"Пречистий храм Спасів, прецінна світлиця і Діва; священний скарб Божої слави, днесь вводиться в дім Господній"(Кондак празника).
Празники в честь Пресв. Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце по празниках Господніх. Найбільші Богородичні празники, як Різдво й Успіння, говорять нам або про перші хвилини Її існування на землі, або про Її відхід до вічності. Одинокий празник, що його темою є дитячі і юні літа Пречистої Діви, це празник Введення в храм, що його святкуємо 4 грудня.
Свята Євангелія нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Цей празник, як і празник Її Різдва й Успення, має основу на традиції Церкви й на апокрифічних книгах.
Батьки Діви Марії будучи бездітними, зробили обіцянку, що як дістануть дитину, то віддадуть її на служіння Богові у храмі в Єрусалимі. Господь Бог вислухав їхніх молитов і дав їм донечку. І коли мала вона три роки життя, то привели її батьки до храму і віддали в руки першосвященика Захарії, батька св. Іоана Предтечі. Тут Пресв. Богородиця перебувала роки аж доки, як доросла дівиця, не була заручена св. Йосифові.
Празник Введення належить до 12-ти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства.
З проповідей на цей день Царгородських патріархів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) виходить, що свято Введення було установлене в VIII ст. Службу на цей празник уложили Григорій Нікомедійський (ІХ ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.
Що символізує для нас цей празник, окрім торжества введення? Це, насамперед, ще символ покликання Бога до високого служіння. Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви це дуже важливий чинник у плеканні покликань. Без духа жертви нема любови ідеалів, бо жертва це мова любови. Тому батьки повинні від колиски направляти своїх дітей до жертви і посвяти.
Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б духа жертви в родині та ідеал духовного покликання. Зате багато в нас батьків, що в зародку вбивають голос покликання в серцях своїх дітей. Тож батькам необхідно брати приклад з батьків Пречистої Діви і не йти проти голосу Божого і Його волі та промислу щодо нас.
Празники в честь Пресв. Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце по празниках Господніх. Найбільші Богородичні празники, як Різдво й Успіння, говорять нам або про перші хвилини Її існування на землі, або про Її відхід до вічності. Одинокий празник, що його темою є дитячі і юні літа Пречистої Діви, це празник Введення в храм, що його святкуємо 4 грудня.
Свята Євангелія нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Цей празник, як і празник Її Різдва й Успення, має основу на традиції Церкви й на апокрифічних книгах.
Батьки Діви Марії будучи бездітними, зробили обіцянку, що як дістануть дитину, то віддадуть її на служіння Богові у храмі в Єрусалимі. Господь Бог вислухав їхніх молитов і дав їм донечку. І коли мала вона три роки життя, то привели її батьки до храму і віддали в руки першосвященика Захарії, батька св. Іоана Предтечі. Тут Пресв. Богородиця перебувала роки аж доки, як доросла дівиця, не була заручена св. Йосифові.
Празник Введення належить до 12-ти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства.
З проповідей на цей день Царгородських патріархів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) виходить, що свято Введення було установлене в VIII ст. Службу на цей празник уложили Григорій Нікомедійський (ІХ ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.
Що символізує для нас цей празник, окрім торжества введення? Це, насамперед, ще символ покликання Бога до високого служіння. Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви це дуже важливий чинник у плеканні покликань. Без духа жертви нема любови ідеалів, бо жертва це мова любови. Тому батьки повинні від колиски направляти своїх дітей до жертви і посвяти.
Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б духа жертви в родині та ідеал духовного покликання. Зате багато в нас батьків, що в зародку вбивають голос покликання в серцях своїх дітей. Тож батькам необхідно брати приклад з батьків Пречистої Діви і не йти проти голосу Божого і Його волі та промислу щодо нас.
