Є місце в книзі Об’явлення, де тайноспоглядач Іоан оповідає нам, що коли прийде час і ми всі будемо в Царстві Божому, то кожен отримає ім’я таємниче, яке знає тільки Бог, Який дає його, і пізнає той, хто його отримує. Це ім’я ніби містить в собі всю таїну людини; цим ім’ям сказано все про неї; цього імені ніхто не може знати, окрім Бога і того, хто отримує його, тому що воно визначає те єдине, неповторне співвідношення, яке існує між Богом і Його творінням – кожним, єдиним для Нього творінням.Ми носимо імена святих, які прожили і звершили на землі своє покликання, і ми їм присвячені, як храми присвячуються тому чи іншому святому, і ми мали б вдуматись і в значення його імені, і в ту особу святого, яка нам доступна з його житія. Адже він не тільки є нашим молитвенником, заступником та захисником, але якоюсь мірою і образом того, чим ми могли б бути. Повторити нічиє життя не можна, але навчитися від життя тієї чи іншої людини, святого або навіть грішного, жити більш достойно собі і більш достойно Богові – можна.
І ось сьогодні ми святкуємо честь і пам’ять Архистратига Михаїла в оточенні ангелів Господніх. Ангели – це вісники; Ангел – це той, кого Господь може послати з дорученням і хто до кінця, цілком виконає його. Може здатися дивним, що цілу групу творінь Господніх ми називаємо ім’ям, яке позначає їх посади, їх служіння, ніби в них немає нічого іншого. І справді це так, і в цьому їх святість: очищені, сяючі Божим світлом, за словом Григорія Палами і наших богослужбових книг, вони є другим світлом, відблиском вічного світла Божественного. У них немає тієї непрозорості, тої тьмяності, яка дозволяє нам називатися ім’ям, і це ім’я і є визначенням нашого місця перед лицем Божим і нашого місця у творенні Господньому. Вони – друге світло. Що це означає?
Це означає, що таке собі божественне світло ллється через них безперешкодно, вільно, широкою рікою, та не просто як порожнім жолобом, не тільки як через затемнене скло, а так, як ллється, та іскриться, і сяє, і множиться світло, коли воно впаде на дорогоцінний камінь, дійде до його серця і звідти у відповідь сяйвом відбивається в сторони, сяючи, а часом і засліплюючи своєю красою.
Це образ справжньої святості, і в цьому відношенні вони дійсно Ангели, тому що ми їх пізнаємо, переживаємо тільки як сяйво Божественного світла, сяйво не зменшене, не затемнене, а сяйво примножене і таке, що творить радість, що приносить життя, – а сутність їх буття і сутність їх святості лишаються таємницею між ними і Богом, Який пізнає глибини Своїх творінь…
Але їх особиста святість явлена нам також особливо тим окремим ім’ям, яким кожен з них названий. Окремі з цих імен увійшли у Святе Письмо, були відкриті досвіду Церкви і показують нам, в чому полягає їх особлива святість. Архістратиг Сил Небесних, якому присвячено багато з нас тут, названий Михаїлом. “Михаїл” – єврейське слово, і воно означає “Ніхто як Бог”, і це слово відображає все стояння великого Архангела, коли Денниця повстав проти Бога, бажаючи утвердити себе в окремій, хоч би і тварній, відокремленості і самостійності, і коли став великий Архангел Михаїл і промовив лише це слово, яке визначило все для нього: “Ніхто як Бог”, і утвердив його в такому відношенні з Богом, що зробило його хранителем райських воріт. “Ніхто як Бог” – у цьому відобразилося все знання великим Архангелом свого Бога. Він Його не описує, він Його не пояснює – він стає і свідчить. У цьому його причетність до сяйва Божества, і в цьому полягає міра, якою він являє це сяйво і відкриває нам шлях до таїни Господньої своїм словом і тим іменем, яке висловлює весь його незбагненний досвід незбагненного Бога.
На іконах Архангел Михаїл зображується в латах, з палаючим мечем в руці. Він топче дракона, який символізує собою зло; Архангел стоїть при воротах раю, не даючи ввійти в це святе і священне місце тим, хто до цього не готовий, і знову він зображується на тих воротах іконостасу, через які духовенство виходить з вівтаря: священик з Євангелієм, на Великому вході, або диякон на єктенії; і це ті ворота, через які в літургійному, богослужбовому порядку ніхто не входить у Святая Святих, у вівтар.
Інший Архангел, Гавриїл, чиє ім’я означає “Міць Божа”, зображується на тих воротах, через які диякон під час богослужіння входить назад у вівтар. Гавриїл – той, хто сповіщає нам, що двері відчинені, щоб нам знову ввійти в присутність Божу; що сила Божа явлена, що Бог переміг і ми врятовані. Від Євангеліста Луки ми знаємо, що Архангел Гавриїл приніс Захарії звістку про народження Іоана Хрестителя, він же сповістив Діві Марії, що вона знайшла благодать у Бога і народить Спасителя світу, тому ми бачимо його на іконах з оливковою гілкою в руках – знаком примирення Бога зі світом.
Про Архангела Рафаїла ми читаємо в книзі Товіта, як він супроводжував сина його Товія, і зцілив Товіта і його невістку, і ім’я його означає “Зцілення Боже”, і про іншого Архангела та Ангелів розповідає нам Святе Письмо, і віра Церкви, християнський досвід говорять нам про ангела-охоронця.
Про день пам’яті святого, ім’я якого ми носимо, ми говоримо, що це “день нашого Ангела”. І в якомусь сенсі, в сенсі нашого посвячення святому, це правильно, але з різними святими людьми – як і з тими простими людьми, що оточують нас – спілкування в нас складається по-різному: одні нам особисто ближчі, через молитву і через їх житіє, яке ми хотіли б наслідувати; іншими ми захоплюємося ніби здалеку. З Ангелом-хоронителем же наші стосунки зовсім інакші: ми йому доручені, і він – наш охоронець, ніби незалежно від того, чи звертаємося ми до нього, взагалі пам’ятаємо про нього, чи ні, – як наші мати і батько, з якими в нас є непорушний зв’язок, що б ми не думали, як би не чинили стосовно них, як би не поводилися…
І ще: один чоловік на землі був названий вісником і Ангелом віри церковної: це Іоан Хреститель, і про нього ми читаємо слова, саме подібні до того, що я зараз казав про Ангелів. Про нього початок Євангелія від Марка свідчить: Він – голос волаючого в пустелі … Він голос, він – тільки звук Господнього голосу, він – Ангел, тому що через нього говорить Сам Бог, а сам він про себе говорить, що йому треба маліти, щоб повною мірою постав перед людьми образ Господній.
Це – шлях на землі; ми повинні маліти, поступово втрачати те, що здається таким дорогоцінним, а насправді є згущеністю нашого видимого єства. Ми повинні поступово робитися прозорими, щоб зробитися ніби невидимими – як коштовний камінь невидимий і виявляється тільки тим світлом, яке, вдаряючи в нього, освітлює все довкола. Тоді ми неначе втрачаємо щось зі свого тимчасового єства, але тільки для того, щоб набути невід’ємне пізнання Бога, єдине, що кожен з нас, хто називає себе “я”, може мати і яке він може показати всім іншим, тому що кожен з нас пізнає Бога єдиним і неповторним чином. Наш шлях – від землі на Небо, від важкої нашої втіленості в просвітленість і прозорість … Ангелом на землі є правдивий свідок – Іоан Хреститель, який на шляху, і Той, Кого Святе Письмо називає “Великого Світла Ангел” – Бог, що прийшов у тілі.
Ось ті образи, ті думки, ті роздуми з нашого шанування Анголів, що з нашої любові до них, з нашого з ними спілкування в молитві та їх заступництва за нас, які нам можуть допомогти віднайти шлях нашої власної душі від землі на Небо, від власного потемніння до досконалого світла. Молитвами святих, і Архангелів нехай дасть нам Господь, відмовившись від себе, вільною волею, любов’ю до Бога, почати маліти до того, щоб повною мірою засяяв Сам Бог у кожному з нас. Амінь.
Митрополит Антоній Сурожський
