У ті далекі часи, коли татари ще плюндрували зранені українські землі, потрапив у полон побожний почаївський чернець. Довго катували його вороги. Проте праведний чоловік більше страждав не від тілесних мук, а від того, що не мав можливості бачити святі церкви Почаєва, чути літургійні співи, схиляти коліна перед святими образами.Особливо тяжко він страждав, що не зможе помолитися зі своїми братами перед Почаївським образом Пресвятої Богородиці у свято Її Успіння, яке саме наближалося. Удень і вночі, попри тілесне виснаження, чернець, вмиваючись сльозами, не переставав молити Пречисту Діву про звільнення з неволі. І Божа Матінка почула щирі молитви бранця...
У день Успіння, щойно перший сонячний промінь торкнувся заспаного неба, чернець підхопився на ноги. Він був впевнений, що його молитви почуті, хоча й не міг пояснити це відчуття. Полонений перехрестився, опустився на коліна, заплющив очі та з душевним трепетом розпочав ранішню молитву. Якоїсь миті йому здалося, що він вже не на землі, а на небі. Ангельські хори вітали Богородицю. А повітря напоювали незрівнянні пахощі. Все було проникнуто ніжністю й любов'ю. Чернець розплющив очі... І, о чудо! - зникли тюремні стіни, зник ворожий табір, а натомість перед розчуленим чоловіком височіла брама любої серцю обителі, де вже зібралося багато народу для вшанування свята Пресвятої Богородиці.
Ще дивовижнішу допомогу надала Пресвята Богородиця захисникам Почаєва в 1675 році. Турки прагнули захопити і та знищити християнську святиню. Захищати монастир було і нелегко: ціле турецьке військо наступало на місто, обороняли ж його лише місцеві жителі та ченці. До того ж, майже всі будівлі були дерев’яні, їх легко було спалити. Отже, залишалося лише сподіватися на чудо та молити про це нашу Заступницю.
Всі ченці стали перед образом Пресвятої Богородиці та зі сльозами піднесли до Неї молитви. Серця, сповнені любові та віри, забилися в одному ритмі. Залунав у храмі Акафіст... І небо не встояло перед силою молитви. Сталося велике чудо. Повітря забриніло, між хмар нібито відчинилися брами... і побачили турки, що оточили Лавру, у небесному сяйві Жінку, Яка тримала над монастирем покривало-омофор, ніби покриваючи ним обитель від ворогів. Навколо Богородиці зібралося незліченне військо ангелів з вогнесяйними мечами. Туркам здалося, що небесні воїни ринули на них з небес, і з великого переляку вороги щодуху кинулися навтьоки. Ще багато років по тому чужоземні свідки чуда та їхні нащадки тремтіли від самої згадки про Почаївську Богоматір.
І нині наша Небесна Заступниця готова прийти на допомогу всім, хто щиро молиться до Неї.
Людмила Гридковець
Більше оповідань на віршів у Осінній книжці.
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
