станнім часом питання легалізації проституції все частіше дискутується у суспільстві. Що думає с цього приводу генеральний директор українського Інституту сексології й андрології, президент Асоціації сексологів і андрологів Україні професор Ігор Горпинченко?
- Багато прихильників легалізації проституції звертаються до міфів, що нібито виправдують їхні прагнення. Але я легко спростую їхні аргументи, - відповів Ігор Іванович.
Перший міф - економічний. Держава контролюватиме жриць кохання і одержуватиме від цього великі доходи. Це не так. Як і в будь-якому бізнесі, у такій підприємницькій сфері, як проституція, певніше за все, вигадають схеми, що дадуть змогу пустити основний грошовий потік не в державну кишеню.
Щоб поповнювати скарбницю, набагато надійніше, з мого погляду, реанімувати закриті підприємства. Тоді держава насправді почне одержувати чималий і стабільний дохід. Економічними прожектами не можна рoзвязати такої проблеми, як проституція, тому що це проблема моралі.
Другий міф, на якому наполягають прихильники легалізації найдавнішої професії, стосується медичного контролю повій і людей, яких вони обслуговують. Це теж нереально. Справа в тім, що саме повії першими усвідомили небезпеку ВІЛ-інфікування. Професійні жриці кохання самі ніколи не допустять статевого контакту без презерватива. Це беззастережно ними визнається й жорстко контролюється.
Розмови про те, що за здоровям повій стежитимуть працівники медичних установ, вимагаючи від них санітарних карток, а їхні клієнти почнуть здавати в лабораторіях аналізи, що гарантують здоровя обох партнерів - також несерйозно. Навіть школярі знають, що за 10 доларів можна придбати будь-яку довідку.
Крім того, наявні методи діагностики не дають змоги стовідсотково і, головне, швидко та ще й на ранніх етапах виявити інфекції, що передаються статевим шляхом. Наприклад, хворі на СНІД або ВІЛ-носії можуть, не маючи зовнішніх проявів ознак недуги, інфікувати інших людей. У багатьох інфекцій, зокрема герпетичної, хламідійної, тривалий інкубаційний період, виявляються вони за місяць-півтора після зараження. Тому й тут позиція адептів узаконеної проституції також не витримує критики.
Третій міф - так звана подвійна мораль. Коли мені доводиться розмовляти з деякими захисниками ідеї легалізації, то я запитую, чи хотіли б вони, щоб їхня дочка стала повією? Не хочуть. Однак будь-яку іншу дівчину або жінку готові відправити на панель.
Четвертий міф полягає в тому, що повії, досягши пенсійного віку, будуть економічно обласкані державою. Їм нібито стануть виплачувати гарну пенсію. Але уявіть, який саме запис побачить жінка в документах, якщо вона все життя трудилася в постелі? "Працювала повією"? Це неприпустимо. До того ж, у 35-40 років така жінка "виходить в тираж", вона нікому не потрібна, професії немає, душевний надлом, плюс хвороби, що можуть додатися. Жахлива перспектива!
Пятий міф Якщо держава визнає проституцію, то вона розписується у власній неповноцінності. Нині є інший шлях. Він важчий, але перспективніший, гуманніший, економічно обґрунтований. Це створення нових робочих місць й умов для того, щоб молодь не йшла поганим шляхом, а опановувала б нормальну професію, роботу, якою можна пишатися і яка справді потрібна людям.
Шостий міф Якщо держава в особі своїх представників закликає до легалізації проституції, стверджуючи, що це лихо не таке вже страшне, то завтра (і деякі паростки цього вже є) можна легалізувати наркоманію. Навіть у стінах МОЗ знаходяться діячі від охорони здоровя, що повторюють: "Потрібно замінити важкі наркотики легкими". Але таких наркотиків немає! Це знову обман, прагнення перевести людей з однієї форми залежності в іншу.
Сьомий міф Часто посилаються на західні країни, Америку, мовляв, там проституція узаконена. Але в США лише в декількох штатах легалізували проституцію, а в переважній більшості вважають, що це зло, і держава з ним бореться, створює умови, щоб цей порок не процвітав. Кивають на Голландію: от де повна свобода поведінки. Однак так склалося історично. Голландія як морська держава змушена була для моряків, що тривалий час перебували поза родиною, ввести цей інститут. А молодій державі Україна, котра ніколи не мала таких традицій, не варто наслідувати подібний приклад. Як не крути, а торгівля тілом - це суспільний порок, тому не може бути легалізований, навпаки, він повинен бути засуджений.
Якщо сьогодні легалізувати проституцію, то завтра можна легалізувати наркоманію, а післязавтра - торгівлю зброєю. Теж дуже прибуткова справа... Америка, яка зробила непоправний крок до можливості придбання зброї усіма, кому це особливо не заборонено, пожинає гіркі плоди. Американці здатні застрелити будь-кого під час побутової сварки або з ідейних міркувань. Уже й діти в школах стріляють.
Завдання України - більш складне, важке, але єдино правильне з погляду соціального, гуманістичного. У перспективі слід вибити ґрунт з-під цього ганебного явища. Ґрунт цей - економічні труднощі, низький рівень добробуту, брак розумної пропаганди, недостатній рівень культури громадян - загальної, сексуальної зокрема. Тільки тоді цього зла можна позбутися, правда, не остаточно.
Чи буде проституція через 100 років? Буде! Вона може набути менших, більш витончених форм, але й держава через 100 років не повинна потурати торгівлі тілом і підносити до рівня закону.
Біда в тому, що не виховується дух нації, не утверджується національна ідея. Ми тільки декларуємо, що є українська нація і національна ідея, а реально ця ідея не втілюється. Копіювати те, що є на Заході, однобоко захоплюватися їхньою культурою - неправильно. Наша культура має глибше гуманістичне коріння, треба пишатися своїми традиціями й розвивати їх. Українцям ніколи не були притаманні такі пороки, як прославляння проституції, приниження жінки. Україна була і залишається державою, в ідеології якої переважають гуманістичні риси мякості, жіночності, схиляння перед жінкою і матірю, а не замилування пороками і приниженням людської гідності будь-кого.
Автор: Ігор Горпинченко
Джерело: ПРАВОСЛАВНИЙ АПОЛОГЕТИЧНИЙ ПОРТАЛ
- Багато прихильників легалізації проституції звертаються до міфів, що нібито виправдують їхні прагнення. Але я легко спростую їхні аргументи, - відповів Ігор Іванович.
Перший міф - економічний. Держава контролюватиме жриць кохання і одержуватиме від цього великі доходи. Це не так. Як і в будь-якому бізнесі, у такій підприємницькій сфері, як проституція, певніше за все, вигадають схеми, що дадуть змогу пустити основний грошовий потік не в державну кишеню.
Щоб поповнювати скарбницю, набагато надійніше, з мого погляду, реанімувати закриті підприємства. Тоді держава насправді почне одержувати чималий і стабільний дохід. Економічними прожектами не можна рoзвязати такої проблеми, як проституція, тому що це проблема моралі.
Другий міф, на якому наполягають прихильники легалізації найдавнішої професії, стосується медичного контролю повій і людей, яких вони обслуговують. Це теж нереально. Справа в тім, що саме повії першими усвідомили небезпеку ВІЛ-інфікування. Професійні жриці кохання самі ніколи не допустять статевого контакту без презерватива. Це беззастережно ними визнається й жорстко контролюється.
Розмови про те, що за здоровям повій стежитимуть працівники медичних установ, вимагаючи від них санітарних карток, а їхні клієнти почнуть здавати в лабораторіях аналізи, що гарантують здоровя обох партнерів - також несерйозно. Навіть школярі знають, що за 10 доларів можна придбати будь-яку довідку.
Крім того, наявні методи діагностики не дають змоги стовідсотково і, головне, швидко та ще й на ранніх етапах виявити інфекції, що передаються статевим шляхом. Наприклад, хворі на СНІД або ВІЛ-носії можуть, не маючи зовнішніх проявів ознак недуги, інфікувати інших людей. У багатьох інфекцій, зокрема герпетичної, хламідійної, тривалий інкубаційний період, виявляються вони за місяць-півтора після зараження. Тому й тут позиція адептів узаконеної проституції також не витримує критики.
Третій міф - так звана подвійна мораль. Коли мені доводиться розмовляти з деякими захисниками ідеї легалізації, то я запитую, чи хотіли б вони, щоб їхня дочка стала повією? Не хочуть. Однак будь-яку іншу дівчину або жінку готові відправити на панель.
Четвертий міф полягає в тому, що повії, досягши пенсійного віку, будуть економічно обласкані державою. Їм нібито стануть виплачувати гарну пенсію. Але уявіть, який саме запис побачить жінка в документах, якщо вона все життя трудилася в постелі? "Працювала повією"? Це неприпустимо. До того ж, у 35-40 років така жінка "виходить в тираж", вона нікому не потрібна, професії немає, душевний надлом, плюс хвороби, що можуть додатися. Жахлива перспектива!
Пятий міф Якщо держава визнає проституцію, то вона розписується у власній неповноцінності. Нині є інший шлях. Він важчий, але перспективніший, гуманніший, економічно обґрунтований. Це створення нових робочих місць й умов для того, щоб молодь не йшла поганим шляхом, а опановувала б нормальну професію, роботу, якою можна пишатися і яка справді потрібна людям.
Шостий міф Якщо держава в особі своїх представників закликає до легалізації проституції, стверджуючи, що це лихо не таке вже страшне, то завтра (і деякі паростки цього вже є) можна легалізувати наркоманію. Навіть у стінах МОЗ знаходяться діячі від охорони здоровя, що повторюють: "Потрібно замінити важкі наркотики легкими". Але таких наркотиків немає! Це знову обман, прагнення перевести людей з однієї форми залежності в іншу.
Сьомий міф Часто посилаються на західні країни, Америку, мовляв, там проституція узаконена. Але в США лише в декількох штатах легалізували проституцію, а в переважній більшості вважають, що це зло, і держава з ним бореться, створює умови, щоб цей порок не процвітав. Кивають на Голландію: от де повна свобода поведінки. Однак так склалося історично. Голландія як морська держава змушена була для моряків, що тривалий час перебували поза родиною, ввести цей інститут. А молодій державі Україна, котра ніколи не мала таких традицій, не варто наслідувати подібний приклад. Як не крути, а торгівля тілом - це суспільний порок, тому не може бути легалізований, навпаки, він повинен бути засуджений.
Якщо сьогодні легалізувати проституцію, то завтра можна легалізувати наркоманію, а післязавтра - торгівлю зброєю. Теж дуже прибуткова справа... Америка, яка зробила непоправний крок до можливості придбання зброї усіма, кому це особливо не заборонено, пожинає гіркі плоди. Американці здатні застрелити будь-кого під час побутової сварки або з ідейних міркувань. Уже й діти в школах стріляють.
Завдання України - більш складне, важке, але єдино правильне з погляду соціального, гуманістичного. У перспективі слід вибити ґрунт з-під цього ганебного явища. Ґрунт цей - економічні труднощі, низький рівень добробуту, брак розумної пропаганди, недостатній рівень культури громадян - загальної, сексуальної зокрема. Тільки тоді цього зла можна позбутися, правда, не остаточно.
Чи буде проституція через 100 років? Буде! Вона може набути менших, більш витончених форм, але й держава через 100 років не повинна потурати торгівлі тілом і підносити до рівня закону.
Біда в тому, що не виховується дух нації, не утверджується національна ідея. Ми тільки декларуємо, що є українська нація і національна ідея, а реально ця ідея не втілюється. Копіювати те, що є на Заході, однобоко захоплюватися їхньою культурою - неправильно. Наша культура має глибше гуманістичне коріння, треба пишатися своїми традиціями й розвивати їх. Українцям ніколи не були притаманні такі пороки, як прославляння проституції, приниження жінки. Україна була і залишається державою, в ідеології якої переважають гуманістичні риси мякості, жіночності, схиляння перед жінкою і матірю, а не замилування пороками і приниженням людської гідності будь-кого.
Автор: Ігор Горпинченко
Джерело: ПРАВОСЛАВНИЙ АПОЛОГЕТИЧНИЙ ПОРТАЛ
