Господь готовий допомагати людині в придбанні смирення, як і у всьому доброму, але потрібно, щоб і сама людина піклувалася про себе. Сказано у святих отців: «дай кров і прийми дух». Це значить — потрудися до пролиття крові й отримаєш духовний дар. А ти дарів духовних шукаєш і просиш, а кров тобі проливати шкода, тобто весь час хочеться тобі, щоби тебе ніхто не чіпав, не турбував. Та хіба можна при спокійному житті придбати смирення? Адже смирення полягає в тому, коли людина бачить себе гіршою від всіх, не тільки людей, але й безсловесних тварин і навіть самих духів зла. І ось, коли люди тривожать тебе, ти бачиш, що не терпиш цього і гніваєшся на людей, то мимоволі будеш себе вважати поганою… Якщо при цьому будеш за поганий стан свій шкодувати і докоряти собі в несправності, та щиро каятися в цьому перед Богом і духовним отцем, то ось ти вже й на шляху смирення… А якщо б ніхто тебе не чіпав, і ти залишалася б у спокої, як же б ти могла усвідомити свій поганий стан? Як могла б побачити свої вади?.. Якщо намагаються принизити — значить хочуть упокорити тебе; а ти сама просиш в Бога смирення. Навіщо ж після цього нарікати на людей?

Світ сповнений страждань, різноманітних за силою і походженням. Для цього твердження навіть не потрібні аргументи: будь-яка людина, що читає ці рядки, напевно має досвід власних страждань і співчуття іншому. Ми звикли думати, що будь-який біль - фізичний або душевний, будь-яка втрата, дискомфорт - це однакові приводи для скорботи і треба будь-якою ціною боротися з цими переживаннями, намагатися їх уникати. Чи так це?

По мудрості Своїй Господь знає, за які гріхи які терпіння треба понести. Людина не може сама визначити собі міру терпіння. Вона просто має прийняти ті терпіння, які Господь їй посилає: чи будуть це обставини життя, чи хвороби, чи інші терпіння, які попускає Сам Господь.
Мати, яка усвідомлює свої відносини з Богом, терпіння при пологах приймає як засіб її особистого спасіння і спасіння її дитини, вона готова прийняти їх, покірно приймає їх зі смиренням і цим самим притягує до себе благодать Божу, яка допомагає їй та її дитині.

Нагірна проповідь Христа - осередок християнства - віри, яка, за словом апостола Павла, «для іудеїв спокуса, а для еллінів безумство».
«Блаженні вбогі духом». Хибність або неточність тлумачення цієї заповіді і справді здатна видатися і «божевіллям», і «спокусою».
Для людей, далеких від Церкви, слова про «убогих духом» звучать скандально: якщо християнство - релігія слабких і убогих, а я не такий, значить, правильно, що я не християнин. Всередині церковної громади хибно зрозумілий ідеал духовної убогості час від часу викликає безумство у вигляді так званої «концепції порятунку через гріх»: не згрішив - не покаєшся, не покаєшся - не спасешся; отже, ти не згрішив - не врятуєшся.

Я хотів би спочатку визначити слово "духовність", тому що зазвичай, говорячи про духовність, ми маємо на увазі певні релігійні вираження нашого духовного життя, такі, як молитва, як подвижництво. Це стає зрозуміло з святоотцівських книг, як, наприклад, книги Феофана Затворника. Говорячи про духовність, як мені здається, треба пам'ятати, що духовність полягає в тому, що в нас діє Святий Дух. І те, що ми називаємо духовністю, зазвичай - це таємничий прояв дії Духа Святого.
Це положення відразу ставить духівництву дуже чіткі межі, тому що тут йде мова не про те, щоб людину виховувати за якимись принципами, навчити її розвиватися в молитві або аскетично за якими-небудь трафаретами.

Господь наш Iсус Христос повчає нас сьогоднi притчею про митаря i фарисея. Два чоловiки, говорить Вiн, прийшли до храму помолитися. Один з них був фарисей - гордий єврейський законник, а другий був митар - людина, яку всi вважали грiшною. Фарисей став спереду i так молився: "Дякую Тобi, Господи, що я не такий, як iншi люди - грабiжники, неправеднi, розпусники, або як цей митар; я двiчi на тиждень пощу, вiддаю на храм десяту частину з усього, що надбаю". А митар стояв ззаду, не смiв навiть очi звести до неба, а тiльки бив себе в груди i казав: "Боже, будь милостивий до мене, грiшного". Господь закiнчив притчу словами: "Кажу вам, що цей (тобто митар) пiшов до дому свого виправданий бiльше, нiж той (тобто фарисей): бо всякий, хто пiдноситься, принижений буде, а хто принижує себе, пiднесеться" (Лк. 18, 10-14).

Апостоли дивилися на Христа і навчалися від Нього. Те, чому навчилися, вони передали Церкві. Це називається Переданням. Отож, як навчитися смиренню від Христа, Який говорить: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Матв. 11).