Якою цінністю є життя людське?

Одним з най жахливіших наслідків довголітнього насаджування безбожницької ідеології в нашому суспільстві стали аборти. Значне поширення так званого "штучного переривання вагітності" сформувало у суспільній свідомості думку про нормальність такого вчинку, який тлумачиться як ледь не особисте право жінки та цілком припустимий засіб "планування сім'ї".

Аборт, тобто свідоме та добровільне позбавлення життя ще не народженої дитини, в усі часи у різних культурах та цивілізаціях вважався одним з найогидніших вчинків людини. Життя - це найбільший дар, який ми отримуємо від Господа Бога, і не нам вирішувати, чи варті його ми або, тим паче, близькі нам люди, та коли їм слід піти з цього світу. Кожного з нас Господь приводить у світ з небуття, кожного з нас Він чекає, в кожного вірить, на кожного покладає Свою надію. Кожен з нас народжується, тому що Бог любить його, дорожить ним і бачить сенс у тому, щоб і він став невід'ємною частинкою світобудови.

Церква Христова вважає, що аборт, незалежно від терміну розвитку плоду, поза всяким сумнівом, є різновидом навмисного і свідомого позбавлення життя, тобто вбивства, яке підлягає покаранню. Це вбивство з-поміж усіх його форм є найбільш гріховним і найогиднішим перед Богом, позаяк відбирає у людини життя ще до того, як вона побачить цей світ, а головне, до того, як вона отримає Таїнство Святого Хрещення.

Такий погляд стверджується і церковними канонами, які забороняють вбивство дитини в лоні матері, а за вчинений гріх призначають суворе та тривале десятирічне церковне покарання (91 Правило 4 Всел. Соб.; 2,8,33 та 52-ге правила св. Василія Великого).

Вчинення аборту свідчить про те, що майбутня мати та її оточення (якщо воно схвально, чи байдуже ставиться, або спонукає до такого вчинку) засліплені найвищою і найогиднішою формою гордині, егоїзму та черствості, адже при цьому розмінною монетою у намаганні "зберегти комфорт" матері чи сім'ї стає найдорожчий сімейний скарб, найцінніший Божественний дар - життя рідної дитини.

Знищуючи дітей ненароджених, ми самі стаємо суспільством мерців. Пам'ятаймо слова Христа Спасителя: "І все, що вчинили одному з найменших братів Моїх, Мені вчинили" (Мт. 25:40). Власне, це вони, оці найменші, осудять колись іменем Христа нас, своїх убивць. Аборт завжди є хибним кроком. Людина, що допустилася цієї жахливої помилки, або ж сприяла чи не заважала її вчиненню, потребує глибокого покаяння та гарячих молитов на протязі усього свого життя.

Додатково до накладеної духівником покути можна читати покаянні псалми.