Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • ЦЕРКОВНІ ЧАСИ НА СВЯТУ ПАСХУ
    Читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх молитов. …
  • Воскресіння Христове
    Воскресіння Ісуса Христа: хроніка подій Про Свято Воскресіння…
  • Пасхальне послання Предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія
    Христос Воскрес! Ці короткі слова звичного зараз для нас…
  • Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія Благовіщення Пресвятої Діви Марії Про свято Благовіщення…
  • Неділя 2-га Великого посту
    Євангельське читання Проповідь патріарха Філарета Проповідь…
  • Популярне
    Где то косяк! Проверь правильность строки подключения. Возможно просто нет новостей за последние 30 дней.
    Опитування
    Скільки Вам років?
    до 13
    14-17
    18-23
    24-29
    30-39
    40-50
    більше 50
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Червень 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    Квітень 2019 (4)
    Березень 2019 (2)
    Грудень 2018 (2)
    Листопад 2018 (1)
    Жовтень 2018 (1)
    Серпень 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Легальне вбивство

    Легальне вбивство«Жінок, які займаються лікуванням, через що відбувається викидання плоду, та готують отрути, які умертвляють плід, піддаємо єпитимії людиновбивці» Шостий Вселенський собор, 91 правило, 680 р.Б.

    Найстрашнішим гріхом в усі часи вважалося порушення шостої заповіді – вбивство. Життя людини – дар Божий. «Бог – Той, Хто дає життя, і відбирає його». Страшним гріхом є самогубство, а також вбивство в утробі - аборт . Для жінки, яка визнає себе християнкою, штучне переривання вагітності категорично недопустиме! Окрім гріха вбивства, аборт є рівнозначним відсутності довіри до Бога, який облаштовує життя кожної людини, яка приходить в цей світ (адже каже Святе Писання, що і волос з голови людини не впаде без волі Божої). Також аборт розцінюється Церквою як спроба самогубства, адже наносить непоправну шкоду здоров’ю жінки.

    city tour moscow - екскурсії по Москві


    Легальне вбивствоСпроба прийняти закон про заборону абортів сприймається сучасним суспільством як обмеження свободи жінки обирати, скільки дітей вона хоче мати і коли. Обережно! Ця свобода – фальшива! Порушення права людини на життя є не свободою, а злочином! «Чиє право на життя ми порушуємо? – запитають прихильники абортів. – Якщо дитина в утробі, вона частина тіла матері. Це не людина, лише зародок, який нічого не розуміє, і не відчуває». Вони забувають, що душа дарується людині в момент зачаття. Від цього моменту існує людина, і коли мати приносить дитину додому з пологового будинку, їй уже не 2-3 дні, а близько 9 місяців.

    «Одного разу вночі за зволенням Божим мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! [...] І ось о дванадцятій ночі, промовляючи Ісусову молитву, я побачив велике поле, огороджене муром. Поле було засіяне пшеницею, паростки ледве сходили. Стоячи за муром, я запалював свічки за померлих і ставив їх на кам’яну загорожу. Ліворуч від мене була безводна, безплідна пустеля — самі скелі й кам’янисте провалля. Ця місцина безперервно трусилася від стугону, в якому зливалися тисячі жахливих криків, що роздирали серце… Страждаючи від цих криків і не розуміючи, що відбувається, я почув голос, що казав мені: «Поле, засіяне пшеницею, яка заврунилася, — це усипальниця душ померлих, котрі воскреснуть. У місці, що здригається й труситься від жахливих криків, перебувають душі дітей, убитих абортами». [… ] Аборт — це страшний гріх. Аборт — це убивство, і не лише вбивство, а вбивство дуже тяжке, тому що вбивають нехрещених дітей» (старець Паїсій Святогорець).

    Як ми знаємо, душа ніколи не помирає, вона живе вічно, і душа вбитої в утробі дитини рано чи пізно зустрінеться з душами своїх убивць. Чому убивць, а не убивці? У нас прийнято відповідальність за аборт покладати на матір, забуваючи про батька, який часто є причиною, прямо або опосередковано, акту дітовбивства. Чоловіки, які заохочують до аборту або ж примушують до нього, стають так само винними, а то й більше, за своїх дружин. Ті ж мужчини, котрі, легковажно входячи у близькі стосунки з жінками, скоюють гріх розпусти, навіть часто не знаючи того, стають винуватцями здійснюваних абортів, виявляються причетними і до дітовбивства. І скільки таких легковажних “гулящих” мужчин, не знаючи того, носять на своїй душі кров вбитих немовлят. Вони будуть дуже здивовані на Страшному Суді, дізнавшись, що мають на душі ще й гріх убивства. Забуваємо і про лікаря, який є виконавцем злочину. В клятві Гіппократа є слова: «Жодній жінці я не дам абортивного засобу». В тексті присяги радянського лікаря цього пункту не було, нема його і в сучасній клятві лікаря України.

    Легальне вбивствоТепер про фізіологічні аспекти. Згідно з чинним законодавством України, операцію штучного переривання вагітності дозволяється проводити: – за бажанням жінки при вагітності 12 тижнів і менше; – за соціальними й медичними показаннями – при вагітності від 12 до 28 тижнів. Що являє собою плід віком 12 тижнів? Немовля згинає і розгинає ніжки, стискає й розтискає кулачки, киває голівкою. Якщо зовнішній світ починає турбувати його різкими звуками, дитина намагається закрити руками вуха – вона вже чує. Серце ж починає битися на 18-21 день після запліднення, на 3 тижні. Тобто, проводячи аборт на 11-12 тижні, лікарі виймають з утроби дитину, у якої б’ється серце, яка згинає руки-ноги, і яка відчуває! Завдяки новітнім технологіям, вдалося зафільмувати, як під час штучного переривання вагітності вуста дитини відкриваються ніби в німому крику, як цей «плід, що нічого не відчуває» намагається втекти від лікарських знарядь убивства, скручуючись своїм маленьким тільцем. Жінка, яка побачить такі кадри, ніколи не наважиться на аборт, але поширювати їх в сучасному світі невигідно. У нас вигідно говорити про свободу вибору і заохочувати до «безпечного сексу». До речі, деякі контрацептивні засоби, як внутрішньо-маткові спіралі та гормональні таблетки, також мають абортивну дію, і Церквою прирівнюються до аборту.

    Щодо абортів «за медичними показаннями». Відомі випадки, коли жінки відмовлялися робити «чистку», тобто аборт, навіть коли було зафіксовано смерть плоду в утробі. Є історія матушки одного священика з Росії, в якої лікар зафіксував смерть плоду. За церковними правилами, якщо дружина священика робить аборт, він повинен відмовитися від дружини, або від сану. За порадою старців, жінка щодня пила святу воду і хрестила плід. Через десять днів лікар з подивом зазначив, що плід ожив, але все одно наполягав на аборті, тому що дитина вже не народиться здоровою, а пологи будуть важкі, патологічні. Матушка відмовилась. Коли прийшов час пологів, вони були найлегші з усіх, а дитина народилася здоровою. «Бо той, хто надіється на Бога, не загине, і той, хто покладається на Нього, не осоромиться».

    Легальне вбивство«Дитина має бути бажаною». З цим не посперечаєшся. Але, як завжди, з правильної думки робляться неправильні висновки. Дитина має бути бажаною – не значить, що я можу обирати, бажаю я народження цієї дитини, чи ні. Це значить, якщо Господь дав життя новій людині, вона повинна стати для мене бажаною! Що можна порадити жінці, яка не бажає бути матір’ю? Народи, і залиш у пологовому будинку. На таких дітей велика черга з бездітних сімей. Твоя дитина отримає люблячих батьків, а ти не вчиниш смертного гріха. І твоя ненароджена дитина ніколи не прийде до тебе уві сні, щоб запитати: «За що ти вбила мене, мамо?!».

    При підготовці статті використано матеріали сайту hram.lviv.ua, брошури “Не вбивай мене, мамо» та книги протоієрея Іллі Шугаєва «Шлюб, сім’я, діти…»




    Уривок з книги Юлії Вознесенської «Мої посмертні пригоди»:

    «А от те, що чекало мене на наступному митарстві, мені страшно згадувати досьогодні.
    - Попереду митарство вбивства, - оголосив Янгол.
    - Проминемо, - запевнила я його, окрилена минулими успіхами. – Їй-бо, нікого в житті не вбивала, не рахуючи мух та комарів.
    - Можуть і мух занести на твій рахунок, не жартуй з цим: бувало й таке, - звів брови Дід. – За нею справді нічого нема? – запитав він Янгола.
    - Є! – коротко відповів Хранитель.
    Дід подивився на мене з докором і взявся правої рукою за свій хрест.

    Назустріч нам вже випливала чергова зловонна хмара. Біси з похмурими кривими усмішками були виряджені в карикатурні хірургічні халати та закривавлені фартухи.

    - Звинувачується у вбивстві сина Олександра та двох дочок, Тетяни та Анастасії! – урочисто оголосив головний біс і підняв закривавлені лапи.
    - Що за маячня! – закричала я. – У мене ніколи не було дітей!

    Я не стала їм пояснювати, що вісімнадцятирічною завагітніла від такого ж шмаркатого коханця, зробила аборт, і відтоді вже не могла мати дітей.

    - Олександра ми тобі зараз представимо, а Тетяна з Анастасією мали з’явитися за задумом твого Господаря, проте ти розпорядилася по-своєму.
    Біси в закривавлених халатах вирвали мене з рук Янгола та Діда і потягли кудись туманними коридорами, глузливо примовляючи: «Зараз синочка побачиш, любляча матусю! Ото зрадієш!»

    Ми опинились у великій залі з кахельними стінами та круглим бетонним басейном посередині. З нього підіймалася пара й виходив солодкуватий нудотний запах. Я не можу й не буду описувати той жах, що відкрився моїм очам, коли біси підтягли мене до краю басейна і примусили зазирнути всередину.

    Коли я прийшла до тями, побачила над собою обличчя Діда. Хранитель мовчки стояв поруч.
    - Доведеться ще потерпіти, Аннушко, - прошепотів Дід.
    Так, це ще був не кінець.

    - Дозвольте запросити вас, мадам, на перегляд вашого життя, яке могло би бути! – глузливо промовив біс і махнув закривавленою лапою.
    Перед нами виник білий екран, а на ньому – гарний старовинний будинок на Ізмайлівському проспекті в Петербурзі. Колись це був Кадетський корпус, в якому вчився Лермонтов, а за радянської влади в ньому відкрили пологовий будинок з абортарієм. Зображення наблизилось, і я побачила молоденьку перелякану жінку, майже дівчинку, що притискалася до трохи старшої жінки. Так, пам’ятаю, мама проводжала мене на аборт. Того разу я опанувала себе, рішуче піднялася по сходах і ввійшла в широко відчинені двері.

    Але в цьому фільмі все було зовсім не так. «Я не буду вбивати свою дитину!» - вигукнула дівчина, котрою була я, і побігла геть від страшної будівлі. Мама, голосячи і плачучи, бігла за мною: «Ти погубиш своє життя! Опам’ятайся, донечко! Трохи потерпіти – і ти вільна…» - але я вперто йшла геть.

    І ось на екрані потяглося зовсім інше життя. Я народила хлопчика. Назвала його Олександром. Мій безвідповідальний коханець зрадів йому і взявся за розум. Ми одружились, закінчили обидва педагогічний інститут і поїхали за розподілом викладати в провінційній школі-інтернаті. В якомусь тихому містечку на березі річки у нас був затишний будинок з садом і городом, з котом і собакою. Ми жили спокійно і щасливо, в нас народилося ще двоє дівчат, Тетянка та Настуня. Син Сашко виріс, увірував в Бога і став священиком, отцем Олександром. В цьому іншому житті мама жила з нами і няньчила спочатку моїх дітей, а згодом і онуків: Сашко одружився з милою спокійною дівчиною, в них з’явилося четверо дітей, два хлопчики та дві дівчинки. Поступово ми всі, включно з мамою, стали віруючими під впливом Сашеньки. Мама була здорова.

    Фільм зупинився на кадрі, де вся сім’я п’є вечірній чай за великим круглим столом, а за нами на стіні висить відривний календар, і на ньому дата: 21 липня 1990 року – день моєї смерті в реальному житті.

    - Далі не буде! – знущаючись, оголосив біс. Якби в моїх напівпрозорих грудях билось живе серце, воно би розірвалося від відчаю і безнадійного жалю за загубленим життям, вірніше – за багатьма життями. О Господи, і це називалось «трохи потерпіти і стати вільною»!
    - Вона достатньо покарана, - сказав Хранитель. – Ти бачиш її сльози.
    - Пекло сльозам не вірить! – засміявся біс. – Та й плаче вона через себе, сама себе жаліє, біднесеньку…
    - Неправда, - заступився Дід, - вона все життя розкаювалась у вчиненому.
    - Вона – розкаювалась?! Це коли ж і в якій церкві?
    - Розкаювалась, - підтвердив Хранитель. – Дивись, бісе! – Хранитель махнув рукою, і знову перед нами з’явився екран. Я впізнала дитячий садок недалеко від будинку, де ми жили з Георгієм. На майданчику жваво гралися дітки, а за огорожею, в тіні кущів, стояла я, таємно спостерігаючи за ними і тихо плачучи безнадійними сльозами…»

    Юлия Вознесенская
    «Мои посмертне приключения»


    Переклад українською: Оля Титова, Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com