Одним з най жахливіших наслідків довголітнього насаджування безбожницької ідеології в нашому суспільстві стали аборти. Значне поширення так званого "штучного переривання вагітності" сформувало у суспільній свідомості думку про нормальність такого вчинку, який тлумачиться як ледь не особисте право жінки та цілком припустимий засіб "планування сім'ї".
Аборт, тобто свідоме та добровільне позбавлення життя ще не народженої дитини, в усі часи у різних культурах та цивілізаціях вважався одним з найогидніших вчинків людини. Життя - це найбільший дар, який ми отримуємо від Господа Бога, і не нам вирішувати, чи варті його ми або, тим паче, близькі нам люди, та коли їм слід піти з цього світу. Кожного з нас Господь приводить у світ з небуття, кожного з нас Він чекає, в кожного вірить, на кожного покладає Свою надію. Кожен з нас народжується, тому що Бог любить його, дорожить ним і бачить сенс у тому, щоб і він став невід'ємною частинкою світобудови.

Оптимальним віком для народження дітей вважається 18-28 років для першої вагітності (деякі лікарі вважають і до 30 років) і до 35 років - для другої. Для чоловіків оптимальним віком для зачаття вважається від 18 до 45 років. Правда, вони здатні на це і після 60, але з віком погіршується якість і рухливість сперматозоїдів, підвищується ризик генетичних дефектів. Сперматозоїди оновлюються кожні 3 місяці. А дівчинка народжується із готовими яйцеклітинами, які ще не дозріли. Так з початку пубертатного періоду (статевого дозрівання), коли у жінки близько 300 тис. яйцеклітин, з віком втрачається приблизно 13 тис. яйцеклітин в рік. До 37 років в організмі їх залишається близько 25 тис., і з цього моменту їх кількість стрімко зменшується. До 43 років, як не сумно, запас практично вичерпується, відповідно, шанси завагітніти дуже малі.
Цікаві дослідження вчених про ризик народження дитини з аномаліями, наприклад синдромом Дауна. Ризик планомірно зростає з кожним роком, збільшуючись удвічі між 35 і 38 роками і в десять разів між 38 і 48. Якщо в 35 років один випадок синдрому Дауна припадає на кожні 335 зачать, то в 48 років - один на кожні 15.

Якщо мати сповідається, причащається, вона разом із дитям воцерковляється, сама відроджується і його народжує у Христі. Це освячення, яке здійснюється перш ніж дитя охреститься, має велике значення. Часто думають, якщо дитина не охрещена, а мати при цьому причащається, то спасительна благодать немовляти не торкнеться. Деякі думають, що лише одне хрещення відкриває дію спасительної благодаті на людину і тому не знають, чи треба молитися за нехрещене дитя. А дехто сумнівається в тому, що материнське причастя має велике значення для малюка, що знаходиться ще в материнській утробі.

По мудрості Своїй Господь знає, за які гріхи які терпіння треба понести. Людина не може сама визначити собі міру терпіння. Вона просто має прийняти ті терпіння, які Господь їй посилає: чи будуть це обставини життя, чи хвороби, чи інші терпіння, які попускає Сам Господь.
Мати, яка усвідомлює свої відносини з Богом, терпіння при пологах приймає як засіб її особистого спасіння і спасіння її дитини, вона готова прийняти їх, покірно приймає їх зі смиренням і цим самим притягує до себе благодать Божу, яка допомагає їй та її дитині.

Мати віруюча, церковна. Із покірністю несучи свій хрест, вона здійснює покуту відкуплення. Відкуплення за всі наші гріхи уже здійснив Господь наш Ісус Христос перед Богом Отцем, а ось нести цю покуту відкуплення (це означає примиритися з Богом) може кожна людина, несучи покладеного на неї хреста. Таким хрестом для кожної жінки є родові муки. Приймаюча ці муки як свій хрест, із покірністю несучи їх, жінка освячується Богом.
Господь поділяє із нею це несення, благодатною Своєю участю примножує і підсилює внутрішній її спокій і дає їй сили для того, щоб пронести його, не озлоблюючись, не ображаючись, не впадаючи у злиденний гріховний стан, а навпаки - наповнюючись спокоєм, любов'ю і співчуттям.

Дитина є душевною, вона потребує тепла і любові, а якщо цього не отримує, то у фізіологічному процесі починаються збої. У одному випадку це відбивається на обмінних процесах дихання і дитя починає фізично задихатися. Хоча його і годує материнська кров, мати дихає нормально і кисню у крові досить, але тим не менше, із причини браку любові, немовля починає фізично задихатися, тому починає перевертатися і, в крайніх випадках, обвивається своєю пуповиною. Починається кисневе голодування. Дитя пробує звернути на себе увагу, і робить це душевно. Переважно нелюблячі люди черстві, вони не чують тих тонких порухів дитячої душі. Тоді, не достукавшись душею (кричати воно ще не може), малюк починає домагатися уваги тілесно.

Найкращою підготовкою до першої сповіді повинна бути сімейна традиція регулярно відвідувати храм разом з дитиною, де батьки самі регулярно сповідаються та причащаються Святих Христових Тайн.
Іноді батьки занадто хвилюються перед першою сповіддю дитини, намагаються розповісти все за дитину або, навіть, давати поради священику. Цього робити не треба. Можна сказати, що сповідь - це засіб виховання дитини, але вихователем під час сповіді є Сам Господь. Сповідь - це Таїнство, тому і звершується воно благодаттю Божою. В це треба вірити і не хвилюватися.

5 жовтня. Сьогодні почалось моє життя, хоч мої батьки про це поки що не знають. Я дівчинка, у мене буде русяве волосся і голубі очі. Все вже визначено, навіть те, що я буду любити квіти.
19 жовтня. Дехто вважає, що я ще не людина. Але я справжня людина, також як маленька крихта хліба все ж таки є справжнім хлібом. Моя мама є, і я також є.
23 жовтня. Я вже вмію відкривати рот. Подумати тільки, через рік я навчусь сміятись, а потім і говорити. Я знаю, що моїм першим словом буде «мама».