Прокинулася Колядка під засніженою стріхою гуцульської хати, де так гарно було ніжитись у теплих сніжинках.Так-так, теплих, адже для Колядки зима - найтепліша і найщасливіша пора року! Тільки взимку Колядка й прокидалася, а потім знову засинала тихим сном, і ніхто її не чув.
Цієї зими Колядка дозволила собі трохи довше поспати, ніж торік. От і дрімала, аж поки згадала, що минулого року так і не зробила порядок у своїх нотах, адже лягла під стріху зовсім втомлена, їй тоді не хотілося більше мандрувати світом - заснула до наступної зими.
- Куди ж мені піти? - подумала і рушила до столярні вуйка Йвана.
Там було повно всього: інструментів, дошок, столів, великих і малих. Вуйко був чудовий майстер. А ще любив музику! Ніхто краще за нього не міг заграти коломийки. Коли звучали Йванові сопілка чи цимбали, все село завмирало, а Карпати раділи, як люди. Вуйка Йвана знали усі.
Колядка хотіла вже зазвучати, адже Різдво на порозі! Але затримка була за нотами... Колядка ніяк не могла їх знайти!
Колядка ще минулої зими встигла помітити у майстерні музичні інструменти, зроблені Йваном. Лежали вони у куточку. Напевне, всі нотки поховалися тут!
- От халепа! Куди ж ви ділися? - бідкалася стурбовано, пробираючись до музичних інструментів через купу необтесаних дошок. Вона ледь зачепила цимбали, швидко промчалась тунелем сопілки...
Вуйко Йван оглянувся - йому здалося, що хтось, крім нього, є у майстерні.
Тим часом Колядка радісно складала до бесаги кілька сонних ноток. Та це були зовсім не всі! А де ж решта?
Думала полинути до струмка - в надії знайти там хоч кілька дзюркотливих ноток. А ще згадала про співучий шелест листя... Жаль, тепер зима, листя облетіло, а струмок давно замерз.
- Де ще пошукати мої ноти? - озиралася навкруги.
-
Аж раптом почула пташиний спів: "Незабаром Різдво! Незабаром Різдво!" То злагоджено, ніби хор, зацвірінькали горобці.
У тому співі Колядка почула знайомі ноти, які так довго шукала. Звучали вони ніжно й радісно.
Вона стрибнула на гілку і заглянула під крильце найменшого горобчика.
- Ось ви де! Ходітьно до мене, зігрієтесь, - тепло запрошувала ноти у м'який тканий мішечок.
-
Потім весело з'їхала з гілки і застрибала по свіжому снігу. Від того стрибання з-під снігу з'явились іще дві ноти. Колядка завмерла від радості й несподіванки: от тобі й на, самі знайшлися!
Тепер вона вже не сумнівалася, що зазвучить. Радісно і святково. Та ба! Ретельно порахувавши ноти, помітила, що однієї таки бракує.
Сумно блукала Колядка аж до самісінької ночі. Увесь день нічого не їла. Прикро, що не подбала про ноти завчасно... Як же так, як на Різдво без Колядки? А без усіх нот вона не зазвучить, не передасть урочистості свята!
Перешукала скрізь, де тільки можна, але навіть у церковних дзвонах загубленої ноти не знайшла.
А небо було зоряним, і кожна сніжинка освічувалася ясним сяєвом зір. Добряче щипав за носа мороз. Колядка сиділа біля дзвіниці втомлена і зажурена. До церкви на нічне Богослужіння поспішали селяни. Вони, на відміну від Колядки, були щасливі.
І тут її увагу привернув маленький Василько, який, кваплячись до церкви, щось мугикав під ніс.
- Ой! - радо сплеснула в долоні Колядка, - знайшла!
З кишеньки Василькового кептарика визирала загубле¬на нота. Колядка заскочила на ходу до Василькової кишені. Хлопчик одразу змінив незрозуміле мугикання на чудесну колядку.
"Бог ся рождає..." - проспівав голосно, перехрестивсь і зайшов до церкви.
Цього року Колядка уперше зазвучала з уст щирого й ве¬селого гуцулика. Її підхопили всі Карпати - аж почули пісню далеко за океаном. Вона збирала українців у єдину сім'ю:
Нова радість стала, яка не бувала,
над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла!
Наталя Сиротич
Більше оповідань у ЗИМОВІЙ КНИЖЧІ.
