Часто запитують: тих, хто живуть у "цивільному шлюбі" Церква від себе відлучає?
Відповідаємо:
«Цивільним шлюбом» сьогодні прийнято називати ситуацію, коли, по суті вже перебуваючи в шлюбних відносинах, люди категорично не бажають їх реєструвати у будь-якій формі. З точки зору Церкви, такі стосунки є блудним співжиттям. А розпуста, згідно з християнським віровченням, - один з гріхів, що відлучають людину від Бога і Церкви. Тому не Церква відлучає від себе людей, що живуть «громадянським шлюбом», а вони самі відпадають від неї, Грішачи блудом.

Пропонована книга має за мету допомогти православному пастирю в його нелегкій праці з духовної опіки молоді. Сучасне життя потребує від священика високої підготовки, зокрема засвоєння педагогічних методик, знання вікової психології, щирої любові до дітей та готовності свідчити про Христа не тільки в слові, але й в житті. Для цього у книзі подані різноманітні форми і методи діяльності православного пастиря з духовної опіки молоді та педагогічні рекомендації щодо вікових груп учнів. Автор висвітлює історію пастирської діяльності серед молоді, у тому числі в УПЦ Київського Патріархату, досліджує шляхи взаємодії школи і Церкви в Україні, порушує проблему визнання богословської (духовної) освіти в Україні та можливості присутності пастиря в освітніх навчальних закладах тощо.

Духовний отець так само, як простий, звичайний, пересічний священик, повинен бути в змозі бачити в людині невід'ємну красу образу Божого, хоча це може даватися, часом, зусиллям, вдумливістю, побожним ставленням до того, хто до нього приходить. Якщо навіть людина пошкоджена гріхом, духовний отець повинен в ній бачити ікону, яка постраждала або від умов життя, або від людської недбалості або блюзнірства: бачити в ній ікону і благоговіти перед тим, що залишилося від цієї ікони, і тільки заради тієї божественної краси, яка в ній ще присутня, працювати над тим, щоб усунути все те, що спотворює цей образ Божий.

Я хотів би спочатку визначити слово "духовність", тому що зазвичай, говорячи про духовність, ми маємо на увазі певні релігійні вираження нашого духовного життя, такі, як молитва, як подвижництво. Це стає зрозуміло з святоотцівських книг, як, наприклад, книги Феофана Затворника. Говорячи про духовність, як мені здається, треба пам'ятати, що духовність полягає в тому, що в нас діє Святий Дух. І те, що ми називаємо духовністю, зазвичай - це таємничий прояв дії Духа Святого.
Це положення відразу ставить духівництву дуже чіткі межі, тому що тут йде мова не про те, щоб людину виховувати за якимись принципами, навчити її розвиватися в молитві або аскетично за якими-небудь трафаретами.

За прикладом старозавітної Церкви,де були первосвященик, священики і левити, святі апостоли встановили і в новозавітній християнській Церкві три ступені священства: єпископів (архиєреїв), пресвітерів (тобто священиків) та дияконів.
Усі вони називаються священнослужителями, бо через Таїнство священства вони одержують благодать Святого Духа для священного служіння Церкві Христовій: відправляти богослужіння, вчити людей християнської віри і доброго життя (благочестя) і управляти церковними справами.

Кожен священик у Таїнстві Рукоположення отримує благодатний дар відпускати гріхи. Всякий пастир, котрий перебуває у спілкуванні з Церквою, може приймати сповідь та Богом даною владою прощати гріхи людині, яка в них кається. Тому сповідь у різних священиків ніяк не впливає на дійсність цього Таїнства.