Заснували Києво-Печерську лавру преподобні отці Антоній і Феодосій Печерські. Антоній, у миру Антип, був родом з Любеча (Чернігівщина). Від юних літ полюбивши Бога всім серцем, заради вдосконалення у духовному житті, він пішов на Афонську гору, що славилася подвижниками; там постригся в ченці, отримавши ім'я Антоній.Ігумен, що постриг його, навчивши його правил чернечого життя, послав Антонія до його рідного краю. Прибувши до Києва, Антоній обрав безлюдну, вкриту лісом гору на високому березі Дніпра неподалік від Києва, де тепер Дальні печери, і тут оселився в маленькій печерці, яку (за часів князя Ярослава) викопав для самотньої молитви священик Іларіон, духівник великого князя, пізніше митрополит Київський. Скоро чутка про дивного подвижника дійшла до жителів Києва, які у великій кількості почали приходити до нього по благословення. Сам великий князь з дружиною часто приходив до Антонія по благословення. Інші, що бажали духовного подвигу, копали собі печери поряд і там жили. Коли кількість таких подвижників досягла 15, було збудовано церкву; Антоній не захотів "кермувати" ними і доручив новий монастир ігумену (Варлааму), а сам знову усамітнився, перейшов на сусідню гору, викопав собі нову печеру і там заснував Ближні печери. Але великий князь Ізяслав (син Ярослава) призначив Варлаама на ігуменство до іншого монастиря; тоді ігуменство в печерах перейшло до преподобного Феодосія. Преподобний же Антоній, проживши життя в суворому подвизі, мирно віддав Богові душу близько 1078 року. Пам'ять його святкується 10 липня (ст. ст.)
Преподобний Феодосій народився в селі Василькові від шляхетних батьків, які невдовзі переїхали до Курська. 3 юних літ він прагнув догоджати Богу і намагався робити все для спасіння своєї душі. Кожного дня він ходив до церкви, з увагою читав або слухав читання священних книг, уникав дитячих забав, не любив носити світлого убрання, відзначався тихістю, смиренням і послухом. Втративши на 14-му році життя батька і залишившись жити з матір'ю, він багато терпів від неї неприємностей через свою глибокорелігійну настроєність. Одного разу довелося йому побачити прочан з Єрусалима, які оповідали про святі місця, і він так захотів побачити все це своїми очима, що пішов з ними до Палестини. Мати наздогнала його, повернула з дороги, а потім щиро просила його не залишати її, а жити як належить шляхетному юнакові. Феодосій залишив думку про подорож до святих місць, але не переставав жити життям побожним, старанно відвідуючи церковні богослужіння. Дізнавшись, що літургія іноді не відбувається через брак проскур, Феодосій вирішив сам їх випікати. Він купував пшеницю, молов її своїми руками, пік проскури і приносив їх до церкви. Матері все це не подобалось, і Феодосієві доводилось з приводу цього терпіти багато дорікань. Він побачив, що, перебуваючи на очах матері, не можна цілковито віддати себе на служіння Богу, тому вирішив залишити матір і пішов до Києва, щоб вступити до одного з монастирів.
Феодосій обійшов усі монастирі, але ніхто не хотів прийняти убогого юнака, і тільки в печері преподобного Антонія він знайшов собі притулок. Антоній прийняв його і благословив постригти в чернецтво. Феодосій ревно виконував чернечий послух, і скоро був висвячений на пресвітера. Коли преподобний Антоній відійшов на сусідню гору, Феодосій залишився на старому місці; через три роки подвижницького життя братія обрала його ігуменом. Преподобний Антоній благословив вибір братії.
Ставши ігуменом Печерського монастиря, Феодосій нe змінив і не послабив свого смиренного, подвижницького життя: раніше за всіх він приходив до церкви, часто заходив до пекарні і допомагав пекти хліб, рубав дрова, носив воду, носив грубу волосяницю, спав мало, більше дрімав сидячи; за трапезою їв лише сухий хліб і варену страву без масла, пив тільки воду. Великий князь ставився з великою пошаною до побожного ігумена, часто розмовляв з ним на самоті, залишався у нього обідати і говорив, що його убога монастирська їжа набагато приємніша за князівську. Для братії своєї преподобний Феодосій був прикладом подвижницького життя. Для кращого устрою життя ченців він заснував чернече співжиття на зразок уставу Студійського монастиря, який він отримав з Царгорода. Преподобний Феодосій був засновником зразкового спільного братського монастиря не тільки для печерської братії, але й для всього чернецтва українського. Навчаючи братію подвижницького чернечого життя, преподобний виховував у ній і любов до ближнього, особливо бідного, що потребував допомоги. Він заснував у Києві перший гостиний дім, в якому годував жебраків, калік і розслаблених. Незадовго до своєї смерті він заснував велику муровану церкву в ім'я Успіння Божої Матері; але, збудувавши фундамент церкви, він помер 3 травня 1074 року. Церкву було закінчено й освячено за його наступників 1089 року. До цієї церкви з Царгорода було принесено чудотворний образ Успіння Божої Матері.
Істинна побожність ченців Печерського монастиря, які зберігали суворий дух чернечого життя Антонія і Феодосія, здобула загальну пошану, і він, як найстаріший український монастир, став називатися ще з XII ст. лаврою. Багато довелося лаврі перетерпіти різних негараздів, але, занепадаючи з зовнішнього боку, вона знову відновлювалась і процвітала духовно, будучи фортецею православ'я в тяжкі часи боротьби за православну віру.
Пам'ять прпп. Антонія і Феодосія Печерських 15 вересня.
