Згідно з даними біології, життя людини починається з моменту злиття мембран статевих клітин її батьків. Вона є людиною – інд
ивідуальною і неповторною – на кожному етапі внутрішньоутробного розвитку, вже маючи в зачатковій формі всі властивості дорослої особи. Тому не існує принципової різниці між вбивством ще не народженої та вбивством вже народженої людини. Згідно з даними медицини (зокрема, результатами ультразвукових досліджень та внутрішньоутробних оптичних зйомок), дитина, яку абортують, зазнає таких самих страждань, як і доросла людина, яку тортурами доводять до смерті. Окрім того, аборти мають згубні наслідки для психологічного і фізичного здоров’я всіх задіяних в них осіб (постабортний синдром у матерів, членів їхніх сімей та лікарів, які проводять аборти, втрата репродуктивної здатності, інфекції, смертність жінок під час і після абортів, синдром вцілілих від аборту в дітей, які народжені до чи після абортування їхніх братів і сестер…). При наявному в Україні стані речей ці наслідки вже поширилися на все суспільство. 1 млн. подружніх пар в Україні неплідні, з них 868 тисяч – через неплідність жінки. Причиною жіночої неплідності у 80 % випадків є аборт. З позиції медичної етики аборт є оскверненням та спотворенням високого покликання лікаря, завдання якого – лікувати і рятувати життя людини, а не нищити його прямим втручанням. З позиції філософської антропології людина є особою, тобто істотою, яка наділена розумом, почуттями та свобідною волею, істотою, що здатна свідомо здійснювати своє буття, “володіти собою” та визначати своє свобідне ставлення до себе та до всього іншого. Через те вона посідає незрівнянну гідність та недоторканні, непорушні права. Особа настільки радикально відрізняється від всього неособового буття, що неможливо, щоби щось стало особою, що не було нею від початку. Отже, якщо доросла актуалізована людина є особою, то вона є нею від початку, тобто – від зачаття, і вже від цього моменту їй притаманна специфічно особова гідність та недоторканні основні права – точно такі, які притаманні дорослій людині. Саме тому особа посідає недоторканне право на життя – від початку свого існування і до його природного (біологічного) закінчення. Згідно з даними демографії (дані від Держкомітету статистики за першу половину 2005 р.) лише з січня по липень 2005 року народ України зменшився на 230 тис. осіб. В жодній з областей України не зафіксовано переваги народжуваності над смертністю. В багатьох областях число смертей перевищує кількість народжень майже утричі. За останніх 12 років населення України зменшилося на 5 млн. осіб (з 52 млн. до 47 млн.). Якщо така демографічна динаміка триватиме, то через кількадесят років народ України складатиметься переважно з іммігрантів – вихідців з Азії. І основною причиною таких невтішних демографічних тенденцій є легальні аборти. З погляду історії: Якщо від моменту легалізації абортів Микитою Хрущовим у 1955 році і дотепер (кінець 2005 р.) число абортів в УРСР та в незалежній Україні сягало в середньому від 400 до 900 тисяч на рік, то за останні 50 років народ України втратив в середньому тридцять два з половиною мільйони своїх громадян, що утричі перевищує число жертв голодомору, пам’ять про який Україна цьогоріч звершувала особливо скорботно й врочисто. З позиції економічної теорії та національної безпеки довготривалий та стабільний ріст економічних показників можливий лише там, де є додатній демографічний приріст: ріст виробництва і добробут залежать від народження дітей. Це майбутні молоді працівники, зміна на робочих місцях людей пенсійного віку, сплати в пенсійний фонд, соціальне забезпечення... Україна лише тоді зможе стати економічною потугою світового значення та нейтралізувати геґемоністські впливи наддержав, коли відмовиться від легального вбивства дітей в лонах матерів. Інакше їй гарантований статус другорядної держави та економічна стагнація. З погляду теорії права легальне проведення абортів є узаконеним запереченням права на життя – першого й засадничого з усіх основних й невідчужуваних прав людини; звуженням гарантованого Конституцією України “права кожної людини на життя” (див. стаття 27 Конституції України). Тому аборт слід прирівняти до злочину людиновбивства – зі всіма наслідками у вигляді покарань, передбачених Кримінальним Кодексом, до якого слід внести відповідні зміни. З погляду політичної теорії завданням держави є дбати про спільне добро своїх громадян та боротися зі злом, не зважаючи на ступінь його поширення. Якщо держава погоджується зі злом та легалізує його тому, що через його поширення неспроможна з ним боротися, то вона ототожнює себе з цим злом, стає на його бік і, відповідно, втрачає свій сенс буття державою, перетворюючись у злочинне формування. З погляду культури цивілізація, у якій дозволено легальне та безкарне вбивство ненароджених дітей заради вирішення проблем вже народжених людей, стає “цивілізацією смерті”, де цей злочин стає елементом псевдокультури та перестає вражати. Тоді така “цивілізація смерті” починає ставити на “конвеєр смерті” все нові соціальні групи людей – хворих, старих, представників інших рас та національностей... З точки зору релігії людина отримує безсмертну душу в момент зачаття, тобто, від моменту зачаття в лоні матері росте і розвивається людська особа, знищення якої шляхом аборту рівнозначне смертельному гріху умисного вбивства вже народженої людини. Закон, який надає “право” одним відбирати життя в інших, скеровує громадян на порушення Божої заповіді: “Не вбивай!”. Держава, яка видає такий закон, позбавляє себе Божого благословення.
ивідуальною і неповторною – на кожному етапі внутрішньоутробного розвитку, вже маючи в зачатковій формі всі властивості дорослої особи. Тому не існує принципової різниці між вбивством ще не народженої та вбивством вже народженої людини. Згідно з даними медицини (зокрема, результатами ультразвукових досліджень та внутрішньоутробних оптичних зйомок), дитина, яку абортують, зазнає таких самих страждань, як і доросла людина, яку тортурами доводять до смерті. Окрім того, аборти мають згубні наслідки для психологічного і фізичного здоров’я всіх задіяних в них осіб (постабортний синдром у матерів, членів їхніх сімей та лікарів, які проводять аборти, втрата репродуктивної здатності, інфекції, смертність жінок під час і після абортів, синдром вцілілих від аборту в дітей, які народжені до чи після абортування їхніх братів і сестер…). При наявному в Україні стані речей ці наслідки вже поширилися на все суспільство. 1 млн. подружніх пар в Україні неплідні, з них 868 тисяч – через неплідність жінки. Причиною жіночої неплідності у 80 % випадків є аборт. З позиції медичної етики аборт є оскверненням та спотворенням високого покликання лікаря, завдання якого – лікувати і рятувати життя людини, а не нищити його прямим втручанням. З позиції філософської антропології людина є особою, тобто істотою, яка наділена розумом, почуттями та свобідною волею, істотою, що здатна свідомо здійснювати своє буття, “володіти собою” та визначати своє свобідне ставлення до себе та до всього іншого. Через те вона посідає незрівнянну гідність та недоторканні, непорушні права. Особа настільки радикально відрізняється від всього неособового буття, що неможливо, щоби щось стало особою, що не було нею від початку. Отже, якщо доросла актуалізована людина є особою, то вона є нею від початку, тобто – від зачаття, і вже від цього моменту їй притаманна специфічно особова гідність та недоторканні основні права – точно такі, які притаманні дорослій людині. Саме тому особа посідає недоторканне право на життя – від початку свого існування і до його природного (біологічного) закінчення. Згідно з даними демографії (дані від Держкомітету статистики за першу половину 2005 р.) лише з січня по липень 2005 року народ України зменшився на 230 тис. осіб. В жодній з областей України не зафіксовано переваги народжуваності над смертністю. В багатьох областях число смертей перевищує кількість народжень майже утричі. За останніх 12 років населення України зменшилося на 5 млн. осіб (з 52 млн. до 47 млн.). Якщо така демографічна динаміка триватиме, то через кількадесят років народ України складатиметься переважно з іммігрантів – вихідців з Азії. І основною причиною таких невтішних демографічних тенденцій є легальні аборти. З погляду історії: Якщо від моменту легалізації абортів Микитою Хрущовим у 1955 році і дотепер (кінець 2005 р.) число абортів в УРСР та в незалежній Україні сягало в середньому від 400 до 900 тисяч на рік, то за останні 50 років народ України втратив в середньому тридцять два з половиною мільйони своїх громадян, що утричі перевищує число жертв голодомору, пам’ять про який Україна цьогоріч звершувала особливо скорботно й врочисто. З позиції економічної теорії та національної безпеки довготривалий та стабільний ріст економічних показників можливий лише там, де є додатній демографічний приріст: ріст виробництва і добробут залежать від народження дітей. Це майбутні молоді працівники, зміна на робочих місцях людей пенсійного віку, сплати в пенсійний фонд, соціальне забезпечення... Україна лише тоді зможе стати економічною потугою світового значення та нейтралізувати геґемоністські впливи наддержав, коли відмовиться від легального вбивства дітей в лонах матерів. Інакше їй гарантований статус другорядної держави та економічна стагнація. З погляду теорії права легальне проведення абортів є узаконеним запереченням права на життя – першого й засадничого з усіх основних й невідчужуваних прав людини; звуженням гарантованого Конституцією України “права кожної людини на життя” (див. стаття 27 Конституції України). Тому аборт слід прирівняти до злочину людиновбивства – зі всіма наслідками у вигляді покарань, передбачених Кримінальним Кодексом, до якого слід внести відповідні зміни. З погляду політичної теорії завданням держави є дбати про спільне добро своїх громадян та боротися зі злом, не зважаючи на ступінь його поширення. Якщо держава погоджується зі злом та легалізує його тому, що через його поширення неспроможна з ним боротися, то вона ототожнює себе з цим злом, стає на його бік і, відповідно, втрачає свій сенс буття державою, перетворюючись у злочинне формування. З погляду культури цивілізація, у якій дозволено легальне та безкарне вбивство ненароджених дітей заради вирішення проблем вже народжених людей, стає “цивілізацією смерті”, де цей злочин стає елементом псевдокультури та перестає вражати. Тоді така “цивілізація смерті” починає ставити на “конвеєр смерті” все нові соціальні групи людей – хворих, старих, представників інших рас та національностей... З точки зору релігії людина отримує безсмертну душу в момент зачаття, тобто, від моменту зачаття в лоні матері росте і розвивається людська особа, знищення якої шляхом аборту рівнозначне смертельному гріху умисного вбивства вже народженої людини. Закон, який надає “право” одним відбирати життя в інших, скеровує громадян на порушення Божої заповіді: “Не вбивай!”. Держава, яка видає такий закон, позбавляє себе Божого благословення.
