Якось в суботу Яринка заходилася прибирати у своїй кімнаті. А як же? Вона вже доросла, цілих сім років має! Тож і почала з величезної, ще бабусиної шафи, до якої не так давно боялася й підступитися. А тепер, коли Яринка вже така доросла, що й до школи ходить, вона сміливо повитягала на середину кімнати всілякі речі - одяг, іграшки, ящик із книжками. Серед величезних томів дівчинка натрапила на яскравий образок - на ньому якийсь дідусь із дуже добрим обличчям тримав у руці двох голубів. Дівчинка зацікавилась і побігла з образком до мами.- Мамусю, а що це за дідусь?
- Це Йосиф Обручник, опікун маленького Ісусика, - відповіла мама.
- Опікун? А як це? - здивувалася дівчинка.
-
Мама вмостилася зручно на дивані, посадила собі на коліна Яринку з образком у руках і почала розповідати:
- Ну слухай... Коли Діві Марії виповнилося чотирнадцять років, Вона все ще жила при Храмі. А за тодішніми звичаями дівчині в такому віці вже слід було або повернутися до батьків, або вийти заміж. Але Йоаким та Анна, батьки Марії, померли. Тому священики й стали наполягати на одруженні Дівчини. Однак Марія рішуче відмовляла всім сватальникам, адже склала обітницю Богові довіку залишитися Дівою. Усім Вона відповідала зі спокоєм, вірою та любов'ю: "Я давно вибрала Того, кому офірувала Свою чистоту й дівоцтво". Це була нечувана в ті часи річ! Але обітниця Всевишньому - священна. І священикам не залишалося нічого іншого, як обрати для Марії опікуна, того, хто піклувався би про Неї, охороняв, щоб злі люди її не скривдили, бо не можна було тоді жити жінці самій.
Кажуть, що Бог у дивовижний спосіб послав Марії доброго опікуна.
Первосвященик Захарія зібрав від найшановніших неодружених чоловіків із царського Давидового роду (а чоловік той мав бути конче нащадком цього царя, як і сама Марія) дванадцять посохів і залишив їх на ніч у Святая Святих Храму. Серед них була й палиця старенького вдівця Йосифа, теслі з Назарета. А зранку всі побачили чудо: саме Йосифова палиця зазеленіла, розцвіла і з неї вилетіла голубка. Так Йосиф - тесля став Божим обранцем, опікуном Діви Марії. Зберігаючи дівоцтво, Марія просто заручилася з ним. Ось і стали називати Йосифа Обручником.
Спочатку Йосиф не усвідомлював усієї важливості своєї місії. Для нього Марія була звичайною дівчинкою. Тож, коли Вона завагітніла, старенький дуже засмутився. Адже він не доторкався до Неї. Через те й подумав, що Марія зганьбила Себе і його. Закон вимагав, щоб жінку-зрадницю побили камінням. Але доброму Йосифу жаль було юної Марії. Він збирався відпустити її потихеньку, без розголосу. І тут явився йому уві сні Янгол Божий і сказав не відпускати від себе Марію, бо зачала Вона від Святого Духа. Старенький тесля підкорився волі Божій. Але тільки коли Пресвята Марія народила Сина і прийшли поклонитися Йому спочатку пастухи, а потім і царі, Йосиф нарешті зрозумів, до якої великої Тайни долучився, яку величну справу довірив йому Господь - опікуватися Спасителем всіх людей. І поклонився тоді тесля Пресвятій Богородиці й Синові Божому Ісусу.
Йосиф старанно піклувався про Марію й Дитину. А коли Ангел повідомив йому про небезпеку, рятуючи Богородицю й Ісуса від злого Ірода, втік із ними до Єгипту, на довгі роки полишивши рідний дім. Чи ж легко було йому? Ні, нелегко, але вірно служив Йосиф Діві Марії й Божій Дитині. Багато терпінь і поневірянь випало на їхню спільну долю. І лише міцна віра в Бога, взаємна любов і повага допомогли їм подолати всі перешкоди й небезпеки. Разом вони жили благочестиво, скромно, в любові та злагоді, у постійній молитві. До самої смерті оберігав Йосиф Скарб, довірений йому Богом, але не загордився - був скромним і лагідним до кінця своїх літ, - закінчила мама оповідь.
- А чому дідусь Йосиф тримає в руці голубів? - поцікавилася Яринка.
- Він був бідний, тому не міг пожертвувати на Храм за народження Ісуса ягня, а тільки двох голуб'ят. Отже, Бог довірив Свого Сина саме бідній людині. Так що бідність зовсім не є ганьбою в очах Бога.
Ввечері, перед сном Яринка, як завше, помолилася до Господа Ісуса Христа і до Його Мами - Діви Марії. А потім, глянувши на доброго дідуся на іконі, додала так, як навчила її мама: "Святий Йосифе-Обручнику, моли Бога за нас!" Дівчинка заснула, притискаючи до грудей знайдений в бабусиній шафі образок. їй снилося щось дуже добре й дуже світле. Яринка усміхалася.
В неділю після Різдва Христового – вшанування пам’яті святого Йосипа-Обручника.
Ірина Кметь
Більше оповідань у ЗИМОВІЙ КНИЖЧІ.
