Між нами, нареченими

Фото: Ladna Kobieta
Перед кожною доброю справою, як мовиться, потрібно помолитися. І тим більше перед тим, як вибирати наречену. Адже молитва, як збільшувальне скло, збирає всі сили нашої душі і тіла в одну крапку, в серці, і направляє в один бік — туди, де знаходиться улюблена людина. Лише цей лазер молитви здатний пропалити всю товщу егоїстичної самозакоханості і запалити в одному серці двох людей любов. Тому що Господь, Якому ми молимося за улюблену людину, по словах святих отців, ближче до неї, ніж його дихання.

Але це зовсім не означає, що молитва — це замовлення в небесну канцелярію на людину, яка має бути «доставлена» в певний термін і який мені більше підходить, та ще і з гарантією на випадок розлучення: «Господи, дай мені ту-то, і з такою-то фігурою, і щоб... і так далі і тому подібне». Тут, швидше за все, личить інший тон звернення, зі смиренням: «Господи, чи вона, он та дівчина на зупинці? Ну і що, що вона в джинсах в обтяжку, а може, вона в храм їде? Навіщо ще вставати в таку рань в неділю?».

Тут, думаю, виникає безліч питань, які часто доводиться чути, але відповідь на яких, чесно кажучи, не хочеться приймати. Часто переконуєш себе: «А може бути, все набагато простіше. Можливо, не варто дуже вже замислюватися над цим: познайомився, полонив, переміг. А то так і посивієш і не зрозумієш, чи то від старості, чи то від думання?». І все це дійсно простіше, але річ у тому, що сучасна людина складна. І спілкування між людьми навіть в церковному середовищі обумовлене безліччю соціально-культурних прошарків, які ми не можемо не враховувати при виборі нареченої. Як же зрозуміти, нарешті розгрібши всі ці безліч «але», вона це, Богом мені дана, або не вона? Але не забігатимемо вперед — адже у Православ'ї все поступово, і усвідомлення того факту, що це все-таки вона, теж.



Одне з перших питань, які виникають на цій хресній дорозі всіх порядних женихів, звучить приблизно так: «Невже Бог мені наречену визначає, як в стаді парують самку і самця?» Ну звичайно ж ні. Бог, як говорить Іоан Дамаскин, не зумовлює, а передбачає, що або хто для нас краще. Адже ви навіть у своїх друзів запитуєте: «Як вона тобі?», часто маючи на увазі при цьому сповна відчутні дані. Ми інтуїтивно як би перевіряємо самих себе в своєму виборі, тому що з боку-то краще видно «брачок», який з часом може перерости в брак-о-розлучний процес. А тим більше «зверху» Богові краще видно душа людини. Пригадується тут один випадок з життя «служки» Серафима Саровського Мотовилова. Побачив він якось одну рабу Божу, яка і в церкву ходила, і косинку неухильно носила, і акафісти читала... ну весь православний макіяж в наявності. Здавалося б, що ж ще потрібно для людини, яку ви хотіли б бачити в ролі своєї майбутньої благочестивої дружини? Ось Мотовилов і пішов брати благословення на шлюб. Як же було його здивування, коли старець з дитячою незворушністю відповів, що не знає такої для нього в Господа, а є інша, і вона ще зовсім дитя. Звичайно ж, Мотовилов не послухав і все-таки зробив їй освідчення, і йому пощастило — вони не одружилися.

Ощасливила ж його саме та, яка в Господа для нього була. Але це не означає, що Господь нам нав'язує пару. Він просто передбачає, знаючи нас краще за нас самих, хто нам більше до серця. Іншими словами, це означає, що до своєї нареченої потрібно просто дорости, не лише тілесно, але і психологічно, і духовно дозріти, щоб не зірвати плід зеленим передчасно, тобто не одружуватися по пристрасті.

Зрозуміло, що далеко не кожен з нас настільки духовно досвідчений, щоб розрізнити під «православним макіяжем» жало пристрасті, яке з часом дасть про себе знати. Але найголовніше, ми чітко повинні давати собі звіт, що отрута цієї пристрасті живе в нас самих, і це ми робимо сповна усвідомлений вибір: короткочасна насолода у формальному шлюбі — або відповідальність за людину перед Богом в браку духовному. Святий Іоан Ліствичник щоб уникнути самовиправдання з боку чоловіків говорить безкомпромісні слова: «Якби Господь не дав жінці сорому, то не врятувалася б жодна плоть». І ми знову повертаємося на круги своя: для того, щоб наша обраниця не стала детонатором для наших пристрастей, потрібно молитися, щоб Бог зберіг від нещасного шлюбу, адже жертви таких помилок очевидні — це не лише ми самі, але і наші майбутні діти.



Питання номер два, думаю, сповна очевидне: «Ось вона, ось він я», — як співає Шевчук. І якщо я молюся, щоб Господь мені її послав, то як мені її випадково не пропустити, як взнати, що ось нарешті і настав той довгожданий момент зустрічі зі своєю долею? Дійсно, ми ж не святі отці, яких безпосередньо відвідують одкровення від Бога, як Адама в раю. У нас, простих смертних, ситуація схожа на те, неначебто ви домовилися по телефону зустрітися з дівчиною, яку ви ніколи не бачили. Ви знаєте якісь загальні межі її образу і місце зустрічі, і у вас ще присутня надія, що все інше вам підкаже серце. Це означає, що молючись про людину, якої ви ніколи не бачили, ви вже маєте внутрішній духовний зв'язок з нею, ви маєте можливість осмислити свій вибір, поглянути на нього творчо, крізь призму свого серця. Адже правильне і тверезе розуміння свого внутрішнього світу — ось дорога до правильного вибору своєї половинки. Тому що серце, як говорив святий Іоан Кронштадський, це і є вся людина. І з часом ви починаєте розуміти, що якщо до питання про вибір нареченої підходити розумно, то це дуже цікавий і глибокий творчий процес, в якому беруть рівноправну участь як Бог, так і ті, хто закохується з Богом в серці.

Ви передбачаєте, наприклад, тверезо оцінюючи свої матеріальні можливості і інтелектуальний потенціал, що вона буде одного з вами соціального статусу. Адже тоді є шанс, що вас не куплять, як симпатичний експонат в передпокій багатої нареченої, а навпаки, ви допомагатимете один одному долати ті ж матеріальні і пов'язані з ними психологічні труднощі. «Хто узяв багату дружину, той узяв собі пані. А хто узяв рівну собі і бідну, той узяв собі помічницю і співробітницю» (свт. Іоан Златоуст).

Ви, звичайно ж, передбачаєте, що її освіта не поступатиметься вашій, адже інакше, як говорить преподобний Макарій Оптинський, ми спокушаємо свою половинку шукати спілкування «на стороні». Ви, звичайно ж, хотіли б, щоб її вік відповідав вашому, адже велика вікова щілина загрожує перерости у величезний світоглядний катаклізм. Чинників, які ми для себе визначаємо як важливі, може бути більше або менше, але їх наявність обов'язкова. Це дуже важливо, тому що ми мислимо і тим самим осмислюємо Промисел Божий про нас, роблячи сповна усвідомлений вибір — йти назустріч Промислу чи ні.

Зрозуміло, що все вищесказане не означає, що нам повинні в «небесній канцелярії» склепати дівчину під замовлення. Ми просто сподіваємося, розраховуємо свої сили так, щоб на півдорозі не кинути хреста родинного життя, коли буде останнє гірше першого (Мф. 12, 45).



Але найголовніше — ми знаємо, де шукати нашу обраницю. Звичайно ж, у всякому правилі є виключення, але все-таки «місце зустрічі змінити не можна» — це храм, тобто церковне середовище. Це означає, що я хотів би, щоб дівчина, про яку я молюся, була церковною у всіх будовах свого життя, а не в «камуфляжі» церковності. Адже релігійність, а точніше церковна релігійність, обіймає найглибинніші межі людського життя. Саме релігійність розглядає особа цнотливо, тобто цілісно, у всій її сукупності. Зовнішня краса людини, її розум або характер, які, як здається, нам «ідуть», — все це лише шматочки, з яких складається людина.

А ось церковна релігійність створює особливий присмак всього людського життя, її етичну якість, яка підтримується благодаттю. І якщо немає єдности в цій морально-етичній основі людських відносин, то вони просто при перших же труднощах загинуть, як сім'я, яке впало при дорозі похоті, або на кам'яний грунт розпусти, або в терни корисливих стосунків. Адже як посієш, так і пожнеш. І якщо ви серйозно замислювалися про свою майбутню обраницю і розумно молилися про неї, то, маючи такі детальні описи її невидимого, духовного образу в своєму серці, ви навряд чи пропустите її. Тому що совість порядного жениха — непідкупна митниця. Вона так само гострозоро помічає те, що нам корисне, як і те, що нам пошкодить.



Ми не даремно пригадали про совість. Саме тут з'являється питання номер три. Воно найосновніше — і тому здається трохи незрозумілим. Це питання про внутрішній світ. Про те саме, про яке говорив Господь: світ Мій даю вам (Ін. 14, 27). Св. Іоан Кронштадський свого часу відмітив, що щастя — це і є мир в душі. Наш спосіб життя, наше мислення і наші відчуття створюють умови в нашій душі, які сприяють впровадженню цього світу. Відповідно, якщо ми мислимо про якусь дівчину як про свою наречену і ці думки руйнують світ в нашій внутрішній державі — значить, ми неправильно мислимо про неї.

Тут не йде мова про нормальні переживання хлопця при зустрічі з дівчиною — вони лише скрашують стосунки. Йдеться про втраті елементарної розсудливості і здравовідчуття, коли інстинкти нав'язують серцю любов.

Уявіть собі. Ось ви, зваживши свої думки і свої відчуття, кажете: «Це вона, і мені варто все-таки йти і познайомитися». До того моменту, коли ви прийняли нарешті це рішення, більше переважала ваша праця. Після ж цього працює Господь. Він або благословляє ваш намір, і ви знаходите відвагу на цей крок, або, що, звичайно ж, прикро, ви випробовуєте внутрішнє збентеження при одній лише думці про знайомство. І як би ви не описували всі достоїнства вашого вибору, ваш непідкупний прикордонник, який пильнує на межі реального та ірреального, — совість — однозначно заявить, що це не вона.

Святий Амвросій Оптинський в одному зі своїх листів говорить, що якщо навіть всі ваші близькі наполягають на вашому одруженні, а ви при цьому почуваєте збентеження, то, не дивлячись на тимчасові незручності в стосунках з ними, треба відмовлятися. Тому що на кон поставлено питання про вічність, про спасіння. В цьому відношенні вороги людині — домашні його (Мф. 10, 36). Ваша наречена в цьому і є вам помічницею, а ви їй. І якщо з точки зору цієї стратегічної перспективи нашого життя ми вибираємо собі наречену, то думаю, проблем на митниці з прикордонником нашої внутрішньої держави не буде.



Можна сказати, що вибір нареченої — це свого роду підсумок всього нашого попереднього життя і початок нового. Адже якщо ми вміли правильно приймати рішення в будь-якому іншому питанні, не жертвуючи при цьому моральними цінностями, то зможемо і в цьому як би за звичкою зробити правильний вибір... або неправильний, теж за звичкою: вірний в малому і в великому вірний (Лк. 16, 10). Показовий є тут випадок з життя одного з архієреїв. Коли він ще вчився в семінарії, то одна дівчина невпинно допомагала йому практично у всьому «малому»: возила передачі, прала, прибирала... і так далі і тому подібне. І все це робила, очевидно, з однією метою — вийти заміж. Вона була до кінця вірна в малому, а студент — у великому: він став ченцем і у вдячність молився про спасіння її душі.

Звичайно ж, все вищесказане — це лише загальні принципи побудови правильного духовного життя і правильних стосунків з Богом і між людьми. Але в кожного це відбувається неповторно, індивідуально і по-своєму цікаво.


Джерело: hram.lviv.ua