Те, про що я вам розповім, - зовсім не казка, а справжнісінька історія. А відбувалися ці події у нас, в Україні.Давно-давно, десь на початку 16 століття, жив-був один князь на ім'я Георгій. Мешкав він у містечку Дубровиця, що на Рівненщині, а походив зі славного роду князів Ольшанських. Його дуже шанували волиняни. Ще б пак! Такого відважного захисника рідних земель від частих нападів татар годі було й шукати. Окрім того, уславився він багатьма богоугодними справами. Був Георгій людиною багатою, але й щедрою. Опікувався Києво-Печерським монастирем, якому жертвував чималі кошти.
Та не через ці всі добрі справи пам'ять про князя живе аж донині. Найбільше прославила ім'я Георгія Ольшанського його рідна донечка, яку звали Юліанія. Дівчина хоч була княжого роду, та не підносилася через це над іншими, а залишалася надзвичайно скромною. Бо ж гарно засвоїла Святе Письмо, в якому написано, що справжня прикраса жінки не коштовне вбрання, а добрі вчинки. Ці слова князівна завжди пам'ятала і прикрашала своє праведне життя цнотливістю, милосердям, добротою, повсякденною молитвою. А сама була тиха та лагідна до всіх, покірна батькам своїм.
Та недовго князь і княгиня тішилися своєю донечкою. Прийшло горе велике в родину Ольшанських. Зненацька померла їхня люба, ще зовсім юна дитина. Тужили за нею рідні, плакали всі люди, хто знав її. Адже дівчину не тільки любили та шанували, а вже за життя вважали ледь не святою.
І повелів батько вбрати дитя своє улюблене по-царськи. Одіж шовком та золотом вигаптували, на пальці коштовні персні з дорогоцінним камінням одягнули, а на голову дівочий золотий вінець, оздоблений бісером, поклали. Лежала красуня у домовині, наче спляча, випромінюючи дивний спокій. Поховали ж князівну в святому місці під мурами Успенської церкви на території Києво-Печерського монастиря. А ховали там далеко не всіх, а тільки тих, хто мав якісь особливі заслуги перед Лаврою.
Минуло багато років з того часу. Про князівну Ольшанську вже й ніхто не згадував, а могилка її загубилася на монастирському подвір'ї. Та якось ченці стали копати під стінами церкви нову могилу. Раптом лопата одного найшла на щось тверде. Коли вони розчистили від землі те місце, то виявили давнє поховання. До труни була прибита срібна дощечка із зображенням герба князів Ольшанських, а під ним напис: "Юліанія, княжна Ольшанська, донька князя Георгія Ольшанського, преставилася дівою в рік від народження свого шістнадцятий".
Коли ж відчинили домовину, то від побаченого усі застигли в подиві. Бачили ченці вже багато нетлінних мощей, але на таке ніхто не сподівався... Князівна мала такий вигляд, наче щойно заснула. Цс було надзвичайне диво! Диво, яке міг дарувати тільки Господь! Уявляєте? Майже сто років пролежало тіло святої в землі і зовсім не змінилося. Навіть вбрання та прикраси були як нові. І ми з вами, сьогодні, змогли б побачити цю сплячу княжну в усій красі. Та, видно, не судилося. В квітні 1718 року у Лаврі сталася страшна пожежа. Від непогашеної свічки загорілася одна келія. Полум'я швидко перекидалося на сусідні дерев'яні будівлі. Вогонь, наче лютий вовк, поїдав на своєму шляху усе, що горіло. Пошкодив навіть муровані споруди. Багато втрат поніс монастир від спустошливої пожежі. Святі мощі Юліанії також майже згоріли. Вцілілі останки перенесли в Ближні печери, де вони спочивають і донині. Благодаті ж своєї мощі святої діви не втратили. Багатьом, хто приходить із щирою молитвою до святої, мощі стали ліками від страждань. Особливо шанують святу діву жінки, прохаючи у неї сімейного миру та злагоди, а дівчата щасливого заміжжя.
Ось так, на початку 17 століття, Господь явив усім на диво нову святу, яка прожила на землі недовге, проте ангельське життя. І відтоді для усіх людей свята Юліанія стала великою помічницею та заступницею на небі. А давне місто Дубровиця вже давно чекало, щоб хтось збудував у ньому церкву на честь такої богоугодної землячки. І тільки в наші часи задзвонили дзвони в рідному місті святої. Це розпочалася служба в першому в Україні храмі, збудованому на честь праведної діви Юліанії, княжни Ольшанської.
Тож не спить українська свята діва, а є живою на всі віки. Людям допомагає і собою, наче квітка чудова, рай прикрашає!
ІРИНА КОМАНЕЦЬ
Більше оповідань на віршів у ЛІТНІЙ КНИЖЦІ.
