Як зрозуміти, що саме ця людина є дана тобі Богом? Святі отці кажуть так:
- Якщо ти розумієш, що кохана людина рано чи пізно втратить молодість, постаріє, може захворіти, але тебе це не зупиняє;
- якщо ти хочеш бачити продовження вашої любові в дітях;
- якщо вас не лякають матеріальні або будь-які інші життєві труднощі;
- якщо ти готовий до можливого болю і страждань, які вільно чи невільно може завдати близька людина;
- якщо тебе не дратують найбільш неприємні звички коханої людини, і ти готовий їх терпіти також після весілля, то, швидше за все, це і є саме та людина.

Дванадесяті перехідні
23 березня (5 квітня), неділя - Вхід Господній у Єрусалим.
8 (21) травня, четвер - Вознесіння Господнє.
18 (31) травня, неділя - День Святої Тройці. П'ятидесятниця.

Відповідно до канонічних правил, не дозволяється здійснювати вінчання протягом усіх чотирьох постів, у Сирну седмицю, Великодню седмицю, у період від Різдва Христового до Богоявлення (святки). За благочестивим звичаєм не прийнято здійснювати шлюби напередодні дванадесятих, великих і храмових свят, а також неділь щоб передсвятковий вечір не проходив у гучному весіллі й розвагах, але мати можливість приготуватись до свята чи неділі. Крім того, вінчання не відбувається по вівторках і четвергах (напередодні пісних днів — середи й п'ятниці), а також і у дні Усікновення глави Іоанна Предтечі (11 вересня) і Воздвиження Хреста Господнього (27 вересня).

Найчастіше ті, що готуються до вінчання спочатку реєструють цивільний шлюб у державних органах. Православна Церква вважає цивільний шлюб позбавленим благодаті, але як факт визнає й не вважає його незаконним блудним співжиттям. Проте умови дійсності шлюбу за цивільним законодавством і за церковними канонами мають розбіжності. Не всякий цивільний шлюб може бути освячений у церкві. Церква не допускає вступ у шлюб більше трьох разів. За цивільним законодавством дозволений четвертий і п'ятий шлюб, які Церква не благословляє. Не благословляється шлюб, якщо один із наречених (і тим більше обоє) виявляє себе атеїстом і говорить, що він прийшов на вінчання лише на настійну вимогу чоловіка або батьків.

Наречений і наречена, тримаючи в руках запалені свічки, що зображують духовне світло таїнства, урочисто входять на середину храму. їм передує священик з кадилом, вказуючи цим, що на життєвому шляху вони повинні слідувати по заповідях Господніх, а добрі справи їх будуть, як фіміам, підноситися до Бога. Хор зустрічає їх співом псалма 127, у якому пророк-псалмоспівець Давид прославляє благословенний Богом шлюб; перед кожним віршем хор співає: «Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі».Наречений і наречена стають на розстелений на підлозі рушник (білий або рожевий) перед аналоєм, на якому лежать хрест, Євангеліє й вінці.

Вінчанню передує заручення. Заручення відбувається на відзнаку того, що шлюб відбувається перед обличчям Божим, у Його присутності, за Його всеблагим Промислом і розсудом, коли перед Ним скріплюються взаємні обіцянки тих, що вступають у шлюб.Заручення відбувається після Божественної Літургії. Цим нареченому й нареченій вселяється важливість Таїнства шлюбу, підкреслюється, з яким благоговінням і трепетом, з якою душевною чистотою вони повинні приступити до його здійснення.

У дореволюційний час, коли церковний шлюб володів законною цивільною юридичною чинністю, вінчання православних обов'язково відбувалося при поручителях — у народі їх називали дружби, вінчальні батьки або бояри, а в богослужбових книгах (требниках)—восприємники. Поручителі підтверджували своїми підписами акт таїнства шлюбу в метричній книзі; вони, як правило, добре знали нареченого й наречену, поручалися за них. Поручителі брали участь у зарученні й вінчанні, тобто під час обходження нареченого й наречені навколо аналоя притримували вінці над їхніми головами.

Шлюбне життя повинно починатися з духовного приготування.
Наречений і наречена до шлюбу неодмінно повинні висповідатися й причаститися Святих Тайн. Бажано, щоб вони за три-чотири дні до цього дня підготували себе до Таїнств сповіді і причастя. Для вінчання потрібно приготувати дві ікони — Спасителя і Божої Матері, якими під час таїнства благословляють нареченого й наречену. Раніше ці ікони бралися з рідних домів, вони передавалися як домашня святиня від батьків до дітей. Ікони приносяться батьками, а якщо вони не беруть участь у Таїнстві вінчання — нареченим і нареченою.

Коли починаєш переконувати, що вживання алкоголю (особливо у свята) нічого не приносить, окрім шкоди — багато хто, навіть погоджуючись з основними положеннями, виставляє раптом такий аргумент: а як же можна не випити, наприклад, на весіллі? Як можна порушити «традицію»?!
Насправді на Русі існувала протилежна, славетна традиція, яка забороняла нареченому і нареченій пити вино. У цьому звичаї відзначилася мудрість народу, що охороняв себе від виродження. І заради наших майбутніх поколінь цієї традиції і нині слід було б суворо дотримуватись!