З грудня українське суспільство тринадцять перший раз з світовим співтовариством відзначає Міжнародний день інвалідів. На сьогодні для України проблема захисту інвалідів набуває значення у зв’язку з постійним зростанням їх частки серед населення держави. За останні десять років чисельність осіб з особливими потребами в Україні перейшла 18-відсотковий рубіж.
Наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов’ язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надала ряд пільг, конституційно гарантувала рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.
За останні 10 років державою створено комплекс законів, які регулюють практично усі аспекти життя людей з інвалідністю. Зокрема , це закони України: “Про основи соці-альної захищеності інвалідів в Україні”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту “, “Про статус і соціальний захист громадян, йкі постраждали - внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, “Про психіатричну допомогу” та інші нормативно-правові документи. У них знайшли відображення статті Європейської Соціальної Хартії (1961 р.) “Право на працю”, “Право на охорону здоров’я”, “Право на справедливі умови праці”, “Право на соціальне забезпечення”, “Право осіб з фізичними та розумовими вадами на професійне навчання, перекваліфікацію та соціальну реабілітацію”, “Право на соці-альну медичну допомогу” тощо.
Інвалідність - явище соціальне, уникнути якого не може жодне суспільство і кожна держава відповідно до рівня свого розвитку, пріоритетів та можливостей формує соціальну та економічну політику щодо осіб з фізичними або розумовими вадами. Звичайно, масштаб інвалідності залежить від ряду факторів, таких, як стан здоров’я нації, розвиток системи охорони здоров’я, соціально-економічне зростання, стан екологічної культури, історичні та політичні причини, зокрема участь у війнах та військових конфліктах, техногенні та природні катастрофи, тощо. Деякі з перелічених факторів мають місце і в Україні, що зумовлює зростання чисельності інвалідів у суспільстві. Чисельність інвалідів в нашій державі становить 2,7 млн. осіб.
Щороку в Україні збільшується кількість інвалідів, і ця невтішна тенденція покладає особливі зобов’язання як на владу, так і на суспільство щодо соціального захисту людей з особливими потребами та адаптації їх до нормального життя. Тільки у Харківській області за останні два роки кількість інвалідів збільшилася на 11 тисяч і становить понад 155 тисяч осіб. Але не таємниця, що дуже часто ці люди залишаються наодинці зі своїми проблемами, позбавленими уваги і доступу до соціальних благ. Бо вони не такі, як інші, бо їм важче достукатися до чиновників, бо, зрештою, багатьом здається, що вони живуть у своєму паралельному світі, який з нашим не перетинається.
На цьому тлі Харків може бути гарним прикладом партнерства між владою і громадськими організаціями, які представляють інтереси інвалідів. Адже за кілька останніх років таке партнерство дозволило вирішити чимало проблем, що турбують людей з особливими потребами, а головне – змінити саме ставлення до цих людей.
Всі ми звикли до слів "толерантність", "рівні права", "соціальний захист"… Та насправді ми навіть не маємо уявлення про спектр проблем, з якими стикаються люди, що відрізняються від середньостатистичного громадянина нашої держави. Зустрічаючи на вулиці інваліда на милицях або у візку, чи замислюємось ми над його непростою долею?
Сьогодні складна ситуація в країні, та це зовсім не означає, що ми повинні забути про інші події, навіть якщо вони прямо не пов'язані з виборами президента. Адже 3 грудня - Міжнародний день інвалідів. Напередодні цієї дати відбулося засідання прес-клубу реформ, на якому обговорювалися найтиповіші проблеми людей з обмеженими можливостями та шляхи їх вирішення.
На Україні інвалідів понад два мільйони, тобто 4 відсотки. Тож ми не маємо права не звертати на них уваги. Як стверджує голова Кіровоградського обласного відділення "Союзу організацій інвалідів України" Сергій Подорожній, держава лише в останні роки повернулась обиччям до проблем інвалідів. Раніше суспільні організації, які займались захистом прав цих людей, розраховували лише на спонсорську допомогу. В 2004 році з бюджету було виділено 4 млн. грн. на центр реабілітації дітей-інвалідів, в якому надаватиметься комплексна допомога як медичного, так і соціально-психологічного характеру. А розташується цей центр у приміщенні дитячої лікарні "Добруджа". Взагалі-то інваліди дитинства, як це не дивно, отримують в Україні найнижчу пенсію. Та цим їхні проблеми не обмежуються. Начальник фонду соціального захисту інвалідів Геннадій Чорний розповів, що діти, які не можуть відвідувати школу, змушені навчатися вдома. А далі вони мають змогу навчатися у вузах за державною квотою, або ж за рахунок вищезгаданого фонду. Однак багато хто із студентів-інвалідів, навчаючись безкоштовно, дозволяє собі прогули, деякі навіть опинялися на межі відрахування. Тому зараз оплату за навчання своїх підопічних фонд проводить за результатами семестру. Нинішнього року в Кіровограді безкоштовно навчаються 36 студентів-інвалідів. До речі, фонд здійснює також контроль за процесом влаштування працездатних інвалідів на підприємства. Адже з початку 2005 року вступить у дію закон, згідно з яким з восьми робочих місць одне має призначатися інвалідові. Якщо ця умова не виконуватиметься, підприємство має здійснювати штрафні відрахування на різноманітні соціальні програми (навчання інвалідів, протезування, встановлення телефонів та придбання автомобілів цій категорії населення).
Створення робочих місць для інвалідів - питання, яке потребує першочергового вирішення. Бо розміри пенсій, на жаль, не дозволяють цим людям сидіти вдома або подорожувати світом. Крім того, людина з вадами має відчувати себе повноцінним членом суспільства.
Директор відділення українського підприємства "УТОГ" Федір Фомін розповів, що у нього працює 275 співробітників. Це небагато, але розширювати виробництво не дозволяє обмежена площа, хоча торговельне обладнання, яке виготовляє "УТОГ", користується попитом. А для того, щоб завершити будівництво на Волкова, 17, яке було припинено у зв'язку з відсутністю фінансування ще 5 років тому, потрібно 5 млн. грн. І взяти таку суму ніде. А це б дозволило створити безліч робочих місць для інвалідів…
Говорили гості прес-клубу і про болюче для всіх, а особливо для інвалідів, житлове питання, вирішення якого поки що - у віддаленій перспективі (начебто Віктор Шмідт збирається побудувати 95-квартирний будинок для інвалідів). І про те, що під час прийняття до експлуатації об'єктів архітектури мають бути враховані інтереси людей, які пересуваються на інвалідних візках.
Звісно, сучасне суспільство вже переймається проблемами інвалідів. Втім, як свідчать розповіді людей з особливими потребами, досить часто медичні працівники "не радять" їм мати дітей, або й взагалі відмовляються приймати пологи у інвалідів, не бажаючи мати проблем. Між тим ці люди особливо тягнуться до сімейного затишку і потребують тепла рідних рук. Тож якось нам усім разом треба вже переломити стереотипи своєї поведінки, щоб інвалідам, яких обійшла доля, було затишно жити з нами поруч. Але на цьому ж прес-клубі я почула дві цифри, від яких мені стало не по собі: за останні три роки усього п'ятеро інвалідів отримали від держави квартири. То чого тоді варті всі оті наші засідання, клуби, об'єднання? Нам усім за себе ж повинно бути соромно.
У статті використані матеріали сайтів "Гриф" і "Молодіжне перехрестя"
Наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов’ язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надала ряд пільг, конституційно гарантувала рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.
За останні 10 років державою створено комплекс законів, які регулюють практично усі аспекти життя людей з інвалідністю. Зокрема , це закони України: “Про основи соці-альної захищеності інвалідів в Україні”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту “, “Про статус і соціальний захист громадян, йкі постраждали - внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, “Про психіатричну допомогу” та інші нормативно-правові документи. У них знайшли відображення статті Європейської Соціальної Хартії (1961 р.) “Право на працю”, “Право на охорону здоров’я”, “Право на справедливі умови праці”, “Право на соціальне забезпечення”, “Право осіб з фізичними та розумовими вадами на професійне навчання, перекваліфікацію та соціальну реабілітацію”, “Право на соці-альну медичну допомогу” тощо.
Інвалідність - явище соціальне, уникнути якого не може жодне суспільство і кожна держава відповідно до рівня свого розвитку, пріоритетів та можливостей формує соціальну та економічну політику щодо осіб з фізичними або розумовими вадами. Звичайно, масштаб інвалідності залежить від ряду факторів, таких, як стан здоров’я нації, розвиток системи охорони здоров’я, соціально-економічне зростання, стан екологічної культури, історичні та політичні причини, зокрема участь у війнах та військових конфліктах, техногенні та природні катастрофи, тощо. Деякі з перелічених факторів мають місце і в Україні, що зумовлює зростання чисельності інвалідів у суспільстві. Чисельність інвалідів в нашій державі становить 2,7 млн. осіб.
Щороку в Україні збільшується кількість інвалідів, і ця невтішна тенденція покладає особливі зобов’язання як на владу, так і на суспільство щодо соціального захисту людей з особливими потребами та адаптації їх до нормального життя. Тільки у Харківській області за останні два роки кількість інвалідів збільшилася на 11 тисяч і становить понад 155 тисяч осіб. Але не таємниця, що дуже часто ці люди залишаються наодинці зі своїми проблемами, позбавленими уваги і доступу до соціальних благ. Бо вони не такі, як інші, бо їм важче достукатися до чиновників, бо, зрештою, багатьом здається, що вони живуть у своєму паралельному світі, який з нашим не перетинається.
На цьому тлі Харків може бути гарним прикладом партнерства між владою і громадськими організаціями, які представляють інтереси інвалідів. Адже за кілька останніх років таке партнерство дозволило вирішити чимало проблем, що турбують людей з особливими потребами, а головне – змінити саме ставлення до цих людей.
Всі ми звикли до слів "толерантність", "рівні права", "соціальний захист"… Та насправді ми навіть не маємо уявлення про спектр проблем, з якими стикаються люди, що відрізняються від середньостатистичного громадянина нашої держави. Зустрічаючи на вулиці інваліда на милицях або у візку, чи замислюємось ми над його непростою долею?
Сьогодні складна ситуація в країні, та це зовсім не означає, що ми повинні забути про інші події, навіть якщо вони прямо не пов'язані з виборами президента. Адже 3 грудня - Міжнародний день інвалідів. Напередодні цієї дати відбулося засідання прес-клубу реформ, на якому обговорювалися найтиповіші проблеми людей з обмеженими можливостями та шляхи їх вирішення.
На Україні інвалідів понад два мільйони, тобто 4 відсотки. Тож ми не маємо права не звертати на них уваги. Як стверджує голова Кіровоградського обласного відділення "Союзу організацій інвалідів України" Сергій Подорожній, держава лише в останні роки повернулась обиччям до проблем інвалідів. Раніше суспільні організації, які займались захистом прав цих людей, розраховували лише на спонсорську допомогу. В 2004 році з бюджету було виділено 4 млн. грн. на центр реабілітації дітей-інвалідів, в якому надаватиметься комплексна допомога як медичного, так і соціально-психологічного характеру. А розташується цей центр у приміщенні дитячої лікарні "Добруджа". Взагалі-то інваліди дитинства, як це не дивно, отримують в Україні найнижчу пенсію. Та цим їхні проблеми не обмежуються. Начальник фонду соціального захисту інвалідів Геннадій Чорний розповів, що діти, які не можуть відвідувати школу, змушені навчатися вдома. А далі вони мають змогу навчатися у вузах за державною квотою, або ж за рахунок вищезгаданого фонду. Однак багато хто із студентів-інвалідів, навчаючись безкоштовно, дозволяє собі прогули, деякі навіть опинялися на межі відрахування. Тому зараз оплату за навчання своїх підопічних фонд проводить за результатами семестру. Нинішнього року в Кіровограді безкоштовно навчаються 36 студентів-інвалідів. До речі, фонд здійснює також контроль за процесом влаштування працездатних інвалідів на підприємства. Адже з початку 2005 року вступить у дію закон, згідно з яким з восьми робочих місць одне має призначатися інвалідові. Якщо ця умова не виконуватиметься, підприємство має здійснювати штрафні відрахування на різноманітні соціальні програми (навчання інвалідів, протезування, встановлення телефонів та придбання автомобілів цій категорії населення).
Створення робочих місць для інвалідів - питання, яке потребує першочергового вирішення. Бо розміри пенсій, на жаль, не дозволяють цим людям сидіти вдома або подорожувати світом. Крім того, людина з вадами має відчувати себе повноцінним членом суспільства.
Директор відділення українського підприємства "УТОГ" Федір Фомін розповів, що у нього працює 275 співробітників. Це небагато, але розширювати виробництво не дозволяє обмежена площа, хоча торговельне обладнання, яке виготовляє "УТОГ", користується попитом. А для того, щоб завершити будівництво на Волкова, 17, яке було припинено у зв'язку з відсутністю фінансування ще 5 років тому, потрібно 5 млн. грн. І взяти таку суму ніде. А це б дозволило створити безліч робочих місць для інвалідів…
Говорили гості прес-клубу і про болюче для всіх, а особливо для інвалідів, житлове питання, вирішення якого поки що - у віддаленій перспективі (начебто Віктор Шмідт збирається побудувати 95-квартирний будинок для інвалідів). І про те, що під час прийняття до експлуатації об'єктів архітектури мають бути враховані інтереси людей, які пересуваються на інвалідних візках.
Звісно, сучасне суспільство вже переймається проблемами інвалідів. Втім, як свідчать розповіді людей з особливими потребами, досить часто медичні працівники "не радять" їм мати дітей, або й взагалі відмовляються приймати пологи у інвалідів, не бажаючи мати проблем. Між тим ці люди особливо тягнуться до сімейного затишку і потребують тепла рідних рук. Тож якось нам усім разом треба вже переломити стереотипи своєї поведінки, щоб інвалідам, яких обійшла доля, було затишно жити з нами поруч. Але на цьому ж прес-клубі я почула дві цифри, від яких мені стало не по собі: за останні три роки усього п'ятеро інвалідів отримали від держави квартири. То чого тоді варті всі оті наші засідання, клуби, об'єднання? Нам усім за себе ж повинно бути соромно.
У статті використані матеріали сайтів "Гриф" і "Молодіжне перехрестя"
