Зіронька

Жила собі Зіронька, така тиха і скромна, що на цілому небі такої не знайти.
Інші зірки пишались одна перед одною красою, гордо виблискуючи промінням.
Мала Зіронька натомість не вважала, що у неї є такий яскравий блиск, як у подруг, тому мовчала. Вона не вміла та й не любила хвалитися собою. Проте ще не було такого випадку, щоб вона комусь не допомогла чи не поспівчувала в біді: щойно одинокий подорожній заблукає в нічній темряві, Зіронька одразу спішить на поміч.

Хоч би якою холодною й похмурою видалася ніч, маленька Зіронька завжди була на своєму місці. Вона думала: "А може, сьогодні якраз той день, коли комусь потрібна буде моя допомога!" - і рушала на варту. В той час, як її подруги веселились і підморгували молодому Місяцю, Зіронька стояла на небесних чатах...

За таку відданість служінню подруги називали малу дивакуватою. Можливо, через це з нею мало-хто й дружив. Дехто з великих зірок до Зіроньки навіть не вітався. Особливо гордою була Холодна Красуня з Іншого-кінця-неба.

Одного разу посеред зими зібралися зірочки серед неба на танці. Убрали свої найблискучіші шати та й ну красуватися серед ясної ночі. Тільки мала Зіронька стояла собі тихо скраєчку - не кликали її товаришки до танцю...

Аж тут раптом урочисто пролунав янгольський голос:
- Прошу уваги!

Навіть дядько Місяць, що було задрімав, показався з-за хмари.

- Що сталося? - стали перешіптуватися між собою зірочки.
- Наш Творець хоче, щоб одна з вас послужила Йому у важливій справі! - мовив Янгол.
- Я! Я! Я! - загаласували зірки.
- Тихо будьте! - обізвалася Холодна Красуня з іншого кінця неба. - І так зрозуміло, що наш Творець вибере найкращу, тобто мене.

Замовкли всі: "І правда, кого ж, як не її може вибрати Творець неба і землі для Своєї важливої справи?"
А Холодна Красуня вже пропхалася наперед і стала перед Янголом.

- Ось я! - зверхньо поглянувши на своїх подруг-зірочок, мовила вона.

- Ні, не про тебе казав мені Творець, а... - Янгол розгублено озирнувся. - А! - вигукнув зраділо. - Ось вона!
Всі зірки та Місяць глянули на скромну Зіроньку та здивувалися. Зітхнули зірки: "З Творцем не сперечаються, Йому видніше". Та й сказати щось погане про приятельку не могли - мала вона, проте старанна.
Отак і полетіла Зіронька нову службу нести. Безстрашно залишила рідний куточок небес і поринула в невідомі краї.
Їй було досить знати, що її потребував Сам Творець.

У темному небі над Вифлеємом яскраво горіла Велична Зоря. Її світло вказувало шлях до міста Давидового, в якому народилося Дитятко Боже - Ісус Христос, Спаситель світу. Три мудреці-звіздарі поспішали за її променями до вертепу - вклонитися новонародженому Цареві, Тому, Хто створив землю, і розпростер небеса, і навіть кожну зірку знав на ймення.

- Яка вона гарна! Яка ясна! Чому ми раніше не помічали її краси? - перешіптувалися інші зірки.
- А я її знаю! Вона була моєю подругою! - радісно мовила одна з них, показуючи на Вифлеємську Зорю, яка колись була малою смиренною Зіронькою, та за Божим промислом стала відомою на цілий світ і на всі віки.


Більше оповідань у ЗИМОВІЙ КНИЖЧІ.