Як виховати і зберегти віру в Бога у дітей? Чи можна виховати релігійність у дітей?

Закон Божий, який вивчають у школах, не має на меті дати дітям знання Бога (це знання він припускає вже існуючим); він дає дітям тільки знання про Бога.

А так як знання про Бога, як і всяке інше знання, засвоюється тільки розумом і пам'яттю, то вивчення Закону Божого в школі звичайно стає якимось далеким, зовнішнім засвоєнням релігійних істин, які не проникають у глибину душі. Знання Бога відрізняється від знання про Бога. Знання Бога - безпосереднє сприйняття Бога внутрішнім почуттям, знання про Бога - надбання розуму й пам'яті.

Про знання Бога говорить Євангеліє: «Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа (Ів. 17, 3). Про те ж саме говорить пророк Ісая: «Віл знає володаря свого, і осел - ясла пана свого; а Ізраїль не знає [Мене], народ Мій не розуміє (Іс. 1,3).

І саме слово "релігія" означає не просте поняття про Бога, а живий зв'язок між живими істотами - людиною й Богом.

Коли я вчився в духовному училищі й гімназії, то із пройденого мною дев'ятирічного курсу Закону Божого в мені залишив враження тільки курс підготовчого класу, який дотепер зберігся в моїй пам'яті й у моєму серці, може тому, що викладач зумів додати своєму викладанню особливу наочність і задушевну простоту.

Тим часом незалежно від уроків Закону Божого в мені, у моєму ранньому дитинстві, існувало релігійне життя. Я дійсно відчував присутність Божу - і це почуття позначалося в любові до відвідування храму, у любові до церковних пісень, до святкових релігійних звичаїв, у читанні книг релігійного змісту, особливо житій святих, у любові до домашньої молитви, до читання акафістів, до релігійних процесій і т.д. Будучи дитиною, я не нудьгував у церкві, а коли вивчився читати, то свої невеликі кишенькові гроші витрачав не на ласощі, а на придбання житій святих. І це релігійне життя було в мені не тому, що я якось довідався своїми зовнішніми почуттями Бога, як зовнішній для мене предмет. Таке пізнання Бога взагалі неможливо, так що, коли невіруючі говорять, що вони не вірують у Бога, тому що ніколи Його не бачили, та й ніхто інший Його не бачив і бачити не може, вони роблять грубу помилку, застосовуючи до пізнання Бога той спосіб, яким ми пізнаємо оточуючі нас видимі предмети.

З іншого боку, ніхто й ніколи в моєму ранньому дитинстві не намагався доводити мені різними міркуваннями існування Бога, у цьому не було ніякої потреби. Та якби хто-небудь і зробив це, то він дав би мені тільки зовнішнє знання того, чим Бог може або повинен бути, але не саме сприйняття Бога як живої істоти. Я, як і будь-яка інша дитина, пізнавав Бога в моєму ранньому дитинстві не зовнішнім досвідом і не доводами розуму, а безпосередньо, внутрішнім сприйняттям, тому що я створений за образом й подобою Божою. Будучи подібною до Бога, людина, завдяки своїй богоподібності, внутрішньо й безпосередньо сприймає Бога й пізнає Його.

Це внутрішнє сприйняття Бога властиве всім людям. Якщо ми перестаємо відчувати Бога в собі, то не тому, що ми до цього не здатні, а тому, що почуття Бога заглушується в нас або оманою нашого гордовитого розуму, або гріховністю нашого зіпсованого серця.

Прийти до пізнання Бога - не значить знайти Бога поза собою, як деякий зовнішній предмет, або переконатися в його існуванні якимись логічними доказами, - це значить якимсь таємничим чином дати можливість нашому внутрішньому "я" побачити Бога внутрішнім оком.

Звідси зрозуміло, що ніяким примноженням богословських знань не можна досягнути пізнання Бога. Сильні богословською вченістю юдейські книжники не в змозі були проглянути в Ісусі Христі Його Божественну силу, яку бачили в Ньому прості рибалки, митарі й блудниці.

І в наш час богословська, семінарська й академічна освіта не забезпечує релігійності. Якщо пізнання Бога досягається внутрішнім зором серця, то головна праця, головне завдання релігійного впливу й виховання полягають у тому, щоб зуміти зберегти або розбудити в дитині цей внутрішній зір серця, або, інакше сказати, зробити в її серці таку зміну, щоб відкрилися її духовні очі до споглядання Бога.

Звичайно, я аж ніяк не хочу заперечувати значення й важливості богословської освіти й вивчення Закону Божого; я хочу тільки відзначити, що знання Бога треба ясно відрізняти від знання про Бога й, повідомляючи дітям останнє, не думати, що цим вичерпується завдання релігійного керівництва.

Знання про Бога, безсумнівно, необхідне, тому що воно дає конкретний зміст нашому знанню Бога: воно усвідомлює нам наше поняття про Бога, відношення Бога до світу й світу до Бога. Дитяча душа, тим більше відроджена в Таїнстві Хрещення, має природну здатність пізнавати Бога. Це, ймовірно, й має на увазі Господь Ісус Христос, коли говорить: «Якщо не навернетеся й не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт. 18,3); «славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти приховав це від мудрих та розумних і відкрив це дітям (Мт. 11,25); хто умалиться, як це дитя, той і більший в Царстві Небесному (Мт. 18, 4); чисті серцем... Бога побачать (Мф.5,8).

Це властивість внутрішнього, безпосереднього бачення Бога, деякі люди зберігають на все життя. Такими є насамперед святі: преподобний Сергій Радонезький, преподобний Серафим Саровський і інші.

Не із зовнішнього досвіду й не за допомогою міркувань і логічних висновків прийшли вони до пізнання Бога. Вони знали Бога так само безпосередньо, як ми безпосередньо сприймаємо світло й тепло сонця. Ніхто не доводить буття сонця. Біблія не доводить буття Божого, святі не шукають доказу буття Божого. Ставити визнання буття Божого в залежність від міркувань нашого розуму, які постійно вагаються і міняються залежно від проникливості нашого розуму й від запасу наших знань - це означало б обґрунтувати безсумнівне сумнівним або розглядати сонце за допомогою тьмяної свічі.
І не тільки святі, але і звичайні люди іноді протягом всього життя зберігають дар безпосереднього, живого й безсумнівного сприйняття буття Божого, і це особливо властиве людям простим і смиренним, вільним від спокус гордовитого розуму або нечистого серця.

Продовження: Чому діти зневіряються в Бозі?