Духовний отець так само, як простий, звичайний, пересічний священик, повинен бути в змозі бачити в людині невід'ємну красу образу Божого, хоча це може даватися, часом, зусиллям, вдумливістю, побожним ставленням до того, хто до нього приходить. Якщо навіть людина пошкоджена гріхом, духовний отець повинен в ній бачити ікону, яка постраждала або від умов життя, або від людської недбалості або блюзнірства: бачити в ній ікону і благоговіти перед тим, що залишилося від цієї ікони, і тільки заради тієї божественної краси, яка в ній ще присутня, працювати над тим, щоб усунути все те, що спотворює цей образ Божий.Отець Євграф Ковалевський, коли він ще був мирянином, сказав, що, коли Бог дивиться на людину, Він не бачить в ній ні тих чеснот, яких у ній може і не бути, ні тих успіхів, яких вона не має, але Він бачить непорушну, сяючу красу Власного Образу. Якщо духівник не здатний в людині бачити цю одвічну красу, бачити в ній початок звершення її покликання стати за образом Христа Богочоловіка, то він не може її вести. Людину не будують, не роблять, а їй допомагають вирости в міру її власного покликання.
І тут необхідно усвідомити для себе сенс послуху. Звичайно ми говоримо про послух, як про підпорядкованість, підвладність, а дуже часто і про поневолення духівнику або тому, кого ми, називаємо духовним батьком або своїм старцем. Послух полягає в слуханні всіма силами душі, в рівній мірі і духівника і послушника (тому що духівник повинен прислухатися всім своїм досвідом, всім своїм єством і всією своєю молитвою, я скажу більше, всією діючою в ньому благодаттю Всесвятого Духа) до того, що робить Дух Святий в цій людині, яка йому довірилася. Він повинен уміти простежити шляхи Духа Святого в ній, він повинен благоговіти перед тим, що Бог робить, а не намагатися виховати або за своїм зразком, або по тому, як, йому здається, людина повинна б розвинутися, жертву свого духовного лідерства. Це вимагає смиренності з обох сторін. Ми очікуємо смирення з боку послушника або духовного чада, але скільки смирення потрібно священику, духівнику для того, щоб ніколи не вторгатися в святу область і ставитися до душі людини так, як Мойсеєві було наказано Богом віднестися до тієї землі, яка оточувала купину Неопалиму. Кожна людина потенційно або реально вже є цією купиною, і все те, що її оточує - це земля свята, на яку духівник може вступити, тільки "знявши свої чоботи", подібно митареві, який стоїть біля верхнього одвірка храму, який дивиться в нього і знає, що це область Живого Бога, це святе місце, і він не має права увійти туди інакше перш, ніж сам Бог йому не підкаже, яке слово або дію треба зробити. І одне із завдань духівника - виховати людину в духовній свободі, царственній свободі дітей Божих, не тримати її в стані інфантильності все життя, щоб вона кожен раз вдавалася по дурницях, порожньо, марно до свого духовного батька, а щоб вона виросла у таку міру і сама навчилася чути те, що Дух Святий промовляє словами невимовними в її серці.
Якщо ви задумаєтеся над тим, що означає смиренність, я вам дам два коротких визначення цього. Смирення по-слов'янськи - це стан примирення, коли людина примирилася з волею Божою, тобто віддалася їй необмежено, повністю, радісно і говорить: "Роби зі мною, Господи, що Ти хочеш". В результаті вона примирилася з усіма обставинами власного життя. Все - дар Божий: і добре, і зле. Бог нас закликав бути Його посланцями на землі, і Він нас закликає туди де морок - бути світлом, де безнадійність - бути надією, де радість померла - бути радістю. І наше місце не там, де спокійно - в храмі при здійсненні літургії, коли ми захищені взаємною присутністю, а там, де ми стоїмо поодинці, як присутність Христова, в мороці спотвореного світу.
Якщо подумати про латинські корені, які позначають слово "смирення", то можна сказати, що воно походить від слова, яке латинською означає "родюча земля". "Подумайте, що являє собою земля - пише св. Феофан Затворник - вона лежить безмовна, відкрита, вразлива перед лицем неба. Вона приймає від неба і спеку, і промені сонячні, і дощ, і росу. Вона також приймає і добрива: гній і все, що ми в неї кидаємо. І трапляється, що вона приносить плід. І чим більше вона виносить того, що ми називаємо приниженням, образою, тим більше вона приносить плоду ". І ось смиренність полягає в тому, щоб розкритися перед Богом зовсім, і ніяк не захищатися проти Нього, проти впливу Святого Духа, проти позитивного образу Христа і Його вчення , бути уразливими до благодаті так само, як у гріховності нашій ми уразливі буваємо від рук людських, від гострого слова, від жорстокого вчинку, від глузування; віддати себе так, щоб Бог мав можливість за нашим власним бажанням чинити те, що б Він захотів, все приймати, відкриватися і тоді дати простір Святому Духу нас підкорити.
Мені здається, якщо духівник буде вчитися смиренню в цьому сенсі, баченню цієї одвічної краси в людині, знати своє місце, місце таке святе, таке дивне, як місце друга Нареченого, який поставлений оберігати зустріч нареченого і нареченої, тоді духівник може дійсно бути супутником своєї духовної дитини, йти крок за кроком з ним, оберігаючи його, підтримуючи його, ніколи не втручаючись в область Святого Духа. Тоді духівництво робиться частиною тієї духовності, до якої кожен з нас покликаний, і того зростання у святості, в якій кожен духівник повинен допомогти здійснити своїм духовним дітям.
Митрополит Антоній Сурозький
© Переклад hram.lviv.ua, 2013
