Свята діва Іуліанія походила із князівського роду Ольшанських чи Гольшанських або за другою назвою Домбровицьких. Цей рід веде своє князівство ще з ХІІ століття. На сьогоднішній день існує районний центр Дубровиця у Рівненській області – це їхнє родинне гніздо. Першим князем, котрого зафіксувала історія, був Гліб, син Юрія, правнук Михайла – Святополка, котрий приймав участь у битві із половецьким ханом Кончаком. Другий князь Олександр загинув у 1224 році на річці Калці. Тоді руські князі, зустрівшись із монголо-татарами, не витримали такої навали і почали втікати, і тільки Мстислав Романович зі своїм зятем Андрієм і Олександром Домбровицьким захищалися три дні на високому скелястому березі, але підкуплені зрадники (бродники) віддали їх татарам. Ті, поклавши їх під дошки, з яких утворили живий поміст, тішилися бенкетом, а руські князі помирали у страшних муках. Коли Литва захопила Волинські землі, то Домбровицькі князі почали писатися, як Ольшанські. З цього роду і походив батько Святої діви Іуліанії, котра і називається цим іменем. Очевидець Кальнофойський сам читав і засвідчив напис на гробі Іуліанії, що вона є “дочкою Юрія Домбровицького, княжною Ольшанською”.Її батько Георгій (Юрій) був одним із доброчинців Києво-Печерської лаври в першій половині 16 ст. Він у 1503 році розбив татар, які постійно пустошили Волинь настільки, що княжі міста стояли серед попелу, а люди юрбами тинялись по цих спалених землях.
У 1530 році інший князь Іван Домбровицький розбив татар, які йшли до його міста, і в 1642 році став воєводою Київським, в 1544 – Ужоцьким. Помер у 1549 році, очевидно, був родичем святої Іуліанії, можливо, її братом. Це припущення підтверджується тим, що він стає наступником Юрія Ольшанського, продовжує його титул, відзначається у боротьбі з татарами.
Ще свідчить про рід Ольшанських відоме Євангеліє, написане у 1557 році “иждевением благоверной и христолюбивой княгини, т.е. жени князя Косми Ивановича Заславского Настасьи Юрьевни, уроженой княжны Ольшанской, при благоверном князе Иоанне Федоровиче Чарторийськом, зятем ея милости”.
Це без сумніву сестра св. Іуліанії, чоловік якої згаданий князь Кузьма Заславський, син Януса Юрійовича Острозького (десь біля 1551 року був старостою Канівським). Як і його тесть (батько Іуліанії Юрій Ольшанський), боровся із татарами, що пустошили Волинську землю.
Як видно із цього, рід Ольшанських причетний до відомого Пересопницького Євангелія, яке з 1556 по 1561 рік перекладав архімандрит Пересопницького монастиря із болгарської на руську чи українську мови.
Коли народилася Свята Іуліанія і коли померла, невідомо. Відомо, що мала лише 16 років. Історики думають, що її смерть наступила в першій половині 16 ст, десь або 1500 – 1520, або 1525 – 1540 роках, похоронена на південному боці Печерського Успенського храму під приділом Святого євангеліста Іоанна.
Її життя без сумніву благочестиве, ціломудрене, вона відзначалася доброчинностями, властивими її становищу і віку: невинністю, слухняністю, вірою та милосердям.
Святі її мощі були відкриті на початку 17 ст. Під час управління Печерським монастрем архімандрита Єлисея Плетенецького (1624р), коли копали могилу для однієї київської доброчинної дівиці. Докопавшись до гробу, робітники відкрили і знайшли в ньому нетлінні мощі. Іуліанія лежала, як жива, ніби тільки що заснула. Одягнута в шовкове плаття, обкладене золотим позументом, вишиті золотом зарукав’я, персні на руках, дівочий золотий вінок на голові, на шиї багате намисто із дорогого каміння, у вухах такі ж завушниці із дорогоцінним камінням. На самому гробі був герб князів Домбровицьких-Ольшанських і срібна дощечка із написом: “Иулиания, княжна Ольшанская, дочь князя Георгия Домбровицького Ольшанського, представшаяся девою на 16 году от рождения”. Але тільки робітники доторкнулися до одежі, вона розсипалась на попіл, лишилося лише нетлінне тіло, до якого не торкнулася смерть, і дорогі прикраси на руках і голові. Святу діву одягнули в нову одежу і поклали в труну в південно – західному куті Успенської церкви, але без почестей, що належать для святих. Люди приходили і цілували мощі, і від цього чи чогось іншого вони почали трохи міняти свій білий колір, темнішати. Коли митрополитом став Петро Могила, то Свята діва явилася йому у чудному видінні докоряючи, що він і братія не належно шанують її мощі. Після цього митрополит наказав вишити гарну одежу і приготувати раку, на якій було написано: “Волі Творця неба і землі живе у всі літа Іуліанія – помічниця і велика у небі заступниця. Тут кості – ліки всіх страждань. Райські поселення прикрашає собою Іуліанія як прекрасна квітка у букеті.”
Біля мощей праведної відбулося таке чудо:
у 1617 році (розповідає сучасник Кальнофойський) при архімандриті Єлисею Плетенецькому прийшов у Печерський монастир невідомий чоловік, який виявив бажання поклонитися святим мощам Іуліанії і попросив про це монахів. Ієромонах Ливерій відкрив раку, а сам відійшов. Здавалося, що невідомий благоговійно лобизає святиню, але тільки він переступив поріг церкви, коли виходив, то впав і почав качатися із боку в бік, піна текла із його вуст. Через деякий час помер у цих муках. Сповістили архімандрита, той наказав обшукати невідомого, і у нього за пазухою був виявлений дорогоцінний перстень, як виявилося, із пальця Святої Іуліанії. В цей же час прийшов у монастир благочестивий киянин Варфоломій і пізнав померлого, ним виявився єретик-соцініанін, що не вірив ні в Сина Божого, ні в Святу Трійцю. Для наглядної проповіді чуда перстень привісили до ікони Пресвятої Богородиці, а єретика поховала за межами монастиря.
Про святість Іуліанії свідчить і такий випадок, що стався у 1667 році. В день її пам’яті ігумен Київського Михайлівського Златоверхого монастиря Феодосій Софронович прийшов поклонитися її мощам і розповідав наступне: одного разу після ранішньої служби він побачив чудне явлення. Йому явився світлий образ багатьох святих дів, одна із них сказала до нього: ” Я Іуліанія, котрої мощі лежать у Печерській церкві, чому ти зневажаєш мною? Я ж зарахована Господом до Святих дів, що Йому угодили”. Після цього не було випадку, щоб ігумен Феодосій прийшов у Лавру і не віддав належної шани мощам блаженної діви.
Коли у 1718 році сталася пожежа в Успенському храмі, мощі Святої погоріли, а частина все-таки лишилася, їх похоронили у печерах недалеко від келії і церкви преподобного Антонія, між мощами преп. Іоанна Постника і преп мучеників Василія і Феодора, а на тому місці , де стояли раніше мощі Іуліанії, поставили мощі Святого Михаїла, митрополита Київського.
Пам’ять її святкується 19липня за н. ст.
Православна Волинь
