Серпик місяця зазирав у вікно величезної спільної дитячої спальні. Маленька Богданка розплющила очиці й заплакала.— Богданко, чому ти знову плачеш? — тихо спитала няня, прочинивши до кімнати двері.
— Ми з мамою гралися в піжмурки, і вона так заховалася, що я ніяк не можу її знайти, — схлипуючи, пояснило дівчатко.
— Заспокойся, то був лише сон. Ти не можеш пам'ятати маму...
— Чому? Я знаю її! Тільки вона приходить, коли всі сплять.
— Ні, дитинко. Не встигла мама побачити, як ти з'явилася на світ.
— А куди вона так поспішала?
— Мабуть, до Отця Небесного, просити щастя для тебе...
— А що таке щастя? — шморгнула носиком сирітка.
— Не знаю. Напевно, бути комусь потрібним, - задумливо проказала старенька няня.
— Виходить, Бог не послухався моєї мами, тому я нікому не потрібна, — знову зайшлася плачем дівчинка
— Це не так, Богданко. Бог усіх і завжди чує. І Сам знає, коли виконати чиєсь прохання. Будь терплячою і допомагай мамі.
— Як?!
— Будь слухняною і доброю. А щоранку й щовечора сама проси Отця Небесного про все, що хоче твоє серденько. Лише пам'ятай, Бог виконує тільки хороші бажання.
— Це ж як?
— Це коли просиш добра не лише для себе, а й для інших. Вмощуйся зручненько та заплющуй оченята. Цієї ночі святий Миколай даруночки дітям під подушечки кладе. Тільки не підглядай, бо залишишся без гостинця.
— Ех, — зітхнуло дівча, — краще б він мою маму замість подарунка привіз, — та лягло на бочок.
— Няня поправила ковдру на сирітці й тихо вийшла. Вона добре знала, що найзаповітніша мрія кожного малюка у дитбудинку — знайти маму.
***
Богданко! Богданко! Мерщій прокидайся, до тебе гості!
Дівчинка сонно пхикнула:
— Куди ж ти, ма?.. — та й змовкла. Біля ліжечка стояла няня і... мама. Та, яка приходила щоночі в її дитячі сни.
Богданка миттю повисла у мами на шиї.
— Мамочко, ти більше не ховатимешся від мене?
— Ніколи! — пообіцяла схвильована жінка. — Дідусь Миколай привіз мене до тебе назавжди.
Лідія ДЯЧЕНКО
Більше оповідань для дітей у книжці "Дарунок святого Миколая"
