Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
    Євангеліє про Преображення Христове Про свято Преображення Господа…
  • Влахернська ікона Божої Матері
    Влахернська ікона Божої Матері знайдена в Єрусалимі імператрицею…
  • ЦЕРКОВНІ ЧАСИ НА СВЯТУ ПАСХУ
    Читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх молитов. …
  • Воскресіння Христове
    Воскресіння Ісуса Христа: хроніка подій Про Свято Воскресіння…
  • Пасхальне послання Предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія
    Христос Воскрес! Ці короткі слова звичного зараз для нас…
  • Популярне
  • Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
    Євангеліє про Преображення Христове Про свято Преображення Господа…
  • Влахернська ікона Божої Матері
    Влахернська ікона Божої Матері знайдена в Єрусалимі імператрицею…
  • Опитування
    Ти святкуєш 8 липня православний День закоханих?
    так
    ні
    святкую день Валентина
    а що це за свято?
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Серпень 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    31
     
    Серпень 2019 (1)
    Липень 2019 (1)
    Квітень 2019 (4)
    Березень 2019 (2)
    Грудень 2018 (2)
    Листопад 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Доповідь Святійшого Патріарха Філарета на Всеукраїнському з’їзді православної молоді

    Ваші високопреосвященства, преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри!

    Насамперед, хочу привітати вас зі святом Стрітення Господнього – сьогодні Свята Церква святкує це одне із дванадесятих свят, яке, чомусь, в народі назвали зустріччю зими з весною або літом, а в дійсності – це зустріч праведного Симеона зі Спасителем світу, як виконання обітниці даної триста років тому, згідно якої праведний Симеон не помре, поки не побачить звершення цього пророцтва. Вітаю вас із цим святом і бажаю, щоб Господь допомагав вам проходити наше спільне служіння.

    Я дуже вдячний вам, що існує у нас православне молоде товариство. Його існування дає нам надію на зміцнення нашої Української Православної Церкви Київського Патріархату. Дякую, насамперед, владиці Федору за те, що він досить активно і від усієї душі працює з вами. Якби не його зусилля та зусилля тих, хто навколо нього, то VII всеукраїнського православного молодіжного з’їзду не було б. На нашому православному молодіжному рухові перебуває Боже благословення, а все, що Господь благословляє – не вмирає. Владика так працює, і ви надихаєтесь цією працею і залишили всі свої життєві піклування і приїхали на цей VII з’їзд православної молоді України, для того, щоб поговорити про проблеми сучасної молоді.

    Говорячи про ці проблеми почну з того, що молодь повинна мати міцну основу, без якої всяка діяльність не буде успішною, тому що спокуси світу цього, життєві вітри – розтрощать усе. Коли ж ви усі будете мати міцну основу і стояти на ній як на скелі – тоді ніякі бурі та хвилі житейські вас не подолають. Цією міцною основою є, насамперед, Бог. Без Нього ми – ніщо, і це повинен усвідомлювати кожен. Навіть народна приказка говорить: «Без Бога – ні до порога!». І саме Він є нашою міцною основою. Коли ж ми говоримо про справжню духовність, то, хочу підкреслити – без Бога духовності нема! Ми часто говоримо про духовність, але зазвичай вона не є справжньою і може розвіятися як порох за вітром, а справжня духовність, яка ґрунтується на вірі в Бога – буде міцною. В Бога вірять багато хто, особливо в наш час, коли більшість повернулася до віри, але Його треба сприймати таким, яким Він відкрив Себе Сам, а не таким, яким зробила Його людина. Часто ми маємо справу з вченням про Бога чисто людським, а не божественним. Правдивим ж є лише те вчення, яке Він відкрив про Себе. Якщо ж Господь чогось не говорив та не відкрив про Себе – це людське вчення, тимчасове і пусте, яке сьогодні є, а завтра зміниться і зникне. Те ж, що Бог відкрив, Божественне одкровення, залишається назавжди, на віки, до другого пришестя та після нього, тому що це Він Сам відкрив.

    В наш час про Бога говорять і філософи, і християни. Але часто люди спотворюють Його образ єресями, сучасними вченнями, коли кричать «Прийми Ісуса в своє серце!». Але яке серце? В брудне серце! Виникає питання: чи піде Він в це брудне серце? Існує і багато інших лозунгів, але ми повинні вірити лише в єдиного Бога, в Тройці славленого. Багато хто не розуміє як це: Бог один, а троїчний в Особах? Як може бути один в трьох, або три в одному? Саме так в давні віки розмірковував блаженний Августин, який був людиною досить гріховною, про що він сам говорить в своїй «Сповіді», розповідаючи про пороки, які його охоплювали. Коли ж він навернувся до Христа – то став таким ревним, як в свій час апостол Павло став з великого гонителя християн великим проповідником Євангелія Христового серед язичників. Великим ревнителем був блаженний Августин, але ніяк не міг збагнути: як це один в трьох і три в одному. Одного разу ходив він по березі моря та розмірковував: «Як це три в одному і один в трьох?». І побачив на березі моря хлопчика, який черпачком переливав воду з моря в невелику ямку. Підійшовши до нього, Августин запитав: «Що ти робиш?» А хлопчик каже: «Хочу море перелити ось в цю ямку». Августин здивувався і говорить: «Як же ти море збираєшся перелити в цю ямку?». Тут хлопчик йому відповідає: «А як же ти, будучи людиною, хочеш збагнути незбагненного Бога?». І зник. Тоді Августин зрозумів, що це був ангел, який відкрив йому, що все, що відкриває Бог треба сприймати вірою, а не знанням. Там де знання – там віри немає. Божественне одкровення сприймається вірою, тому що воно незбагненне для людини.

    Незбагненне воно не лише в тому, що ми не можемо пізнати і зрозуміти Тройцю в Одиниці, єдине Божество в трьох Особах. Ми не можемо збагнути як Бог через страждання визволив нас від гріха, адже людство і найбільші еллінські філософи не сприймали страждань Бога. Та й ми, якщо не віримо, то і тепер не можемо збагнути як це Бог може страждати, як можна Бога розіп’яти? Але це реальність! Тому апостол і каже, що для віруючих це премудрість, а для мудреців віку цього – це безумство. І дійсно, якщо віру відкинути, безумство вірити в розіп’ятого Бога. Якщо Він Бог – то чому Він допустив Себе розіп’яти? Невже немає у Нього сили? Не розуміють і не вірять люди у премудрість Божу. Але ми, щоб мати міцну основу, повинні в неї вірити, тому що без віри спасіння неможливе, і гріх ввійшов в людську природу саме через невіру.

    Перші люди Адам і Єва не повірили Богові, що людина помре, якщо з’їсть плід, тобто якщо порушить Його заповідь. А ви повинні закарбувати в своєму розумі і серці, що всякий гріх народжується від невіри; якщо поселяється в душі сумнів у Божественне – не в людське – то зачинається гріх. Тому Церква вимагає від кожної людини, щоб вона вірила Богові, як кажуть сучасною мовою, «на сто відсотків», щоб вона ні в чому не сумнівалася з того, що сказав Бог. В Біблії сказано: «Не їж!», а прабатьки з’їли. І хто був правий? Чи стала людина богом? Не стала богом, а померла. І про це попереджав людей Бог.

    Сказав Бог Аврааму: «Підуть від тебе великі народи, більші за пісок морський». Авраам в цей час був вже старий, і дружина Сара теж була стара, то хіба можна повірити в це? Але Авраам повірив, тому що це сказав Бог! Якби сказала людина, то він би не повірив. А далі – Господь ще випробував цю віру, чи дійсно вона така міцна. Коли народився Ісаак, Він сказав: «Тепер ти його принеси в жертву Мені, Богові». І Авраам не став розмірковувати: «А як же це так буде, що від мене повинен вийти такий багаточисельний народ, а я цього свого нащадка повинен принести в жертву?». Як кажуть святі отці, оскільки це Бог сказав Аврааму, то Авраам подумав, що Він і мертвого може воскресити, а обітницю Свою виконає. Тому повів свого сина єдиного на гору Моріа, для того, щоб принести в жертву. Але не приніс, тому що Бог зупинив його, побачивши, що у нього віра тверда. Проте, для Авраама Ісаак уже був мертвий, адже він в своєму серці вже приніс сина в жертву. Ось таку треба мати віру. І коли ми читаємо Євангеліє, то бачимо, що всі чудеса, які звершував Ісус Христос, ґрунтувалися на вірі. Але особливо нам треба звернути увагу на віру іудеїв, а на віру язичників, які вірили в Ісуса Христа. Погляньмо на віру того ж сотника, який просив Ісуса Христа, щоб зцілив його слугу. І Господь погодився зцілити слугу. Але сотник каже: «Не ходи в мій дім, а скажи тільки слово, і слуга мій буде здоровий!». Оце була віра, тому що цей сотник вірив в Ісуса Христа як Бога, Якому все підвладно, що Він скаже – те й буде, скаже слузі сотника: «Будь здоровий» - і той буде здоровий.

    Або другий приклад – хананеянка, яку Христос відкидав, не тому що Він її не любив, навпаки, полюбивши цю хананеянку за її віру, Він хотів іншим показати віру язичниці. Тому Господь і сказав їй: «Недобре брати хліб і давати собакам». Порівняв язичників з собаками! Але хананеянка, будучи смиренною, сказала: «Господи, але ж і собаки їдять крихти, які падають з трапези їх господарів». Тоді, як ви знаєте, Господь сказав: «О, жінко, велика віра твоя! Іди, і нехай буде так, як ти хочеш». Оце справжня віра!

    З такою вірою ми повинні сприймати все, що відкрив нам Бог. А відкрив Він нам знання про Себе спочатку через Мойсея, Давида, Ісаю, Ієремію та інших пророків. Пізніше відкрив через Свого Сина, іншими словами Сам Себе відкрив через втілення Сина Божого, Який став людиною. І Євангеліє, як і все Божественне одкровення, – це слова самого Бога. Деколи люди кажуть: «Ось якби Господь Сам мені сказав, то я б тоді повірив, але якщо мені говорить священик, чи архієрей, чи тим більше мирянин – тоді цьому я повірити не можу, у мене сумнів». Але Євангеліє – це записане слово Сина Божого. То чому нам не вірити в це Євангеліє? Ми повинні вірити, що там істина, адже і Христос сказав про Себе: «Я є істина».

    Вчені досліджують закони природи, філософи мудрують, придумують, але ніхто із них не може сказати, «я є істина», а Христос сказав про Себе, що Він є істина. Сказав тому, що Він усвідомлював, що Він є Бог. Людина сказати про себе так не може, а якщо Христос сказав про Себе, що Він є істина, то цим самим Він ствердив, що Він є Бог. Тому ви повинні вірити, насамперед, в Божественне одкровення, яке записане в Святому Письмі і яке не записане. Бо не все Божественне одкровення є записане. Протестанти нам кажуть, що Святе Письмо – це Божественне одкровення, а Передання – це людські видумки. А ви, на підставі Святого Писання переконайтеся, що Передання має цінність, рівну із Святим Писанням. Апостол і євангелист Іоан Богослов сказав: «Якби написати все, що звершив Ісус Христос і що Він сказав, то і весь світ не вмістив би написаних книг». Отже, не все що говорив Ісус Христос, записали апостоли. Крім того, з дванадцяти апостолів, що проповідували Євангеліє Христове написали Євангелія чотири, а решта вісім, (а точніше десять, бо Лука і Марк не входили до дванадцяти апостолів)? Виходить, що десять апостолів нічого не написали, але ж вони проповідували, говорили! Апостол Андрій Первозваний, який був на наших землях, теж проповідував, але нічого не залишив написаним. Виходить те, що він говорив, неправда і той, хто чув від нього і передав те, що чув від нього передав неправду? Але ж все це правда! Тому апостол Павло сказав досить переконливо, що якщо навіть ангел з неба буде благовіствувати вам не те, що я вам благовіствую – то нехай він буде проклятий. І назвав своє благовістя писанням і переданням, вживши слово «передання». Тому Православна Церква Божественним одкровенням називає як Священне Писання, так і Священне Передання.

    Хочу звернути вашу увагу на творіння святих отців і особливо – на творіння подвижників благочестя. Деякі з них зовсім були неграмотні, не писали і нічого після себе не залишили, але вони вчили так, як вчили святі отці, апостоли, мужі апостольські, ні в чому не погрішаючи проти істини. І виникає питання: «А звідкіля вони взяли це вчення?». Взяли вони його від Святого Духа, адже Дух Святий відкривав слово Боже апостолам, пророкам і цим подвижникам. Вони не проповідували і не написали чогось нового по відношенню до Божественного одкровення. Вони тільки під дією Святого Духа вірно розтлумачили те, що відкрив Бог. Почитайте «Добротолюбіє» і побачите, що ні один з них не сказав нічого, що суперечило б Божественному одкровенню, Священному Писанню. Або візьміть для прикладу преподобного Серафима Саровського. Він теж був невченим, але все, що він говорив, співпадало з тим, що говорили подвижники і святі отці.

    Якщо ви будете своє життя і своє слово тримати на цій основі – то ви не захитаєтеся ніколи і не згрішите. І ще всі ми повинні знати, що народилися ми не для тимчасового життя, а для життя вічного. Від нас не залежить, хочемо ми жити після смерті чи ні. Ми будемо жити! Тому що Бог створив людину для вічного, а не для тимчасового життя. І якщо вона створена для життя вічного, то вір чи не вір – все одно будеш жити. Якщо ти вже народився – то жити будеш, якщо і помреш. І виникає питання: Ленін, Сталін, всі безбожники, гонителі Церкви, невже вони зникли? Ні, не зникли, але тепер вони переконалися, що Бог існує. Але що це змінить тепер, життя їхнє закінчилося. Коли вони могли ще вибирати, вони вибрали собі страждання, тому і страждають тепер. Всі гонителі Христа і Церкви тепер страждають.

    Яка користь Сталіну, чи Леніну, «вождю світового пролетаріату», якого і тепер дехто ще так називає, від того, що він вождь, а знаходиться в пеклі і страждає? Принесло це йому користь? Ні! Тому кожен з нас повинен бути переконаним, що жити не перестане. І даремно самогубці припиняють своє життя, адже нікуди вони зникнуть; вони хочуть уникнути менших страждань, але попадають в більші страждання. І там страждають від того, що відібрали у себе дар, який дав їм Бог.

    Ніхто з вас не повинен мати сумнівів у вічному житті. І наше земне життя – це миттєвість, порівняно з вічністю. Сімдесят, сто років чи, навіть, дев’ятсот років – все тимчасове, помремо всі. Ми всі, померши, ввійдемо у вічне життя, а ось в блаженне життя не всі ввійдемо, а тільки ті, хто його обрав. А хто обрав страждання – той після смерті піде страждати. Сенс нашого земного життя полягає у виборі. Ми вибираємо або добро, тобто блаженне життя, або зло і страждання. І вибираємо це кожного дня, багато разів на день. Тому коли перед вами стоїть питання правду сказати чи збрехати, знайте: якщо скажете правду – то ви обрали блаженне життя, якщо ж неправду – то обрали вже страждання. І так у всіх випадках. Коли стоїть спокуса згрішити плоттю чи ні: згрішили – значить обрали страждання, не згрішили, відкинули – значить обрали блаженне життя. Наприклад, чи турбуватись за земне багатство, гроші, чи ні? Гроші потрібні, без грошей людина на цій землі жити не може. Багатство, як і гроші самі по собі, не є зло, а от ставлення людини до грошей може бути добрим, а може бути злим. Тому багатий може бути праведним, а бідний може бути грішним, судячи з того як він ставиться до багатства. Авраам був багатим, але Бог його поставив як зразок для нас, а Іуда був бідний, і через гроші продав Господа свого і Вчителя. І повісився, бідний. Тому наше ставлення до багатства визначає, який шлях ми обираємо.

    Сенс нашого життя полягає в виборі, але якби не велика безмежна милість Бога – то ніхто б з нас не міг би успадкувати Царства Небесного. Ні Патріархи, ні архієреї, ні священики, ні монахи, ні миряни, – ніхто не міг би спастися. Милосердя Боже виявилося в тому, що Він спас нас від гріха і смерті дарувавши нам хрещення – нове народження, – але головне, що Він дав нам покаяння.

    Покаяння – це той засіб, який дає нам надію, що Господь нас, грішників, простить, але простить в тому випадку, якщо ми покаємося. Коли каємося і просимо прощення – Господь простить. Навіть якщо ми багато разів падаємо, але встаємо, то Господь і таких грішників простить. Тому коли Петро запитав Ісуса Христа «А скільки ж разів можна прощати? Сім разів?», то Господь йому відповів: «Не сім раз, а сім по сімдесят», тобто безкінечно. Але це у випадку, якщо людина кається, але кається не поверхово, як іноді люди кажуть «Вибачте мене». Оце «Вибачте мене» – це не покаяння, це просто ввічливі слова. А покаяння, – це визнання своєї провини, і не просто словами «Я грішний в цілому». Так ми всі грішні в цілому, але ж не всі ми вбиваємо людей, не всі крадемо, не всі інше щось проти заповідей чинимо. Каятися треба в тому, в чому ти грішив і що визнаєш за гріх, а не в тому, в чому ти не винний.

    І ще я хотів би наголосити на смиренні. Тому що покаятися може лише людина смиренна, а несмиренна покаятися не може, тому що вона свій гріх виправдовує обставинами життя, звинувачуючи інших, що вони наштовхнули її на гріх, або разом гріх чинили. Це виправдання, а не покаяння. А смиренний – це той який бачить себе грішником, грішником насамперед перед своєю совістю і перед Богом. Саме перед Богом і перед совістю треба бачити свої гріхи, і ці гріхи будуть вас смиряти. Ви вже гордитися не будете, бо ви грішник, і немає чим гордитися. А той, хто не бачить своїх гріхів, той бачить свої таланти, свою діяльність і порівнює себе, але не зі святими, а з грішниками, які набагато гірші за нього. Коли він з такої позиції порівнює, то як фарисей хвалиться перед Богом, що він і постить і молиться, і взагалі, не такий як той митар. Так і ми, коли гордість підходить, то думаємо, що, мовляв ми віруючі, а подивіться скільки он там невіруючих! Коли ми будучи віруючим, порівняємо себе з невіруючими, або з тими людьми, які наповнюють майдани і всякі непристойні заклади – то ми тоді дійсно виявляємося кращими. Але якщо порівняємо себе з подвижником, який в пустелі прожив тридцять років і молився з ранку до вечора і вночі, при чому не один день і рік, то ми побачимо, що ми ніщо, що ми є грішні і з нашого серця може виливатися лише молитва: «Боже, будь милостивий до мене грішного!». Саме цим шляхом нам і треба йти.

    Ще я хочу звернути вашу увагу на найважливіше, про що і Господь завжди говорив, і в заповідях про це сказано – про любов. Любов, дорогі браття і сестри, – це блаженство, Сам Бог є Любов. Але любов ця – це не плотська любов, не кохання, а божественна любов, якою живе Бог і якою повинна жити людина. Ми повинні знати, що любов – це не оте радісне почуття, яке приходить, а потім зникає. Любов, як каже апостол Павло, страждає, і коли людина страждає, вона страждає тому, що любить. Коли вона довготерпить, то вона довготерпить тому що любить, і коли не хвалиться собою, а принижує себе – то тільки тому що любить. І тому ви любов’ю не називайте грішне кохання, а називайте любов’ю те, що назвав апостол Павло в 13-й главі Послання до Коринфян і про що сказав Господь наш Ісус Христос, коли Його запитали, яка найбільша заповідь. Він сказав: «Найбільша заповідь: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею і всім розумінням, (тобто всією істотою), і тоді ти виконаєш заповідь», а друга «Полюби ближнього свого, як самого себе». А апостол Іоан Богослов ніби роз’яснює ці слова, коли говорить, що той, хто каже, що він Бога любить, а брата свого ненавидить – той є обманщик, бо людина, яке не може любити ближнього свого, Бога любити не може. Якщо ви думаєте, що ви любите Бога, а братів, ближніх не любите, то ваші слова про любов до Бога пусті і беззмістовні.

    Не буду вас втомлювати більше, адже людина повинна їсти стільки, скільки їй потрібно, а коли вона їсть більше, то це називається чревоугодіє. Тому я не хочу, щоб ви споживали цієї духовної їжі більше, ніж треба. Якщо ви це запам’ятаєте і будете керуватися – то дійдете до вічного блаженного життя. На завершення хочу сказати, що ваша праця – свята праця, тому що Ісус Христос, коли посилав апостолів на проповідь, Він не сказав, що Він тільки посилає до когось конкретного, а сказав «До всіх ідіть, і всім народам і всім людям проповідуйте». Тому і ви проповідуйте, навертайте до Бога, до Церкви кого тільки можете, як апостол Яків сказав: «Якщо хто наверне одну людину – той отримає прощення своїх гріхів!».

    Богу нашому слава на віки віків.

    Амінь!







    Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.
    • Переглядів: 2541
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com