Устрій Православної Церкви — “соборний”, цебто спільножитний. “Соборність” — спільність у всьому,- у житті, у Молитвах, у Спасінні. Людина не позостається в Православ’ї сама одна, — вона соціальна зо своєї істоти, вона соціальна чи соборна і в своїй Православній Церкві. Символ Православної Віри зве Церкву соборною: “Вірую во Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву”. [**] Свою початкову Церкву Господь насадив ще в день створення Людини, і життя світу показує, що вже Початкова Церква була соборною, цебто спільною для всіх. Про це й Старий Заповіт свідчить ясно.
Господь, творячи світ наш, надав йому устрій церковний, цебто соборний. Родина — це Міkrа Еккlеsіа, Мала Церква, це Церква Домашня, як зве її Апостол Павло в своїх Посланнях. Так само й Христос, а особливо той же Павло, мислить Церкву у всьому соборною, — вона Тіло його, а ми тільки члени в ньому, але члени соборної (спільної) дії. Члени Тіла самі по собі однакові, але вони об’єднуються в Тілі в одну волю, в одну дію. Так і люди в Церкві Соборній: у ній вони об’єднані для спільно-соборної Молитви, для соборної дії, для спільно-соборного Спасіння.
Ми зобов’язані в Церкві жити соборно-спільно, навіть Спасіння наше соб орне-спільне. Коли недужий один член, то недужим стає і все ТілоЦерква, і вся вона пильнує уздоровити свого члена. “Говорю вам, що на Небі радітимуть (більше) за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох Праведників,що не потребують покаяння” (Мт. 15.7).
Оце завдання Соборної Церкви! За Спасіння брата відповідаємо і дбаємо всі, — вся Церква. І Христос ясно це підкреслив: “Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати Праведних, але грішних на покаяння” (Мр. 2. 17).
Соборність Православної Церкви — це наш Святий Догмат, уміщений в Символі Віри. Ми обов’язані жити в Церкві по-соборному, а не по-особистому, та й Церква, щоб бути Єдиною й Апостольською, обов’язана бути Соборною. Спасіння Людини в соборності, в соборному житті. Вступаючи в Церкву Православну, Людина перестає бути особою окремою, своєю, - вона зливається в Церкві в одне Тіло Христове, зо всіма іншими, стає часткою цього Тіла, часткою Самого Христа. І вже мусить жити, діяти й спасатися тільки по-соборному, як навчає Церква, а не по-своєму, не по-партійному, не по-власному.
У Соборній Православній Церкві і Спасіння соборне, цебто спільне. І Молитви наші до Бога — соборні. Уся Свята Літургія — Молитви в ній тільки соборні, за всіх разом, а не за окремих осіб. “За всіх і за все”. Більше того, і наші щоденні домашні Молитви так само в своїй більшості соборні, спільні. Родина — це Мала або Домашня Церква, тому й Молитви наші щоденні соборні, — не за себе одного, а за всю родину.
Сам Господь Ісус Христос навчив нас молитися, й його Молитва Господня — це Молитва соборна, Молитва за всіх, а не тільки за себе одного: “Отче наш”, а не Отче мій. “Хліб наш насущний дай нам днесь”, — дай нам, а не мені одному. І прости нам довги наші”, — знову нам, а не мені одному. “І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого”, — просимо про нас усіх, а не мене одного. Бо Християнство « основі своїй — соборне.
Або Молитва до Духа Святого знову дає те саме: “Прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Добрий, душі наші”. Отже, нас, наші, а не мене, мою. А це ж головна Молитва перед кожною працею!
Усі наші Молитви соборні, бо наша Православна Церква соборна. “Помилуй н а с”, звертаємося ми до Господа, а не тільки “помилуй мене”.
Тільки частина наших щоденних Молитов не соборні, а індивідуальні, навмисне так складені для особистої Молитви за себе одного. І це Молитви новітні, а не давні. Людина ніколи не позостається одинцем, — вона завжди соборна: до оженення вона знаходиться в Домашній Церкві батька свого, а по ожененні сама стає на чолі своєї Малої Церкви. Ось тому й наші Молитви звичайно не мають характеру особистого, а завжди соборні, цебто спільні.
“У Православній Церкві Людина не одинока, не самотня, і не в самотності проходить вона путь Спасіння, а являється членом Тіла Христового, їй припадає доля своїх братів по Христу, вона оправдується Праведниками і відповідає за гріхи грішників. Православна Церква — це не самотнє стояння перед Богом, а соборність, яка єднає всіх єдністю Христової і спільної любови”.[***]
Митрополит Іларіон (Огієнко)
Українська Автокефалія
Господь, творячи світ наш, надав йому устрій церковний, цебто соборний. Родина — це Міkrа Еккlеsіа, Мала Церква, це Церква Домашня, як зве її Апостол Павло в своїх Посланнях. Так само й Христос, а особливо той же Павло, мислить Церкву у всьому соборною, — вона Тіло його, а ми тільки члени в ньому, але члени соборної (спільної) дії. Члени Тіла самі по собі однакові, але вони об’єднуються в Тілі в одну волю, в одну дію. Так і люди в Церкві Соборній: у ній вони об’єднані для спільно-соборної Молитви, для соборної дії, для спільно-соборного Спасіння.
Ми зобов’язані в Церкві жити соборно-спільно, навіть Спасіння наше соб орне-спільне. Коли недужий один член, то недужим стає і все ТілоЦерква, і вся вона пильнує уздоровити свого члена. “Говорю вам, що на Небі радітимуть (більше) за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох Праведників,що не потребують покаяння” (Мт. 15.7).
Оце завдання Соборної Церкви! За Спасіння брата відповідаємо і дбаємо всі, — вся Церква. І Христос ясно це підкреслив: “Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати Праведних, але грішних на покаяння” (Мр. 2. 17).
Соборність Православної Церкви — це наш Святий Догмат, уміщений в Символі Віри. Ми обов’язані жити в Церкві по-соборному, а не по-особистому, та й Церква, щоб бути Єдиною й Апостольською, обов’язана бути Соборною. Спасіння Людини в соборності, в соборному житті. Вступаючи в Церкву Православну, Людина перестає бути особою окремою, своєю, - вона зливається в Церкві в одне Тіло Христове, зо всіма іншими, стає часткою цього Тіла, часткою Самого Христа. І вже мусить жити, діяти й спасатися тільки по-соборному, як навчає Церква, а не по-своєму, не по-партійному, не по-власному.
У Соборній Православній Церкві і Спасіння соборне, цебто спільне. І Молитви наші до Бога — соборні. Уся Свята Літургія — Молитви в ній тільки соборні, за всіх разом, а не за окремих осіб. “За всіх і за все”. Більше того, і наші щоденні домашні Молитви так само в своїй більшості соборні, спільні. Родина — це Мала або Домашня Церква, тому й Молитви наші щоденні соборні, — не за себе одного, а за всю родину.
Сам Господь Ісус Христос навчив нас молитися, й його Молитва Господня — це Молитва соборна, Молитва за всіх, а не тільки за себе одного: “Отче наш”, а не Отче мій. “Хліб наш насущний дай нам днесь”, — дай нам, а не мені одному. І прости нам довги наші”, — знову нам, а не мені одному. “І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого”, — просимо про нас усіх, а не мене одного. Бо Християнство « основі своїй — соборне.
Або Молитва до Духа Святого знову дає те саме: “Прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Добрий, душі наші”. Отже, нас, наші, а не мене, мою. А це ж головна Молитва перед кожною працею!
Усі наші Молитви соборні, бо наша Православна Церква соборна. “Помилуй н а с”, звертаємося ми до Господа, а не тільки “помилуй мене”.
Тільки частина наших щоденних Молитов не соборні, а індивідуальні, навмисне так складені для особистої Молитви за себе одного. І це Молитви новітні, а не давні. Людина ніколи не позостається одинцем, — вона завжди соборна: до оженення вона знаходиться в Домашній Церкві батька свого, а по ожененні сама стає на чолі своєї Малої Церкви. Ось тому й наші Молитви звичайно не мають характеру особистого, а завжди соборні, цебто спільні.
“У Православній Церкві Людина не одинока, не самотня, і не в самотності проходить вона путь Спасіння, а являється членом Тіла Христового, їй припадає доля своїх братів по Христу, вона оправдується Праведниками і відповідає за гріхи грішників. Православна Церква — це не самотнє стояння перед Богом, а соборність, яка єднає всіх єдністю Христової і спільної любови”.[***]
Митрополит Іларіон (Огієнко)
Українська Автокефалія
