожна по своїй окремій орбіті. Простір, що утворився між цими кулями, став твердю, бо в цім просторі рух новостворених світів стверджено Богом визначеними і незмінними законами тяжіння, так що вони не стикаються один з одним і зовсім не заважають один одному у своєму русі. Вода над твердю – це новостворені водянисті кулі, які потім зміцніли, і з четвер того дня творення засяяли та заіскрились угорі, на небі; а вода під твердю – це наша планета – Земля. Все це тоді називалося водою тому, що на другий день творення ще не набуло міцності у будові і формі. Гідна уваги вказівка великого вчителя Церкви св. Іоана Дамаскина, який жив у VIII ст. В ірмосі 3-ї пісні 5-го гласу він каже: ”На нічому поставив Ти землю повелінням Своїм і повісив її, щоб непорушно стояла на непорушному, Христе, камені заповідей Твоїх...” Так св. Іоан Дамаскин розкрив наукову істину за багато століть до того, коли вона стала надбанням науки.
ПРО ТРЕТІЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На третій ”день” світу Бог зібрав воду, яка під небом, в одне місце, й утворилася суша. І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод морями. І повелів землі проростити зелень, траву і дерева. І вкрилася земля травою й усілякими рослинами та деревами. Далі земля набуває такого упорядкування, що на ній виникає вже життя, хоча ще тільки нижче, а саме: життя рослинне. ”І сказав Бог: нехай збереться вода, яка під небом, в одне місце, і нехай буде суша. І сталося так. І сказав Бог: нехай проростить земля зелень, траву, що насіння розсіває [за родом і за подобою її], і дерево плодюче, що приносить плід, за родом своїм, в якому насіння його на землі. І сталося так... І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок: день третій” (Бут. 1, 9–13). Відділення води від суші на третій день не слід уявляти просто, так би мовити, як відцідження готової води від твердих землистих частинок. Води ще не було в тім вигляді й хімічному складі, як ми тепер її знаємо. Отже, по–перше, творчим словом Господнім безформна та невпорядкована речовина нашої планети була перетворена у третій день світу на два види: було створено воду і сушу, й остання одразу ж утворила на своїй поверхні різні водойми: річки, озера, моря тощо. По–друге, планета наша одяглась прозорим шаром атмосферного повітря, і з'явились гази з їх численними сполуками. По–третє, і на самій землі предметом творчих дій стала не тільки поверхня суші з горами, долинами тощо, але й у надрах її – різні шари ґрунту, метали, мінерали тощо. По–четверте, особливим повелінням Творця на землі з'явилась усіляка рослинність. Нарешті, слід вважати, що на третій день світу й інші темні та хаотичні маси небесних тіл набули остаточного впорядкування, відповідного до своєї мети, хоча Мойсей і каже лише про одну землю. Такі міркування ґрунтуються хоча б на тім, що другого і четвертого дня Господь діє в усій світобудові, отже ж, – бути того не може, щоб увесь третій день було присвячено тільки одній землі, яка є нікчемною піщинкою у Всесвіті. Творчу дію третього дня можна уявити собі ось так. Земля все ще була суцільною водною поверхнею. Тоді сказав Бог: ”Нехай збереться вода, яка під небом, в одне місце, і нехай буде суша. І сталося так”. Речовина, згущуючись і охолоджуючись, в одних місцях піднімалася, в інших опускалася; узвишшя оголювалися від води, робилися сушею, а заглибини та западини заповнювалися водою й утворювали море. ”І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями: і побачив Бог, що це добре” (Бут. 1, 10). Але земля не мала ще того, що являло собою мету її створення: на ній не було ще ніякого життя, тільки голі мертві скелі похмуро дивилися на водойми. Та ось, коли відбулося відокремлення суходолу від води та утворилися необхідні умови для життя, то, за словом Божим, не загаялися з'явитись і перші початки ЇЇ – у вигляді рослинності: ”І сказав Бог: нехай проростить земля зелень, траву, що насіння розсіває [за родом і за подобою її], і дерево плодюче, що приносить плід, за родом своїм, в якому насіння його на землі. І сталося так... І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок: день третій” (Бут. 1, 11, 13). Науці відомі залишки тієї рослинності, і вона вражає незвичайними розмірами. Те, що тепер є невеличкою билинкою, як, приміром, наша папороть, у первісні часи було велетенським деревом. Ниточки теперішнього моху тоді сягали значної товщини. Але як могла вирости ця потужна рослинність без сонячного проміння, що осяяло землю лише наступного, четвертого дня? Та наукові дослідження тут, як і в багатьох інших випадках, з усією незаперечністю непохитної істини підтверджують буттєпис. Проводилися досліди щодо впливу електричного світла на розвиток зелені. Один учений (Фамінцин) досяг істотних результатів у цій царині навіть з допомогою світла гасової лампи. Отже, поставлене питання, з огляду на наукові дослідження, втратило будь–який сенс. Серйознішим у даному випадку виглядає інше зауваження, а саме: в тому самому пласті Землі, в якому вперше з'являються сліди органічного життя і в якім, за Біблією, земля родила тільки зелень і взагалі рослинність, разом з рослинами зустрічаються вже й тваринні організми: корали, слимаки найпростіших форм тощо. Але й це можна пояснити: шари землі не відділяються один від одного якимось непроникним муром; навпаки, протягом безлічі століть, пережитих Землею, відбувалися найрізноманітніші коливання і зміни в їх заляганні, від чого вони змішувалися і часто переходили один в інший. Хоча рослинність і розвивалася під впливом первісного світла, але її роз виток за таких умов не міг відбуватися з такою правильністю й доцільністю, яка спостерігається в ній тепер. Велика за розмірами, вона була бідною за формами й барвами. Буяла лише зелень: ані квіточки, ані бодай якогось плоду не зустрічається у пластах кам'яновугільного періоду. Вона, вочевидь, потребувала доцільно розподіленого світла теперішніх світил. ПРО
ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На четвертий ”день” світу, за велінням Божим, засяяли над нашою землею світила небесні: сонце, місяць і зірки. З тих пір і стали визначатися проміжки часу – паші теперішні дні, місяці і роки. Після утворення землі йде впорядкування світил небесних. ”І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відділення дня від ночі, і для знамень, і часів, і днів, і років; і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб світити на землю. І стало так. І створив Бог два світила великі: світило більше, для керування днем, і світило менше, для керування ніччю, і зірки; і поста вив їх Бог на тверді небесній [...] І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день четвертий” (Бут. 1, 14–19). Творче повеління: нехай будуть світила рівнозначні попереднім по велінням Творця: нехай буде, нехай станеться... нехай збереться вода; і, як там мається на увазі не первісне творення, а творче утворення предметів, так і тут слід розуміти не нове витворення, а тільки повне утворення й упорядкування тіл небесних. Як можна уявити походження світил небесних? За своєю внутрішньою й основною матерією світила небесні існували вже й до четвертого дня: це була саме та вода над твердю, з якої утворилося безліч кулястих тіл на другий день творення. На четвертий же день деякі з цих тіл були так збудовані, що первісне світло зосередилося в них найвищою мі рою і почало діяти з величезною потужністю – самоосвітлювані тіла, чи світила, такі, як сонце та інші зірки. Інші ж кулясті тіла так і залишилися темними, але пристосованими Творцем відбивати світло, яке ллється на них від зірок, світил, що випромінюють світло, – це планети, які на нічному небі блимають, відбиваючи світло; наприклад, Місяць, Венера, Юпітер, Сатурн та інші.
ПРО П'ЯТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На п'ятий ”день” світу, за словом Божим, вода породила душу живу, тобто у воді з'явились слимаки, комахи, плазуни та риба, а над землею, по тверді небесній, полетіли птахи. На п'ятий день створені тварини, що живуть у воді, і пернаті у повітрі. ”І сказав Бог: нехай вода породить плазунів, душу живу; і птахів, що літають над землею під небесною твердю. [І сталося так]. І створив Бог риб великих [...] І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог, кажучи: плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі. І був вечір, і був ранок: день п'ятий” (Бут. 1, 20–23). Творче веління Боже, звичайно, творить усіх тварин із стихій земних; але як раніше, так і тут, навіть тут більше, ніж у попередніх випадках, Йому, а не стихіям природним, притаманна утворювальна сила: адже з появою тварин у природу вводиться нове, вище начало життя – з'являються істоти, які вільно рухаються. Даруючи новоствореним тваринам можливість розмножуватися, Бог дає їм здатність відтворювати нові особини, кожну за родом своїм. Детальніше творчу дію п'ятого дня можна уявити собі так. Небо прикрашалося світилами, на землі розвивалися велетенські рос лини, але не було ще на землі живих істот, які могли б насолоджуватися дарами природи. Для їх існування не було ще належних умов, бо повітря було насичене шкідливими випаровуваннями, які могли сприяти лише рослинності. Атмосфера містила в собі ще стільки побічних домішок, переважно вуглекислого газу, що це унеможливлювало життя тварин. Потрібно було очистити атмосферу від шкідливих для життя речовин. Це завдання виконала гігантська рослинність під впливом Сонця, яке засяяло на четвертий день. Вуглекислий газ є одним з найсуттєвіших елементів рослинного життя, і, оскільки ним було перенасичено атмосферу, то створена рослинність почала швидко розвиватися, поглинаючи вуглекислий газ і очищаючи від нього атмосферу. Найбільші кам'яновугільні поклади – не що інше, як той самий атмосферний вуглекислий газ, перетворений рослинністю на тверде тіло. Так відбулося очищення атмосфери, і, коли з'явилися умови для існування тваринного життя, воно не забарилося постати в силу нового творчого акту. ”І сказав Бог: нехай вода породить плазунів, душу живу; і птахів, що літають над землею під небесною твердю”. В силу цього Божественного повеління відбувся новий творчий акт, не просто утворювальний, як у попередні дні, а в повному розумінні творчий, яким був і пер ший акт творення первісної речовини, – з нічого. Тут створювалася ”душа жива”, вводилося щось таке, чого не було до того в первісній речовині. І дійсно, Мойсей тут удруге вживає діє слово ”бара” – творити з нічого. ”І створив Бог риб великих і всяку живу душу тварин, плазунів, яких породила вода, за їх родом, і всяких птахів крилатих за родом їх”. Наукові дослідження пояснюють і доповнюють цю коротку розповідь. Спускаючись у глибини земних нашарувань, палеонтологи досягають того шару, в якому вперше з'являється ”душа жива”. Цей шар ґрунту – колиска тваринного життя, і в ньому зустрічаються найпростіші тваринні організми. Найдавніша ”душа жива”, відома науці, – це так званий Еозоон канадський, знайдений у найнижчих нашаруваннях так званого Лаврентійського періоду. Згодом з'являються корали й інфузорії, а також ракоподібні організми різних видів, а ще вище — велетенські плазуни та ящери. З них найбільш відомі іхтіозавр, диплодок, тиранозавр, плезіозавр, птеродактиль тощо. Всі ці види вражають своїми велетенськими розмірами. ”І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог, кажучи: плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі. І був вечір, і був ранок: день п'ятий”.
ПРО ШОСТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На шостий, останній, день творення було створено тварин, які живуть на землі, і людину. Як для створення риб і плазунів Господь звертався до води, саме так і для створення четвероногих Він звертається тепер до землі, подібно до того, як до неї звертався для створення рослинності. Це слід розуміти так, що Господь дав землі силу, яка живить, а не так, як вважають деякі природознавці, нібито земля, що зігрівалася теплом сонячного проміння, сама породила тварин. У різноманітному світі природи нема ані найменшого натяку на те, що якийсь вид тварин міг перейти в інший, на приклад, травоїдна тварина – в хижу; тим більше протиприродно уявляти походження самого тваринного життя з неорганічних речовин (газів, мінералів тощо). ”Коли сказав Бог: нехай виростить земля, – писав Василій Великий, – це не означає, що земля вже носить те, що знаходиться в ній; але Той, що дав повеління, дарував землі і силу” (”Бесіди про Шестидення”). Згідно з природничо–науковими дослідженнями можна уявити собі історію шостого дня творення ось так. Вода і повітря наповнювалися жит тям, але без живих істот залишалася ще третина нашої планети – суходіл, що має найліпші умови для існування. Та ось настав період і його заселення. ”І сказав Бог: нехай виростить земля живу душу за родом її, тварин і плазунів, і земних звірів за родом їх. І стало так. І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре” (Бут. 1, 24–25). Якщо уявно підніматися все вище по сходинках земних нашарувань, від шару, що містить описаних динозаврів, риб та птахів, далі натрапляємо на шар, у якому з'являються нові організми – ссавці. Спочатку з'явилися на землі тварини великих видів, які нині вже не існують, – динотерій, мастодонт і мамонт (прадавні слони з величезними незграбними формами), згодом – більш досконалі тварини і, насамкінець, їх теперішні види – леви, тигри, ведмеді, олені, велика рогата худоба тощо. Розглядаючи цю поступову появу і зміну видів, наука мимоволі ставить питання: як утворилися ці види? Чи вони являють собою незмінювані форми, що отримали свій початок у творчо-утворювальному акті, чи утворювалися поступово один з іншого, і всі – з одного первинного виду? У XIX столітті, як відомо, великого поширення набула теорія Дарвіна – теорія так званого трансформізму або повільного розвитку (еволюції). Як же вона співвідноситься з біблійною історією творення? Біблія каже, що рослини і тварини створені ”за родом своїм”, тобто не одна рослинна чи тваринна форма, а багато рослин і тварин. Та це не означає, що всі існуючі тепер види зобов'язані своїм походженням первісному творчому акту. Єврейське слово ”мін”, тобто ”рід”, має дуже широке значення, що не вкладається в наукове значення слова ”вид”. Воно ширше за нього; в усякому випадку, не охоплюючи собою теперішні види й різновиди тварин і рослин, не заперечує можливості поступового вдосконалення форм. А що справді зміна у формах можлива – це доводиться незаперечними фактами. Багато сортів троянд, гвоздик та жоржин, багато порід курей та голубів, різних свійських тварин виведено не більше століття тому. Зміни також відбуваються під впливом різноманітних кліматичних умов, різноманітності ґрунтів, їжі тощо. На основі цього можна припустити, що кількість тваринних і рослинних форм у первісному світі була не такою великою й різноманітною, як тепер. Біблія, розповідаючи, що власне творення (бара) було тільки при створенні первісного тваринно–органічного життя, а згодом відбувалося просте утворення, однак не заперечує категорично можливості розвитку видів одного з іншого; вона ясно і чітко твердить, що тваринні і рослинні організми були створені ”за родом своїм”, тобто в різноманітних визначених формах. Теорія Дарвіна не має міцного підґрунтя в науці, і в нинішній час їй завдано жорстокої поразки. Не будемо наводити усіх наукових доказів, а згадаємо хоча б один. Відомий американський учений Кресм Морісон (колишній голова Нью–Йоркської академії наук) писав: ”Диво генів – явище, яке ми знаємо, але яке не було відоме Дарвінові, – свідчить про те, що про все живе було виявлено турботу. Величина генів така неймовірно крихітна, що якби всі їх (гени), завдяки яким живуть люди усієї земної кулі, зібрати докупи, то вони вмістилися б у наперстку. Однак ці ультрамікроскопічні гени та супутні їм хромосоми містяться в усіх клітинках усього живого і є абсолютним ключем до тлумачення всіх ознак людини, тварини і рослини. Наперсток! У ньому можуть вміститися усі індивідуальні ознаки всіх (двох мільярдів) людських істот. Не може бути й мови, щоб сумніватися в цьому. Якщо це так, то як же виходить, що ген містить у собі навіть ключ до психології кожної окремої істоти, вміщаючи усе це в такому малому обсязі! Ось де починається еволюція! Вона починається в одиниці, яка є охоронницею і носійкою генів. І ось той факт, що декілька мільйонів атомів, включених в ультрамікроскопічний ген, можуть виявитися абсолютним ключем, що скеровує життя на Землі, є свідченням, яке доводить, що про все живе виявлено турботу, що за них хтось наперед передбачив, і що передбачення походить від Творчого Розуму. Ніяка інша гіпотеза тут не може допомогти бодай розгадати цю загадку буття”. На шостий день творення землю вже скрізь заселили живі істоти. Світ живих істот мав вигляд розлогого дерева, коріння якого являли собою найпростіші, а верхні гілки – вищі тварини. Але це дерево було не повне, не викінчене, бракувало ще квітки, яка б вивершувала і прикрашала його верхівку, не було ще людини – вінця творіння. Та ось з'явилась і вона. ”І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і хай панують вони над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірями,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі. І Бог створив людину за образом Своїм, за образом Божим Він її створив; чоловіка та жінку створив їх”. Тут утретє відбувся в повному розумінні творчий акт (бара), оскільки людина у своїй сутності має дещо таке, чого не було у створеній до неї природі, а саме: духу, що відрізняє її від усіх інших істот. Так закінчилась історія творення та утворення світу. ”І побачив Бог усе, що створив. І ось, дуже добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий” (Бут. 1, 31). ”І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він творив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які творив. І благословив Бог день сьомий, і освятив його” (Бут. 2, 2–3). На шостий ”день” світу, за словом Божим, земля породила душу живу, і з'явилися на землі тварини, тобто худоба, плазуни і звірі; насамкінець сотворив Бог людину – чоловіка і жінку, за образом і подобою Своєю, тобто за духом схожими на Себе. Закінчивши створенням людини створення всього видимого світу, Бог побачив, що все, що Він створив, – дуже добре. У наступний після того період, тобто на сьомий ”день” світу, який, як навчають св. отці, триває й нині, Бог перестав творити. Він благословив і освятив цей ”день” і назвав його суботою, тобто ”спокоєм”; і заповів, щоб і люди спочивали у кожен 7–й день від своїх справ і присвятили його служінню Богу і ближнім, тобто зробив цей день вільним від життєвих справ – святом. По закінченні творення Бог дозволив світу жити та розвиватися за встановленим Ним планом і законами (чи, як заведено казати, за ”законами природи”), але в той же час Він безперестанно турбується про все створене, подаючи кожному творінню те, що йому необхідно для життя. Така турбота Божа про світ називається ”Провидінням Божим”.
Джерело: «Закон Божий»,протоієрей Серафим Слобідський, видавничий відділ УПЦ КП, Київ 2005
Першою дією світобудови Божої було сотворения світла: ”І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви. І назвав Бог світло днем, а темряву ніччю. І був вечір, і був ранок: день один” (Бут. 1, 3–5). Може видатися дивним, як могло стати світло і чергуватися день та ніч з першого ”дня” творення, коли ще не було сонця та інших світил небесних. Це давало привід атеїстам XVIII ст. (Вольтер, енциклопедисти та ін.) глузувати зі Св. Біблії. Однак вони не підозрювали, що таке їхнє зневажливе ставлення завдасть шкоди їм самим. Світло за своєю природою цілком незалежне від сонця (вогонь, електричний струм). Світло лише згодом, з волі Божої, зосередилось, і то не все, в небесних світилах. Джерелом світла для нашого світу є передусім Сонце, але воно може виникати й по–іншому. Якщо первісне світло могло з'явитися раніше за сонце і могло бути, наприклад, таким, як світло нинішнього північного сяйва, результатом взаємодії двох протилежних електричних зарядів, то, вочевидь, мали бути і моменти, коли це світло починалося, досягало найвищого блиску і потім знову послаблювалось і майже згасало. Таким чином, за біблійним виразом, були дні і ночі, могли бути вечір і ранок, перш ніж виникло сонце, яке і стало мірилом для визначення пір доби. Деякі дослідники вказують, що давньоєврейські слова ”єрев” і ”вокер” – вечір і ранок – означають також ”безладдя” і ”порядок”. Св. Іоан Золотоустий каже: ”Кінець дня і кінець ночі (Мойсей) ясно назвав од ним днем, щоб установити якийсь лад і послідовність у видимому (світі) і щоб не було ніякої плутанини”. Слід завжди пам'ятати, що в науці немає межі пізнання: чим більше наука осягає, тим більше неосяжного розкривається перед нею. Тому наука ніколи не може сказати свого останнього слова. Що й підтверджувалось у лее безліч разів у минулому і ще більше підтверджується тепер. Усього лише кілька десятків років тому наука, здавалося б, сказала своє ”останнє слово”. Наукою було встановлено те, що було лише філософською гіпотезою давньогрецької думки. Було відкрито атом, так звану першооснову матерії, найдрібнішу мертву матеріальну точку, ніяк і ні під яким виглядом неподільну. Тому й було дано наукову назву цій частці, як основі матерії, ”атом”, що означає грецькою мовою ”неподільний”. Однак пізніші наукові відкриття дозволили вченим дослідити і цю, до цих пір ”неподільну”, здавалося б, частку матерії. Незважаючи на свою крихітність, атом виявився не найменшою часткою матерії, а являє собою цілу ”планетну систему” в мініатюрі. Всередині кожного атома знаходиться немовби його ”серце” чи ”сонце” – атомне ядро. Атомне ”сонце” — ядро оточене ”планетами” – електронами. Планети – електрони – обертаються навколо свого ”сонця” з величезною швидкістю – 1000 більйонів обертів на секунду. Кожне атом не ядро – ”сонце” – заряджене позитивно. Атомні ”планети” – електрони – заряджені негативно. Тому атомне ядро притягує до себе електрони й утримує їх на орбітах обертання за законами обертання планет навколо Сонця в космосі. До того ж у навколишньому світі є стільки різноманітних видів атомних ”планетних” систем, скільки існує різних речовин – за таблицею елементів Менделєєва. Більше того, сучасна електронна фізика встановила, що атомні ядра, незважаючи на їх важкоуявлювану крихітність, є також складними тіла ми. Атомні ядра складаються з протонів та нейтронів, сполучених між собою певним чином. Якась же невідома сила з'єднує їх і скріплює! Так відкриття наукою будови атома перетворюється на відкриття досконалості у творенні світу премудрим Творцем і цілковито змінює поняття про матерію. Такої матерії, як розуміють її войовничі матеріалісти, не існує. Наукою встановлено, що первинною основою матерії є енергія, а первинним видом енергії є світлова енергія. Отже, стає зрозуміло, чому на початку формування матерії Бог створив світло. Таким чином, перші рядки Біблії для нас є найкращим свідченням Богонатхненності Св. Біблії. Бо звідки міг знати Мойсей, що творення світу мало починатися зі світла, коли це стало надбанням науки тільки в XX столітті? Так біблійний Мойсей, за Божественним Одкровенням, розкрив таємницю будови речовини — матерії, яку не могла знати жодна люди на в ті далекі часи. Отже, відкриття атомної енергії, ”життя атома” є лише новим доказом Божественної істини. ”Дивні діла Твої, Господи, усе премудрістю сотворив єси!”
ПРО ДРУГИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На другий ”день” світу Бог створив твердь – той неосяжний простір, який простягається над нами й оточує землю, тобто видиме нами небо. Друге творче повеління утворює твердь (небесне склепіння. — Ред.). ”І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відокремить вона воду від води. І сталося так. І створив Бог твердь, і відокремив Бог воду, яка під твердю, від води, яка над твердю. І назвав Бог твердь небом. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день другий” (Бут.1, 6–8). Твердь повітряний простір, чи видиме небо. Походження тверді можна уявити так. Невимірно величезна маса пер вісної водянистої речовини розпалася, за волею Божою, на безліч окремих куль, які почали обертатися на своїх осях і понеслися кожна по своїй окремій орбіті. Простір, що утворився між цими кулями, став твердю, бо в цім просторі рух новостворених світів стверджено Богом визначеними і незмінними законами тяжіння, так що вони не стикаються один з одним і зовсім не заважають один одному у своєму русі. Вода над твердю – це новостворені водянисті кулі, які потім зміцніли, і з четвер того дня творення засяяли та заіскрились угорі, на небі; а вода під твердю – це наша планета – Земля. Все це тоді називалося водою тому, що на другий день творення ще не набуло міцності у будові і формі. Гідна уваги вказівка великого вчителя Церкви св. Іоана Дамаскина, який жив у VIII ст. В ірмосі 3-ї пісні 5-го гласу він каже: ”На нічому поставив Ти землю повелінням Своїм і повісив її, щоб непорушно стояла на непорушному, Христе, камені заповідей Твоїх...” Так св. Іоан Дамаскин розкрив наукову істину за багато століть до того, коли вона стала надбанням науки.
ПРО ТРЕТІЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На третій ”день” світу Бог зібрав воду, яка під небом, в одне місце, й утворилася суша. І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод морями. І повелів землі проростити зелень, траву і дерева. І вкрилася земля травою й усілякими рослинами та деревами. Далі земля набуває такого упорядкування, що на ній виникає вже життя, хоча ще тільки нижче, а саме: життя рослинне. ”І сказав Бог: нехай збереться вода, яка під небом, в одне місце, і нехай буде суша. І сталося так. І сказав Бог: нехай проростить земля зелень, траву, що насіння розсіває [за родом і за подобою її], і дерево плодюче, що приносить плід, за родом своїм, в якому насіння його на землі. І сталося так... І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок: день третій” (Бут. 1, 9–13). Відділення води від суші на третій день не слід уявляти просто, так би мовити, як відцідження готової води від твердих землистих частинок. Води ще не було в тім вигляді й хімічному складі, як ми тепер її знаємо. Отже, по–перше, творчим словом Господнім безформна та невпорядкована речовина нашої планети була перетворена у третій день світу на два види: було створено воду і сушу, й остання одразу ж утворила на своїй поверхні різні водойми: річки, озера, моря тощо. По–друге, планета наша одяглась прозорим шаром атмосферного повітря, і з'явились гази з їх численними сполуками. По–третє, і на самій землі предметом творчих дій стала не тільки поверхня суші з горами, долинами тощо, але й у надрах її – різні шари ґрунту, метали, мінерали тощо. По–четверте, особливим повелінням Творця на землі з'явилась усіляка рослинність. Нарешті, слід вважати, що на третій день світу й інші темні та хаотичні маси небесних тіл набули остаточного впорядкування, відповідного до своєї мети, хоча Мойсей і каже лише про одну землю. Такі міркування ґрунтуються хоча б на тім, що другого і четвертого дня Господь діє в усій світобудові, отже ж, – бути того не може, щоб увесь третій день було присвячено тільки одній землі, яка є нікчемною піщинкою у Всесвіті. Творчу дію третього дня можна уявити собі ось так. Земля все ще була суцільною водною поверхнею. Тоді сказав Бог: ”Нехай збереться вода, яка під небом, в одне місце, і нехай буде суша. І сталося так”. Речовина, згущуючись і охолоджуючись, в одних місцях піднімалася, в інших опускалася; узвишшя оголювалися від води, робилися сушею, а заглибини та западини заповнювалися водою й утворювали море. ”І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями: і побачив Бог, що це добре” (Бут. 1, 10). Але земля не мала ще того, що являло собою мету її створення: на ній не було ще ніякого життя, тільки голі мертві скелі похмуро дивилися на водойми. Та ось, коли відбулося відокремлення суходолу від води та утворилися необхідні умови для життя, то, за словом Божим, не загаялися з'явитись і перші початки ЇЇ – у вигляді рослинності: ”І сказав Бог: нехай проростить земля зелень, траву, що насіння розсіває [за родом і за подобою її], і дерево плодюче, що приносить плід, за родом своїм, в якому насіння його на землі. І сталося так... І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок: день третій” (Бут. 1, 11, 13). Науці відомі залишки тієї рослинності, і вона вражає незвичайними розмірами. Те, що тепер є невеличкою билинкою, як, приміром, наша папороть, у первісні часи було велетенським деревом. Ниточки теперішнього моху тоді сягали значної товщини. Але як могла вирости ця потужна рослинність без сонячного проміння, що осяяло землю лише наступного, четвертого дня? Та наукові дослідження тут, як і в багатьох інших випадках, з усією незаперечністю непохитної істини підтверджують буттєпис. Проводилися досліди щодо впливу електричного світла на розвиток зелені. Один учений (Фамінцин) досяг істотних результатів у цій царині навіть з допомогою світла гасової лампи. Отже, поставлене питання, з огляду на наукові дослідження, втратило будь–який сенс. Серйознішим у даному випадку виглядає інше зауваження, а саме: в тому самому пласті Землі, в якому вперше з'являються сліди органічного життя і в якім, за Біблією, земля родила тільки зелень і взагалі рослинність, разом з рослинами зустрічаються вже й тваринні організми: корали, слимаки найпростіших форм тощо. Але й це можна пояснити: шари землі не відділяються один від одного якимось непроникним муром; навпаки, протягом безлічі століть, пережитих Землею, відбувалися найрізноманітніші коливання і зміни в їх заляганні, від чого вони змішувалися і часто переходили один в інший. Хоча рослинність і розвивалася під впливом первісного світла, але її роз виток за таких умов не міг відбуватися з такою правильністю й доцільністю, яка спостерігається в ній тепер. Велика за розмірами, вона була бідною за формами й барвами. Буяла лише зелень: ані квіточки, ані бодай якогось плоду не зустрічається у пластах кам'яновугільного періоду. Вона, вочевидь, потребувала доцільно розподіленого світла теперішніх світил. ПРО
ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На четвертий ”день” світу, за велінням Божим, засяяли над нашою землею світила небесні: сонце, місяць і зірки. З тих пір і стали визначатися проміжки часу – паші теперішні дні, місяці і роки. Після утворення землі йде впорядкування світил небесних. ”І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відділення дня від ночі, і для знамень, і часів, і днів, і років; і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб світити на землю. І стало так. І створив Бог два світила великі: світило більше, для керування днем, і світило менше, для керування ніччю, і зірки; і поста вив їх Бог на тверді небесній [...] І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день четвертий” (Бут. 1, 14–19). Творче повеління: нехай будуть світила рівнозначні попереднім по велінням Творця: нехай буде, нехай станеться... нехай збереться вода; і, як там мається на увазі не первісне творення, а творче утворення предметів, так і тут слід розуміти не нове витворення, а тільки повне утворення й упорядкування тіл небесних. Як можна уявити походження світил небесних? За своєю внутрішньою й основною матерією світила небесні існували вже й до четвертого дня: це була саме та вода над твердю, з якої утворилося безліч кулястих тіл на другий день творення. На четвертий же день деякі з цих тіл були так збудовані, що первісне світло зосередилося в них найвищою мі рою і почало діяти з величезною потужністю – самоосвітлювані тіла, чи світила, такі, як сонце та інші зірки. Інші ж кулясті тіла так і залишилися темними, але пристосованими Творцем відбивати світло, яке ллється на них від зірок, світил, що випромінюють світло, – це планети, які на нічному небі блимають, відбиваючи світло; наприклад, Місяць, Венера, Юпітер, Сатурн та інші.
ПРО П'ЯТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На п'ятий ”день” світу, за словом Божим, вода породила душу живу, тобто у воді з'явились слимаки, комахи, плазуни та риба, а над землею, по тверді небесній, полетіли птахи. На п'ятий день створені тварини, що живуть у воді, і пернаті у повітрі. ”І сказав Бог: нехай вода породить плазунів, душу живу; і птахів, що літають над землею під небесною твердю. [І сталося так]. І створив Бог риб великих [...] І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог, кажучи: плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі. І був вечір, і був ранок: день п'ятий” (Бут. 1, 20–23). Творче веління Боже, звичайно, творить усіх тварин із стихій земних; але як раніше, так і тут, навіть тут більше, ніж у попередніх випадках, Йому, а не стихіям природним, притаманна утворювальна сила: адже з появою тварин у природу вводиться нове, вище начало життя – з'являються істоти, які вільно рухаються. Даруючи новоствореним тваринам можливість розмножуватися, Бог дає їм здатність відтворювати нові особини, кожну за родом своїм. Детальніше творчу дію п'ятого дня можна уявити собі так. Небо прикрашалося світилами, на землі розвивалися велетенські рос лини, але не було ще на землі живих істот, які могли б насолоджуватися дарами природи. Для їх існування не було ще належних умов, бо повітря було насичене шкідливими випаровуваннями, які могли сприяти лише рослинності. Атмосфера містила в собі ще стільки побічних домішок, переважно вуглекислого газу, що це унеможливлювало життя тварин. Потрібно було очистити атмосферу від шкідливих для життя речовин. Це завдання виконала гігантська рослинність під впливом Сонця, яке засяяло на четвертий день. Вуглекислий газ є одним з найсуттєвіших елементів рослинного життя, і, оскільки ним було перенасичено атмосферу, то створена рослинність почала швидко розвиватися, поглинаючи вуглекислий газ і очищаючи від нього атмосферу. Найбільші кам'яновугільні поклади – не що інше, як той самий атмосферний вуглекислий газ, перетворений рослинністю на тверде тіло. Так відбулося очищення атмосфери, і, коли з'явилися умови для існування тваринного життя, воно не забарилося постати в силу нового творчого акту. ”І сказав Бог: нехай вода породить плазунів, душу живу; і птахів, що літають над землею під небесною твердю”. В силу цього Божественного повеління відбувся новий творчий акт, не просто утворювальний, як у попередні дні, а в повному розумінні творчий, яким був і пер ший акт творення первісної речовини, – з нічого. Тут створювалася ”душа жива”, вводилося щось таке, чого не було до того в первісній речовині. І дійсно, Мойсей тут удруге вживає діє слово ”бара” – творити з нічого. ”І створив Бог риб великих і всяку живу душу тварин, плазунів, яких породила вода, за їх родом, і всяких птахів крилатих за родом їх”. Наукові дослідження пояснюють і доповнюють цю коротку розповідь. Спускаючись у глибини земних нашарувань, палеонтологи досягають того шару, в якому вперше з'являється ”душа жива”. Цей шар ґрунту – колиска тваринного життя, і в ньому зустрічаються найпростіші тваринні організми. Найдавніша ”душа жива”, відома науці, – це так званий Еозоон канадський, знайдений у найнижчих нашаруваннях так званого Лаврентійського періоду. Згодом з'являються корали й інфузорії, а також ракоподібні організми різних видів, а ще вище — велетенські плазуни та ящери. З них найбільш відомі іхтіозавр, диплодок, тиранозавр, плезіозавр, птеродактиль тощо. Всі ці види вражають своїми велетенськими розмірами. ”І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог, кажучи: плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі. І був вечір, і був ранок: день п'ятий”.
ПРО ШОСТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ
На шостий, останній, день творення було створено тварин, які живуть на землі, і людину. Як для створення риб і плазунів Господь звертався до води, саме так і для створення четвероногих Він звертається тепер до землі, подібно до того, як до неї звертався для створення рослинності. Це слід розуміти так, що Господь дав землі силу, яка живить, а не так, як вважають деякі природознавці, нібито земля, що зігрівалася теплом сонячного проміння, сама породила тварин. У різноманітному світі природи нема ані найменшого натяку на те, що якийсь вид тварин міг перейти в інший, на приклад, травоїдна тварина – в хижу; тим більше протиприродно уявляти походження самого тваринного життя з неорганічних речовин (газів, мінералів тощо). ”Коли сказав Бог: нехай виростить земля, – писав Василій Великий, – це не означає, що земля вже носить те, що знаходиться в ній; але Той, що дав повеління, дарував землі і силу” (”Бесіди про Шестидення”). Згідно з природничо–науковими дослідженнями можна уявити собі історію шостого дня творення ось так. Вода і повітря наповнювалися жит тям, але без живих істот залишалася ще третина нашої планети – суходіл, що має найліпші умови для існування. Та ось настав період і його заселення. ”І сказав Бог: нехай виростить земля живу душу за родом її, тварин і плазунів, і земних звірів за родом їх. І стало так. І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре” (Бут. 1, 24–25). Якщо уявно підніматися все вище по сходинках земних нашарувань, від шару, що містить описаних динозаврів, риб та птахів, далі натрапляємо на шар, у якому з'являються нові організми – ссавці. Спочатку з'явилися на землі тварини великих видів, які нині вже не існують, – динотерій, мастодонт і мамонт (прадавні слони з величезними незграбними формами), згодом – більш досконалі тварини і, насамкінець, їх теперішні види – леви, тигри, ведмеді, олені, велика рогата худоба тощо. Розглядаючи цю поступову появу і зміну видів, наука мимоволі ставить питання: як утворилися ці види? Чи вони являють собою незмінювані форми, що отримали свій початок у творчо-утворювальному акті, чи утворювалися поступово один з іншого, і всі – з одного первинного виду? У XIX столітті, як відомо, великого поширення набула теорія Дарвіна – теорія так званого трансформізму або повільного розвитку (еволюції). Як же вона співвідноситься з біблійною історією творення? Біблія каже, що рослини і тварини створені ”за родом своїм”, тобто не одна рослинна чи тваринна форма, а багато рослин і тварин. Та це не означає, що всі існуючі тепер види зобов'язані своїм походженням первісному творчому акту. Єврейське слово ”мін”, тобто ”рід”, має дуже широке значення, що не вкладається в наукове значення слова ”вид”. Воно ширше за нього; в усякому випадку, не охоплюючи собою теперішні види й різновиди тварин і рослин, не заперечує можливості поступового вдосконалення форм. А що справді зміна у формах можлива – це доводиться незаперечними фактами. Багато сортів троянд, гвоздик та жоржин, багато порід курей та голубів, різних свійських тварин виведено не більше століття тому. Зміни також відбуваються під впливом різноманітних кліматичних умов, різноманітності ґрунтів, їжі тощо. На основі цього можна припустити, що кількість тваринних і рослинних форм у первісному світі була не такою великою й різноманітною, як тепер. Біблія, розповідаючи, що власне творення (бара) було тільки при створенні первісного тваринно–органічного життя, а згодом відбувалося просте утворення, однак не заперечує категорично можливості розвитку видів одного з іншого; вона ясно і чітко твердить, що тваринні і рослинні організми були створені ”за родом своїм”, тобто в різноманітних визначених формах. Теорія Дарвіна не має міцного підґрунтя в науці, і в нинішній час їй завдано жорстокої поразки. Не будемо наводити усіх наукових доказів, а згадаємо хоча б один. Відомий американський учений Кресм Морісон (колишній голова Нью–Йоркської академії наук) писав: ”Диво генів – явище, яке ми знаємо, але яке не було відоме Дарвінові, – свідчить про те, що про все живе було виявлено турботу. Величина генів така неймовірно крихітна, що якби всі їх (гени), завдяки яким живуть люди усієї земної кулі, зібрати докупи, то вони вмістилися б у наперстку. Однак ці ультрамікроскопічні гени та супутні їм хромосоми містяться в усіх клітинках усього живого і є абсолютним ключем до тлумачення всіх ознак людини, тварини і рослини. Наперсток! У ньому можуть вміститися усі індивідуальні ознаки всіх (двох мільярдів) людських істот. Не може бути й мови, щоб сумніватися в цьому. Якщо це так, то як же виходить, що ген містить у собі навіть ключ до психології кожної окремої істоти, вміщаючи усе це в такому малому обсязі! Ось де починається еволюція! Вона починається в одиниці, яка є охоронницею і носійкою генів. І ось той факт, що декілька мільйонів атомів, включених в ультрамікроскопічний ген, можуть виявитися абсолютним ключем, що скеровує життя на Землі, є свідченням, яке доводить, що про все живе виявлено турботу, що за них хтось наперед передбачив, і що передбачення походить від Творчого Розуму. Ніяка інша гіпотеза тут не може допомогти бодай розгадати цю загадку буття”. На шостий день творення землю вже скрізь заселили живі істоти. Світ живих істот мав вигляд розлогого дерева, коріння якого являли собою найпростіші, а верхні гілки – вищі тварини. Але це дерево було не повне, не викінчене, бракувало ще квітки, яка б вивершувала і прикрашала його верхівку, не було ще людини – вінця творіння. Та ось з'явилась і вона. ”І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і хай панують вони над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірями,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі. І Бог створив людину за образом Своїм, за образом Божим Він її створив; чоловіка та жінку створив їх”. Тут утретє відбувся в повному розумінні творчий акт (бара), оскільки людина у своїй сутності має дещо таке, чого не було у створеній до неї природі, а саме: духу, що відрізняє її від усіх інших істот. Так закінчилась історія творення та утворення світу. ”І побачив Бог усе, що створив. І ось, дуже добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий” (Бут. 1, 31). ”І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він творив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які творив. І благословив Бог день сьомий, і освятив його” (Бут. 2, 2–3). На шостий ”день” світу, за словом Божим, земля породила душу живу, і з'явилися на землі тварини, тобто худоба, плазуни і звірі; насамкінець сотворив Бог людину – чоловіка і жінку, за образом і подобою Своєю, тобто за духом схожими на Себе. Закінчивши створенням людини створення всього видимого світу, Бог побачив, що все, що Він створив, – дуже добре. У наступний після того період, тобто на сьомий ”день” світу, який, як навчають св. отці, триває й нині, Бог перестав творити. Він благословив і освятив цей ”день” і назвав його суботою, тобто ”спокоєм”; і заповів, щоб і люди спочивали у кожен 7–й день від своїх справ і присвятили його служінню Богу і ближнім, тобто зробив цей день вільним від життєвих справ – святом. По закінченні творення Бог дозволив світу жити та розвиватися за встановленим Ним планом і законами (чи, як заведено казати, за ”законами природи”), але в той же час Він безперестанно турбується про все створене, подаючи кожному творінню те, що йому необхідно для життя. Така турбота Божа про світ називається ”Провидінням Божим”.
Джерело: «Закон Божий»,протоієрей Серафим Слобідський, видавничий відділ УПЦ КП, Київ 2005
