У дореволюційний час, коли церковний шлюб володів законною цивільною юридичною чинністю, вінчання православних обов'язково відбувалося при поручителях — у народі їх називали дружби, вінчальні батьки або бояри, а в богослужбових книгах (требниках)—восприємники. Поручителі підтверджували своїми підписами акт таїнства шлюбу в метричній книзі; вони, як правило, добре знали нареченого й наречену, поручалися за них. Поручителі брали участь у зарученні й вінчанні, тобто під час обходження нареченого й наречені навколо аналоя притримували вінці над їхніми головами. Тепер поручителі (свідки) можуть бути або ж не бути — за бажанням наречених. Поручителі обов'язково повинні бути православними, бажано церковними людьми, повинні ставитися до Таїнства вінчання із благоговінням. Обов'язки поручителів при одруженні у своїй духовній основі такі ж, як восприємників у хрещенні: як восприємники, досвідчені в духовному житті, зобов'язані керувати хрещениками в християнському житті, так і поручителі повинні духовно керувати новою родиною. Тому раніше в поручителі не запрошувалися люди молоді, не одружені, не знайомі з подружнім життям.
За матеріалами книги "Що потрібно знати, приступаючи до Таїнства шлюбу"
