Таїнство Сповіді

З Христових апостолів важко згрішили двоє: Юда, котрий продав Його за тридцять срібняків, і Петро, котрий тричі від Нього відрікся. Але з двох Петро один дістав прощення і знову дістав апостольське достоїнство, знову став другом і учнем Христовим. Інший, Юда, залишився не прощеним, повісився, залишив своє нещасне тіло на дереві, а душу віддав на вічні муки. Чому ж Петро отримав таку милість, а Юда виявився недостойним? Що повинен був зробити цей нещасний і не зробив? Повинен був визнати свій гріх? Він визнав, відкрито сказав, що згрішив - згрішив я, видавши кров невинну (Мт. 27;4). Разом із цим визнанням він повернув, віддав тридцять срібняків, одержаних за зраду, - і, кинувши срібняки у храмі, відійшов (Мт. 27;5). Посповідатися й повернути взяте, невже цю сповідь ви рахуєте не достатньому? Адже так ви всі чините, такий установився звичай, і хто говорить противне, того відлучають від Церкви за нововведення: Юда був наказаний і душевно, і тілесно. Значить сповідь йому ніскільки не допомогла. Що ж зробив Петро, який одержав прощення? Він стояв у дворі Кайяфи і грівся. Він тричі відрікся - не знаю цього чоловіка (Мк. 14:30). Але коли втретє почув крик півня, згадав, що йому пророкував Христос; коли він усвідомив свій гріх, його вразив сердечний біль; він одразу ж вийшов з двору, одразу ж відділився від злого оточення слуг, віддалився і, добре, роздумавши над скоєним, гірко заплакав (Мт, 26;75). Й існує передання, що на протязі всього свого життя, кожен раз, коли він чув крик півня, він згадував свій гріх, і очі його ставали двома джерелами гірких сліз - "плакав гірко". І такого роду сповідь принесла велику користь: в подальшому , коли Христос по Воскресінні тричі запитав його: Симоне... чи любиш ти Мене? (їв. 21; 1.5), - цим трьохкратним запитанням ти виправив своє трьохкратне відречення, як говорить Григорій Богослов. А коли Христос сказав йому: Паси ягнята Мої... паси вівці Мої (їв. 21; 15,16), - Він дарував йому, говорить Златоуст, попередню апостольську силу й честь.

Зазнач собі тепер, християнине, що істинне й досконале покаяння, яке дарує прощення гріхів, яке приводить до благодаті та любові Божої, складається не в тому, щоб сповідати тільки гріхи свої, бо це є усна, а не сердечна сповідь, сповідь за звичкою, а не зі скрухи, не в тому, щоб викупити гріх за допомогою грошей, ніби покаяння є торговою справою, а духівники, як говорить Павло, - святотатці, торговці, - він і говорить про них, як про нерозумних (1 Тим. 6, 5). Брате, ти помиляєшся! Це покаяння - тільки зовнішнє і, подібне розкаянню Юди, суєтне та безплідне (марне). Покаяння полягає в тому, щоб робити так, як Петро. Як тільки усвідомив свій гріх, Петро негайно вийшов геть із проклятого будинку того архієрея, де він відрікся від Христа, Божественного Учителя. Пішов геть. І ти, коли захочеш піти на сповідь, зараз же вийди з того проклятого будинку, де відрікаєшся від Бога, не тричі, а щоденно. І вийди не тілом тільки, але й розумом, й серцем. Пішовши геть, Петро відділився від співтовариства нечестивих воїнів та слуг, які схопили Христа; і ти піди геть від тих поганих суспільств, зійди з тих шляхів погибелі, на яких ти жив до цього часу, як блудний. Пішовши геть, Петро відділився і, залишившись на одинці, добре вдумався в те велике зло, яке скоїв, похворів, проникся сокрушенням, гірко заплакав; це значить, пролив не дві сльозинки, а все своє серце вилив у сльозах. Вийшовши геть, плакав гірко. Ти ж, що звик ходити до духовного отця без всякого готування, відійди попередньо на одну годину, залиши всі турботи, зосередь свій розсіяний розум, промов молитву і попроси у Бога прозріння, щоб згадати тобі всі гріхи свої, і, якщо усвідомиш, що пам'ять у тебе слабка, запиши їх на аркуші. Іоанн Ліствичник говорить, що монахи йото монастиря "мали на поясі маленький зошит, в який записували свої думки на кожну хвилину, а потім повідомляли предстоятеля". Завжди май перед очами десять заповідей Божих і спостерігай, яку з них ти переступив. Тримай в розумі сім смертних гріхів і подумай, який ти скоїв. Добре випробуй свою совість, в чому ти завинив розумом, словом чи ділом, в чому ти завинив перед Богом, перед своїм ближнім та самим собою. Якщо у тебе є ворогування на кого-небудь, прости його від усієї душі, якщо у тебе є чужа річ, поверни її, якщо ти торкнувся чиєїсь честі - виправ зло, яке ти скоїв, сокрушайся, гірко плач. І до всього цього, звинувачуй себе. Усунь свої колишні гріхи, твердо виріши більше їх не допускати. З таким настроєм та приготуванням йди до духівника посповідатися й будь певен, що отримаєш прощення, бо серце сокрушенне і смиренне Бог не відкине ( Пс. 50:19 ). Коротше кажучи, якщо ти й справді хочеш йти до духівника, то принеси не слова та срібло, як Юда, а добрі вчинки та сльози, як Петро. І, ставши перед духівником, ти повинен особливо турбуватися про те, щоб сповідь твоя була без брехливого сорому й відмовок. Без сорому, в цьому світі ми всі живемо з фарисейським лицемірством. Ми на ділі одне, а хочемо здаватися іншим. От звідси й діється брехливий сором, який оволодіває нами при сповіді, - тоді, коли ми соромимося явитися грішними й хочемо в очах світу здаватися святими. Без відмовок. Навіть розповівши на СПОВІДІ всі свої гріхи, ми зразу ж намагаємося висвітлити їх у зміненому вигляді. Ми сповідаємо, що завинили, але зразу ж підшукуємо виправдання, і, замість того, щоб обвинувачувати себе, ми звинувачуємо других. Але ж, це і є прабатьківський гріх.



Джерело: hram.lviv.ua