За свідченням преподобного Нестора Літописця, преп. Варлаам був сином знаменитого воєводи часів великого князя Ізяслава Ярославовича,– Яна Вишати, людини відомої своїми воєнними подвигами і благочестям.Ще юнаком Варлаам нерідко приходив до преподобного Антонія і його учня Никона слухати їхні настанови. Ці навчання настільки запалили серце молодого боярина, що він вирішив жити в печері, покинувши все”, ни во что вменшив славу і багатство”. Виразив своє бажання преподобному Антонію і отримав від нього благословіння, Варлаам, на другий день одягнувся в білі одежі, сів на коня і поїхав до печери отців, котрі, бачачи тверду волю – посвятити себе на службу Богові, з радістю постригли його, одягнувши у монашу одежу, нарікши Варламом. Скоро довідався про це і батько Варлама, приїхавши у монастир, він познімав із сина чернечу одежу, одягнув у світлу і зв’язаного привіз додому. Для довершення всього батько наказав приготувати розкішний обід, при якому прислуговували красиво одягнені дівчата. Але ніщо не змогло розхвилювати молодого Христового воїна. Три дні пробув Варлаам у домі свого батька, нічого не їв і не одягався. Тоді, побачивши повну непохитність юнака, Вишата покликав до себе Варлама, привітливо поцілував його і відпустив у монастир серед плачу сім’ї і родичів. Повернувшись у печеру, угодник Божий всю гарячість свого серця поклав на виконання подвигів смирення і послуху. А коли преподобний Антоній закрився у своїй печері, то керувати братією, за благословінням ігумена, став благочестивий Варлаам. Блаженний збудував над печерою першу невелику відкриту церкву на честь Успіння Божої Матері, наказав братії збиратися туди для молитви, внаслідок чого, за свідченням літопису, покрите лісом берестовське місце стало з цього часу на виду для всіх. А взагалі преподобний Варлаам недовго побув ігуменом печерської братії.
Дуже скоро у 1057 році за бажанням Великого князя він був переведений у Київський монастир Святого Великомученика Димитрія, і в ньому поставлений ігуменом. Після цього, як син знаменитого вельможі, котрий мав матеріальну змогу, двічі відвідує святі місця на Близькому сході. Це робить не тільки для користі своєї душі, але й для користі всієї церкви. Під час цих відвідин вивчав східні обряди і звичаї, щоб їх використовувати у себе на батьківщині.
Намагався придбати для потреб храмів церковне начиння і святі мощі. Ці труди і подвиги виснажили тілесні сили преподобного Варлама і під час другої своєї подорожі із Царгородувін дуже захворів і не міг уже дійти до Києва, а добравшись до Зимненського Святогорського монастиря, що недалеко біля Володимира-Волинського, з миром закінчив своє життя. Вмираючи, преподобний Варлаам заповів, щоб його тіло похоронили в Печерному монастирі святого Феодосія. Все, що він викупив у Константинополі, повелів віддати цьому преподобному. Воля святого мужа була виконана. За благословінням Преподобного Никона його тіло було перевезено із Святогорського монастиря до Києва і покладено справа Церкви в печерах преподобного Антонія.
До сьогодні у Святогорському Зимненському монастирі є печера, де лежало тіло преподобного, це по правий бік від Зимненської печерної церкви преподобного Варлаама, вівтар якої знаходиться під землею, неподалік від входу в Успенський храм.
Пам’ять преподобного Варлама святкується 2 грудня, можливо, у день його смерті на Волині.
З книги прот. Віктора Малика «Волинський патерик»
Джерело: Православна Волинь.
