Є свята, сила яких полягає в події, що згадується; важливим, визначальним в них, вирішальним для долі людської є те, що відбулося; таким є свято Різдва Христового або свято Воскресіння; вирішальне значення має те, що дійсно в той день Бог став людиною і народився на землі , що саме в той день воскрес Господь, який помер хресною смертю заради нашого спасіння. І є свята, так само як і ікони, які розповідають нам про якусь внутрішню подію, навіть якщо їх історичні обставини не чітко ясні. Таким є свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Щоб історично в стародавньому Єрусалимі справді сталася та подія, яка описується в богослужбовій пісні, – навряд чи можливо, але вона повідомляє нам щось значніше, важливіше про Божу Матір, аніж фізична Її вступ у Святеє Святих, який був заборонений і для Первосвященика. Це день, коли Пресвята Діва, Яка досягла тієї ранньої зрілості, яка робить дитину здатною особисто переживати, особисто сприймати і відгукуватися на таємничий дотик благодаті, коли, досягнувши цього віку, Вона вступила справді у Святеє Святих – не матеріальне Святеє Святих храму, а в ту глибину богоспілкування, яку історично Храм собою зображував.І з яким трепетом ми повинні читати в богослужбовій книзі слова, які приписуються з такою ніжністю, з такою глибиною Йоакиму і Анні: Дитино, йди! І будь для Того, Хто все тобі дав, приношенням і солодкими пахощами! Вступи в ту сферу, куди немає дверей; навчися таємниць і готуйся стати місцем помешкання Самого Бога… Як дивно подумати, що мати, батько можуть звернутися до дитини з такими словами: Зайди в ту глибину, вступи в ту таємницю, куди не ведуть ніякі речові двері, і приготуй себе бути приношенням Богові, солодким пахощами, місцем помешкання…
Деякі отці Церкви і святитель Феофан так тлумачать значення цього вступу Божої Матері в храм, у Святеє Святих. Не зачеплена гріхом, не осквернена нічим, але вже здатна чистим серцем, не оскверненим тілом, не затьмареним розумом відгукнутися на святиню, на славу, на дивність Божу, трирічна Отроковиця посилається в ці глибини молитовного, споглядального спілкування.
І в іншому місці того ж богослужіння ми читаємо, як Їй тихо каже Архангел Гавриїл, щоб Вона відкрилася Богові і приготувалася стати місцем оселення майбутнього Спасителя.
Ось про що розповідає нам свято: про те, як з перших своїх кроків, навчена матір’ю і батьком, настановлена Ангелом, Вона входить в ті глибини молитви, безмовності, благоговіння, любові, споглядання, чистоти, які складають справжнє Святеє Святих. І хіба дивно після цього, що ми цей день святкуємо як початок спасіння: першою зі всіх творінь Пресвята Діва входить у ці непрохідні, неприступні глибини, вступає в те спілкування з Богом, яке буде рости і рости, незаплямованою, незатемненно, неоскверненно протягом всього Її життя, до моменту, коли, як пише один із західних письменників, Вона зможе, у відповідь на Божий поклик, промовити ім’я Боже всім розумом, всім серцем, всією волею, всім тілом Своїм, і, разом з Духом Святим, народити втілене Боже Слово.
Так, в день цього свята справді відбувається для нас явлення цієї чудової події, початок цього зростання, а також дається нам і образ того, до чого ми покликані, куди нас кличе Господь: до Святого Святих. Так – ми опоганені; так – наш розум затьмарений; так – наші серця нечисті, так – наше життя гріховне, недостойне Бога. Але всьому є покаяння, яке може очистити нас і в думці, і в тілі, і в серці, виправити нашу волю, все життя наше зробити правильним, так щоб і ми могли увійти у Святеє Святих.
І в цьому святі, в словах, які я прочитав на початку, виголошених немов би Йоакимом та Анною, хіба немає заклику до кожної матері і до кожного батька, щоб з ранніх років – з миті, коли дитина може щось хоча б якщо не розумом зрозуміти, то чути серцем, сприймати чуйністю, прийняти благодать – сказати і нашим дітям: вступи благоговійно, трепетно в ту сферу, куди ніякі двері – ані церковні, ані розумові, ані інші не вводять, а лиш німе, трепетне передстояння перед Богом, – те Святеє Святих – з тим, щоб вирости в повну міру зростання Христового, уподібнитися Матері Божій, і зробитися храмом, місцем помешкання і Святого Духа, і Господа в Таїнствах, і стати дітьми нашого Небесного Отця. Амінь!
Митрополит Антоній Сурожський
