На початку XVII ст., коли Києво-Печерським монастирем керував архімандрит Єлисей Плетенецький, копаючи нову могилу біля стіни Головного храму, знайшли домовину. На ній була прибита срібна дощечка з гербом князів Ольшанських і з написом: “Юліанія, княжна Ольшанська, донька князя Григорія Ольшанського, преставилася дівою в літо від народження свого шістнадцяте”. Коли ж відкрили домовину, то побачили Юліанію як живу, але ніби сплячу, в дорогому одязі, з перснями на руках і дівочому віночку на голові. Але коли доторкнулися до тієї одежі, вона миттєво розсипалася. Святу діву одягли в нову одежу, а домовину перенесли в церкву, але без почестей, що належать святим.
Княжна Юліанія походила з давнього княжого роду Дубровицьких-Ольшанських. У князівському володінні було містечко Дубровиця, що на лівому березі річки Горинь. З кінця XII ст. воно відоме як центр Дубровицького удільного князівства. Це історична Волинь, тепер Дубровиця — райцентр Рівненської області.
Донька князя Юрія (Георгія) Ольшанського Юліанія жила в першій пол. XVI ст. Вона з великою повагою ставилася до священицького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя. Батько, Юрій Семенович Ольшанський, — відомий захисник Волинських земель від нападів татар, уславився багатьма богоугодними справами. Його знали як жертводавця на Києво-Печерський монастир.
Земний шлях його доньки Юліанії був коротким. Померла вона приблизно 1540 року. Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Івано-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській лаврі.
На території монастиря ховали далеко не всіх, треба було мати перед ним великі заслуги. Звичайно, врахували благодійницькі справи батька, але й сама Юліанія була відома доброчинностями. Праведна діва була доброю, лагідною, тихою і милосердною. Жила повсякденною молитвою, і люди ще за життя вважали її святою.
Минуло кілька років після перепоховання і Юліанія в чудесному видінні з’явилася новому архімандриту Києво-Печерському (майбутньому митрополиту Київському) Петрові Могилі. Вона дорікала владиці за недостатню увагу до її святих мощей та малу віру в її святість.
Після цього зробили нову раку, біля неї читали акафісти. На раці зробили напис: “По волі Творця неба і землі живе в усі віки Юліанія, помічниця і велика в Небі заступниця. Тут мощі — ліки від всіх страждань. Райські поселення собою прикрашаєш, Юліаніє, як квітка чудова”.
Архімандрит Петро, одягнувши святительські одежі та зібравши Освячений Собор, здійснив святкове богослужіння з подякою Господу, Пресвятій Богородиці та преподобним отцям Києво-Печерським за чудесне знайдення чесних мощей праведної діви. Багато прочан стало приходити до них, і там почали відбуватися дива і зцілення.
Кальнофойський Афанасій, київський письменник XVII ст., писав: “Якось до монастиря прийшов невідомий чоловік і, вдавши віруючого, попросив відчинити раку з мощами святої Юліанії, щоб начебто їм поклонитися. Коли ж його прохання було задоволено, лицемірно кланявся і довго прикладався до них. Але потім, виходячи з храму і переступивши церковний поріг, впав на землю і з неймовірним криком помер у страшних муках. З дозволу архімандрита нещасного обшукали та за пазухою знайшли перстень — як виявилося, з руки святої Юліанії. На той час до храму зайшов благочестивий княжич Варфоломій та упізнав покійника. То був соцініанин, протестант — з тих, що зневажають християнську віру в святі мощі. Святотатця й грішника наказали поховати за межами монастиря. Це було перше диво, коли всі — і ченці Печерські, і миряни — увірували в святість праведної Юліанії”.
Друге Боже знамення від святих мощей було 1667 року ігумену Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві Феодосію Софоновичу, який управляв цією обителлю в 1665—1673 рр. Одного разу, після закінчення ранкового піснеспіву, він, вийшовши з храму, удостоївся чудесного видіння: перед ним з’явилися лики багатьох святих дів, а одна з них звернулася до ігумена з такими словами: “Я — Юліанія, мощі якої лежать у святій церкві Печерській. То чому ж ти обходиш мене і мощі мої? Заради цього Господь і дав тобі знамення, щоб ти зрозумів, що і я Господом Богом причислена до святих дів, що догодили Йому”. Справді, ігумен Феодосій досі не кланявся святим мощам. Він прийшов до Печерського монастиря на поклоніння святині, і вже більше ніколи про це не забував.
У ніч з 21 на 22 квітня 1718 р. від незагашеної свічки в келії намісника Києво-Печерського монастиря сталася страшна і спустошлива пожежа. Вогонь знищив дерев’яні споруди, пошкодив муровані.
Святі мощі праведної Юліанії майже згоріли. Їхні останки перенесли до Ближніх (Антонієвих) печер. 1730 р., за поданням архімандрита Романа Копи, замість них у Головну Печерську церкву перенесли мощі першого митрополита Київського Михаїла. Частину святих мощей, за клопотанням архієпископа Волинського Модеста, 1889 р. передали до Спасо-Преображенського кафедрального собору в Житомир.
Повість про знайдення святих мощей праведної діви Юліанії надрукували окремою книжкою у друкарні Києво-Печерського монастиря 1705 року. З виправленням вона увійшла до Четій-Міней святителя Димитрія Ростовського під 6 липня. Згідно з указом святійшого Синоду Православної Церкви, з 1823 р. її друкують у Києво-Печерському патерику.
Ангельська святість праведної Юліанії — це символ української жінки, благочестивої, терплячої і смиренної благодійниці.
На початку XXI ст. у тисячолітньому місті Дубровиця, що на Рівненщині, задзвонили дзвони і розпочалася служба у першому в Україні храмі на честь праведної діви Юліанії, княжни Ольшанської. А нещодавно там споруджено пам’ятник українській і білоруській святій. Її пам’ять вшановують 28 вересня (11 жовтня) у складі Собору преподобних Отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах спочилих і 10 (23) жовтня у складі Собору Волинських святих, а також у Другу неділю Великого посту.
Знайдення мощей прав. дiви Юлiанiї, кн. Ольшанської святкується 19 липня.
У статті використанні матеріали з Вікіпедії і ТИЖНЕВИКА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА "ПРОСВІТА" ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА "Слово Просвіти".
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
