- Ваше Преосвященство, збирайтесь! - схвильовано промовив, дійшовши до єпископського кабінету, російський посланник у Японії барон Роман Романович Розен. - Війна!
Невеликий кабінет, обставлений дуже скромно (стіл, шафа, ліжко, бо кабінет був також і за спальню, кілька стільців), та ще вітальня - це й були покої єпископа Ревельського Миколая, керівника Російської духовної місії в Японії.
- Куди збиратися? Яка війна? Невже... - підвівся з-за столу владика.
- Саме так. Японські кораблі напали на наш флот в Порт - Артурі та Чемульпо. Всі російські піддані повинні покинути Японію. Збирайтеся.
- Покинути Японію... - вражено прошепотів єпископ.
16 лютого - вшанування пам’яті рівноапостольного Миколая, архієпископа Японського.

Крап, крап, крап ... Але й бурульок!.. Зорянка весело сміялася, заскочивши під кришталеву гірлянду, що звисала з лоджії.
Але й бурульок! Багато-багато - Мишкові здалося, ніби він стоїть біля замку Снігової Королеви, з якого його сестричка Зорянка так хитро вигулькує.
Крап, крап, крап... Краплі талої води падали у сніг, лишаючи дрібні сліди. Ще трішки, і бурульок не стане. Їх розтопить весняне Боже тепло, що ось-ось огорне всю замерзлу землю. І зима, наче Снігова Королева, враз позбудеться своїх крижаних чар.

Прокинулася Колядка під засніженою стріхою гуцульської хати, де так гарно було ніжитись у теплих сніжинках.
Так-так, теплих, адже для Колядки зима - найтепліша і найщасливіша пора року! Тільки взимку Колядка й прокидалася, а потім знову засинала тихим сном, і ніхто її не чув.
Цієї зими Колядка дозволила собі трохи довше поспати, ніж торік. От і дрімала, аж поки згадала, що минулого року так і не зробила порядок у своїх нотах, адже лягла під стріху зовсім втомлена, їй тоді не хотілося більше мандрувати світом - заснула до наступної зими.

9 лютого - Перенесення мощів св. Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського
Збігло трохи часу після гучної проповіді Іоана Золотоустого, і розгнівана цариця таки вислала свого викривача зі столиці аж у Вірменію. Ви думаєте, він засмутився? Можливо, та не через власну долю. Святитель Іоан цілковито довіряв Господеві та знав, що Бог посилає людей туди, де вони найбільше потрібні. Навіть у вигнанні Іоан Златоустий продовжував наставляти своїх духовних дітей - лиш тепер у листах.
Також святитель знав, що правда завжди перемагає. Так і сталося. Ім'я святого відновили у диптихах , а в 438 році його нетлінні мощі були повернені назад, до Константинополя - у храм Святих Апостолів.

Йосиф старанно піклувався про Марію й Дитину. А коли Ангел повідомив йому про небезпеку, рятуючи Богородицю й Ісуса від злого Ірода, втік із ними до Єгипту, на довгі роки полишивши рідний дім. Чи ж легко було йому? Ні, нелегко, але вірно служив Йосиф Діві Марії й Божій Дитині. Багато терпінь і поневірянь випало на їхню спільну долю. І лише міцна віра в Бога, взаємна любов і повага допомогли їм подолати всі пере¬шкоди й небезпеки. Разом вони жили благочестиво, скромно, в любові та злагоді, у постійній молитві. До самої смерті оберігав Йосиф Скарб, довірений йому Богом, але не загордився - був скромним і лагідним до кінця своїх літ.
В неділю після Різдва Христового вшановується пам’ять святого Йосипа-Обручника.

Жила собі Зіронька, така тиха і скромна, що на цілому небі такої не знайти.
Інші зірки пишались одна перед одною красою, гордо виблискуючи промінням.
Мала Зіронька натомість не вважала, що у неї є такий яскравий блиск, як у подруг, тому мовчала. Вона не вміла та й не любила хвалитися собою. Проте ще не було такого випадку, щоб вона комусь не допомогла чи не поспівчувала в біді: щойно одинокий подорожній заблукає в нічній темряві, Зіронька одразу спішить на поміч.

На вечірньому небі з'явилися перші зорі. Потріскував під ногами морозець. Здалеку чулись гамір і дитячий сміх.
Та в Данилковій родині сумно. Молодший братик Миколка захворів напередодні Різдва. З кожною дниною хлопчику гіршало. Тато поїхав до міста шукати лікаря - може, хтось усе-таки зарадить синові. Мама вже добу не відходить від ліжечка малого.
... І Данилкове серце стискається від жалю: він не знає, як допомогти братикові, як розрадити батьків.

Йшли до річки люди
у снігу по груди,
і найбільшого морозу
не боялись люди.

- Синку, доброго ранку! - тато відчинив віконниці, щоб яскравий потік сонячних променів влився в кімнату. - Прокидайся!
- Навіщо? - пробурмотів крізь сон Павло. - В нас канікули! - й повернувся на інший бік.
- Підемо до церкви, сьогодні ж Марії - другий день Різдвяних свят! Ну ж бо, швиденько!
- Зараз, тату, - знову почувся сонний голос Павла, - щe трішечки.
- Гаразд, десять хвилин ще можеш поніжитися, а тоді ми з мамою чекаємо тебе вже вмитого й одягненого на кухні. І дуже прошу не затримуватися, бо спізнюватися негарно, особливо до церкви.

“Зимова книжка” – третя в серії християнських читанок, яка вже встигла завоювати визнання й любов у читацьких колах.
Цього разу в збірник увійшли оповідання, казки, вірші, перекази зі Святого Письма, присвячені зимовим християнським святам. Знову до діалогу з маленьким читачем долучилися українські письменники – наші сучасники. Вони намагалися у жвавій художній формі донести до дітей зміст священних подій і християнських свят, поділитися своїм розумінням і досвідом. Тож читанка стала полем безпосереднього спілкування старших братів і сестер з малечею.
Читанка-хрестоматія стане в пригоді на уроках християнської етики, краєзнавства, української літератури в загальноосвітній школі, у недільній християнській школі та гуртках.