Можливо, спершу це здасться трохи дивним, а комусь зовсім безглуздим, але вагітність приносить користь. І, в першу чергу, самій жінці. Ось, задумайтеся, що відбувається з представницями прекрасної половини людства, як тільки вони дізнаються і усвідомлюють, що їх соціальний статус відтепер інший? Так, світ перевертається догори дном, і з цього часу життя змінюється настільки, що вже ніколи не стане таким як було. Можливо ті жінки, які народжували (або наслухались про вагітність і пологи) почнуть розповідати про токсикоз, загострення хронічних захворювань, неймовірних розтяжках, післяпологової депресії та та інші «приємності», які іноді супроводжують вагітність. Згодні. Це - не придумані факти і явища. Але, погодьтеся, всі вони виникають тільки з нашої вини (іноді, унаслідок поганої екології). Хто нам заважав до вагітності стежити за своїми зубами, а під час неї правильно доглядати за ними і пити препарати, які містять кальцій або ж елементарно раціонально харчуватися? Хто нам заважав доглядати за своїм тілом і не «лопати» по 6 тістечок перед сном, виправдовуючи себе тим, що «вагітним не можна відмовляти», «вагітним потрібно їсти за двох»? Але зараз розмова не про це. Давайте, все-таки, подивимося, яка може бути користь від вагітності.

«Жінок, які займаються лікуванням, через що відбувається викидання плоду, та готують отрути, які умертвляють плід, піддаємо єпитимії людиновбивці» Шостий Вселенський собор, 91 правило, 680 р.Б.
Найстрашнішим гріхом в усі часи вважалося порушення шостої заповіді – вбивство. Життя людини – дар Божий. «Бог – Той, Хто дає життя, і відбирає його». Страшним гріхом є самогубство, а також вбивство в утробі - аборт . Для жінки, яка визнає себе християнкою, штучне переривання вагітності категорично недопустиме! Окрім гріха вбивства, аборт є рівнозначним відсутності довіри до Бога, який облаштовує життя кожної людини, яка приходить в цей світ (адже каже Святе Писання, що і волос з голови людини не впаде без волі Божої). Також аборт розцінюється Церквою як спроба самогубства, адже наносить непоправну шкоду здоров’ю жінки.

Оптимальним віком для народження дітей вважається 18-28 років для першої вагітності (деякі лікарі вважають і до 30 років) і до 35 років - для другої. Для чоловіків оптимальним віком для зачаття вважається від 18 до 45 років. Правда, вони здатні на це і після 60, але з віком погіршується якість і рухливість сперматозоїдів, підвищується ризик генетичних дефектів. Сперматозоїди оновлюються кожні 3 місяці. А дівчинка народжується із готовими яйцеклітинами, які ще не дозріли. Так з початку пубертатного періоду (статевого дозрівання), коли у жінки близько 300 тис. яйцеклітин, з віком втрачається приблизно 13 тис. яйцеклітин в рік. До 37 років в організмі їх залишається близько 25 тис., і з цього моменту їх кількість стрімко зменшується. До 43 років, як не сумно, запас практично вичерпується, відповідно, шанси завагітніти дуже малі.
Цікаві дослідження вчених про ризик народження дитини з аномаліями, наприклад синдромом Дауна. Ризик планомірно зростає з кожним роком, збільшуючись удвічі між 35 і 38 роками і в десять разів між 38 і 48. Якщо в 35 років один випадок синдрому Дауна припадає на кожні 335 зачать, то в 48 років - один на кожні 15.

Якщо мати сповідається, причащається, вона разом із дитям воцерковляється, сама відроджується і його народжує у Христі. Це освячення, яке здійснюється перш ніж дитя охреститься, має велике значення. Часто думають, якщо дитина не охрещена, а мати при цьому причащається, то спасительна благодать немовляти не торкнеться. Деякі думають, що лише одне хрещення відкриває дію спасительної благодаті на людину і тому не знають, чи треба молитися за нехрещене дитя. А дехто сумнівається в тому, що материнське причастя має велике значення для малюка, що знаходиться ще в материнській утробі.

По мудрості Своїй Господь знає, за які гріхи які терпіння треба понести. Людина не може сама визначити собі міру терпіння. Вона просто має прийняти ті терпіння, які Господь їй посилає: чи будуть це обставини життя, чи хвороби, чи інші терпіння, які попускає Сам Господь.
Мати, яка усвідомлює свої відносини з Богом, терпіння при пологах приймає як засіб її особистого спасіння і спасіння її дитини, вона готова прийняти їх, покірно приймає їх зі смиренням і цим самим притягує до себе благодать Божу, яка допомагає їй та її дитині.

Мати віруюча, церковна. Із покірністю несучи свій хрест, вона здійснює покуту відкуплення. Відкуплення за всі наші гріхи уже здійснив Господь наш Ісус Христос перед Богом Отцем, а ось нести цю покуту відкуплення (це означає примиритися з Богом) може кожна людина, несучи покладеного на неї хреста. Таким хрестом для кожної жінки є родові муки. Приймаюча ці муки як свій хрест, із покірністю несучи їх, жінка освячується Богом.
Господь поділяє із нею це несення, благодатною Своєю участю примножує і підсилює внутрішній її спокій і дає їй сили для того, щоб пронести його, не озлоблюючись, не ображаючись, не впадаючи у злиденний гріховний стан, а навпаки - наповнюючись спокоєм, любов'ю і співчуттям.

Невидима дія благодаті, що передається через таїнство шлюбу тим, хто вінчається, полягає втому, що вона, як говорить Апостол, творить союз їх великою Тайною, оскільки робить його прообразом союзу Христа із Церквою: «Ця таємниця велика, говорить Апостол, я говорю про Христа і про Церкву» (Еф. 5,32). Відповідно благодать ця освячує і одухотворяє шлюбний союз двох осіб тому, що святий і духовний союз Христа і Церкви. Тому Апостол і говорить про християнський шлюб: "чесний шлюб і ложе непорочне"(Евр.13,4) і заповідає християнському подружжю: "Бо це є воля Божа, освячення ваше, щоб ви береглися від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості і честі" (1Сол. 4,34).
У чинопослідування Таїнства входить читання Євангелія. В ньому говориться про присутність Господа Ісуса на весіллі у Кані Галілейській. Тут Господь здійснює Своє перше чудо - перетворення води у вино. Прекрасно про це пише Іван Златоуст: "Не тільки Своєю присутністю, але і дарунком прикрасив Він весільну гостину. Своєю святою участю на весіллі Він освятив вінчання, мета якого - продовження роду. На весілля прийшов Той, Хто Сам є бажання і радість усіх. Прийшов, щоб благословити народження дітей, щоб зняти прокляття, дане жінці".

Крім тілесного розвитку, набагато важливіше для всього подальшого виховання тіла, тобто підкорення його душевним настроям і потребам, щоб не тіло володіло душею, а навпаки. Становлення правильного відношення тіла до душі і духу і є правильним вихованням тіла. Воно не може обійтися без церковного способу життя матері. Отримання в харчуванні, збереження матір'ю постів у середу і в п'ятницю, по-перше, прямо впливає на душу і тіло дитини, привчаючи його до отримання, по-друге (по вірі в Бога, ради якого здійснюється піст) воно притягує до дитини благодать Божу.

Дитина є душевною, вона потребує тепла і любові, а якщо цього не отримує, то у фізіологічному процесі починаються збої. У одному випадку це відбивається на обмінних процесах дихання і дитя починає фізично задихатися. Хоча його і годує материнська кров, мати дихає нормально і кисню у крові досить, але тим не менше, із причини браку любові, немовля починає фізично задихатися, тому починає перевертатися і, в крайніх випадках, обвивається своєю пуповиною. Починається кисневе голодування. Дитя пробує звернути на себе увагу, і робить це душевно. Переважно нелюблячі люди черстві, вони не чують тих тонких порухів дитячої душі. Тоді, не достукавшись душею (кричати воно ще не може), малюк починає домагатися уваги тілесно.

Як добре ставлення до дитини проявляє благодатний на неї вплив, так і різні ненормальності в душевному настрої батьків сильно її пошкоджують.
«Є незрозумілий для нас зв'язок душі батьків з дітьми, - пише Феофан Затворник, - і ми не можемо зрозуміти, до якої міри існує вплив перших на останніх: і разом з тим, до якої степені, при сильному впливі перших, поширюється милосердя і благість Божа на останніх. Буває, що воно обривається і тоді заготовлена батьками аморальність приносить свої плоди. Тому дух віри і благочестя батьків повинен вважатися могутнім засобом до збереження, виховання і укріплення благодатного життя в дітях».

Кожна дитина повинна бути прийнята у сім'ю з любов'ю. Тепло, яке немовля отримує від батьків на початку свого земного буття - незамінне. Це та основа, на якій будується все життя людини. Відсутність батьківської любові залишає у душі дитини невиліковні рани. Ті, кому не вистачало родинного тепла у ранньому віці, виростають слабкими і неадаптованими до життя у суспільстві. І лише благодать любові до Бога може вилікувати і зміцнити таких людей.