Послання Предстоятелів Православних Церков
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
1. З ласки Божої ми, Предстоятелі та представники Помісних Православних Церков зібралися на Фанарі, де перебували з 10 по 11 жовтня 2008 року, на запрошення і під головуванням першого серед нас Вселенського Патріарха Варфоломія з нагоди проголошення цього року роком апостола народів Павла. З братською любов’ю ми обговорили питання, що непокоять Православну Церкву. Взявши участь у святкових заходах з цієї нагоди, ми звершили спільно Божественну Євхаристію у всечесному Патріаршому храмі Вселенського Престолу сьогодні, 12 жовтня 2008 року, в Неділю святих отців VII Вселенського Собору в Нікеї. У ці дні ми зміцнилися істиною дарів Божественного промислу апостолові народів, завдяки яким він став чудовим «сосудом обраним» (Діян. 9: 15) Божим і яскравим прикладом апостольського служіння тілу Церкви.
Вся Православна Церква, шануючи цього апостола в цьому спасенному році, пропонує його всій своїй Повноті як взірець сучасного свідоцтва нашої віри близьким і далеким (Єф. 2: 17).
2. Православна Церква, яка авторитетно тлумачить учення Апостола народів у мирні і важкі часи її двохтисячолітнього історичного шляху, може і повинна представити сучасному світові вчення не лише про відновлення у Христі єдності всього людського роду, але і про вселенськість Його спасенної справи, якою долаються всі розколи світу й утверджується братерство всіх людей. Достеменне свідоцтво Його спасенної звістки передбачає подолання і внутрішніх суперечностей у Православній Церкві через позбавлення від націоналістичних, етнофілетичних чи ідеологічних загострень, оскільки лише таким чином слово православної віри знайде належний відгук у сучасному світі.
3. Натхненні вченням і діяльністю апостола Павла, ми, по-перше, наголошуємо на важливості, яку має для життя Церкві і особливо для нашого загального служіння місіонерський обов’язок, згідно з останньою заповіддю Господа: «І будете Мені свідками в Єрусалимі та по всій Іудеї і Самарії та аж до краю землі» (Діян. 1: 8). Благовістя народові Божому, а також і не віруючим у Христа є вищим обов’язком Церкви. Цей обов’язок не слід виконувати агресивно або за допомогою різних видів прозелітизму, але в любові, смиренні й пошані до ідентичності кожної людини і культурних особливостей кожного народу. Всі Православні Церкви повинні робити свій внесок у цю місіонерську діяльність при повазі до канонічного порядку.
4. Церква Христова здійснює нині своє служіння у світі, що нестримно змінюється і стає дедалі більше взаємопозв’язаним завдяки засобам комунікації, а також розвитку транспортних і технічних можливостей. Водночас зростають масштаби відчуженості, розділень і конфліктів. Християни відзначають, що джерелом цього стану є віддалення людини від Бога. Жодні трансформації соціальних структур і правил поведінки не здатні зцілити такий стан. Церква постійно вказує, що боротьба з гріхом можлива лише у співпраці Бога й людини.
5. За цих умов сучасне свідоцтво Православ’я щодо проблем людини і світу, які постійно зростають за обсягом, стає більш нагальним не лише для констатації причин, що викликали ці проблеми, але і для можливого подолання трагічних наслідків, що випливають з них. Різноманітні національні, расові, ідеологічні та релігійні суперечності постійно створюють поживне середовище для виникнення небезпечних хвилювань не лише щодо безперечної онтологічної єдності людського роду, але і щодо зв’язку людини з творінням Божим. Священна гідність людської особи зводиться до окремих проявів індивідуума, а його зв’язок з іншим творінням Божим зазнає зловживань споживчої сваволі.
Розділення, нав’язані світові, спричинюють нерівність можливостей людей і народів щодо доступу до благ творіння, позбавляють мільйони людей основних благ і ведуть до приниження людської особи, викликають масові міграції народів, загострюють національні, релігійні та соціальні відмінності й конфлікти і загрожують традиційній внутрішній згуртованості суспільств. Наслідки цих розділень найтяжкіші, бо нерозривно пов’язані із загрозою довкіллю і всій екосистемі.
6. Православні християни розділяють з іншими релігійними і нерелігійними людьми планети відповідальність за сучасну кризу, тому що вони безрозсудно потурали зловживанням свободою або примирялися з ними і не протистояли їм гідно словом віри. Таким чином, їх найбільшим обов’язком має стати внесок в подолання розділень світу.
Християнське вчення про онтологічну єдність людського роду і Божественного творіння, як воно виражене всім таїнством Божественного домобудівництва спасіння людини і світу у Христі, дає фундаментальну основу для тлумачення ставлення людини до Бога і світу.
7. Загальною тенденцією у багатьох сучасних державах є спроби витіснити релігію із суспільного життя. Принцип світськості держави може зберігатися, але неприпустимо розуміти цей принцип як такий, що означає радикальне вигнання релігії з усіх сфер життя народу.
8. Прірва між багатими й бідними драматично збільшується унаслідок економічної кризи, яка є результатом збоченої економічної діяльності, яка позбавлена людського виміру і не служить справжнім потребам людства, а лише гонитві фінансистів за наживою, що часто набуває маніакального характеру. Життєздатна лише така економіка, яка поєднує ефективність із справедливістю та суспільною солідарністю.
9. У питанні щодо відношення християнської віри і природознавства для Православної Церкви неприродним є прагнення брати під свою опіку розвиток наукових досліджень і висловлювати свою позицію з будь-яких наукових проблем. Для православного світогляду свобода дослідження є Божим даром людині. Водночас, Православ’я бачить небезпеку, яка криється в певних наукових досягненнях, і вказує на границі наукового пізнання, не забуваючи про наявність іншого знання, що не входить безпосередньо до сфери науки, але є необхідним для належного обмеження свободи і правильного використання плодів науки на основі пошани до гідності людської особи й відмови від егоцентризму.
10. Православна Церква переконана в тому, що технічний і економічний прогрес не повинні вести до знищення навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів. Необмежене прагнення до задоволення матеріальних потреб призводить до зубожіння і душі людини, і навколишньої природи. Не можна забувати, що природні багатства землі є не лише людським надбанням, але, насамперед, творінням Божим: «Господня земля і що наповнює її, всесвіт і всі, що живуть у ньому» (Пс. 23: 1). Ми повинні пам'ятати про те, що не лише нинішні, а й майбутні покоління мають право на користування тими природними благами, які дані нам Творцем.
11. Ми твердо підтримуємо будь-які мирні зусилля для справедливого вирішення конфліктів, що виникають, і вітаємо позицію Руської і Грузинської Церков під час нещодавнього конфлікту та їх братню співпрацю. У такий спосіб обидві Церкви виконали обов’язок служіння примиренню. Ми сподіваємося, що взаємні зусилля Церков сприятимуть подоланню трагічних наслідків воєнних дій і щонайшвидшому примиренню народів.
12. У нашу епоху наростаючої смути інститут шлюбу і сім’ї переживає кризу. Церква у дусі розуміння нових складних соціальних умов повинна знайти способи духовної підтримки і зміцнення молоді та багатодітних сімей.
Особливо ми звертаємося до молодих, аби закликати їх брати активну участь як у богослужбовому житті, так і в місіонерській і соціальній діяльності Церкви, щоб вони могли принести їй свої турботи і сподівання. Адже молодь — не лише майбутнє, але і сьогодення Церкви.
13. Ми, Предстоятелі і представники Святіших Православних Церков, сповна усвідомлюючи значення вказаних вище проблем, прагнемо до невідкладного їх вирішення як служителі Христові й домобудівники таїн Божих. Ми сповіщаємо з цієї кафедри Першопрестольної Церкви і ще раз підтверджуємо:
а) наше непохитне зобов’язання зберігати єдність Православної Церкви у вірі отців наших, одного разу переданої святим (Іуд. 1: 3), в єдиній Божественній Євхаристії і у вірному дотриманні канонічної системи управління Церквою, прагнучи до врегулювання часом виникаючих проблем у наших взаємних стосунках у дусі любові й миру;
б) нашу волю до швидкого подолання канонічного неладу, спричиненого історичними обставинами і пастирськими потребами в так званій православній діаспорі, бажаючи подолати всілякі впливи, чужі православній екклезіології. У зв’язку з цим ми вітаємо пропозицію Вселенської Патріархії скликати в наступному 2009 році Всеправославні наради з цього питання, а також з питання продовження підготовки Святого і Великого Собора, на які будуть запрошені всі автокефальні Церкви, згідно з порядком і практикою, що існували до Всеправославних нарад на Родосі;
в) наше бажання, попри наявні труднощі, продовжувати богословський діалог з іншими християнами, а також міжрелігійний діалог, особливо з іудаїзмом і ісламом, маючи на увазі, що діалог є єдиним способом вирішення розбіжностей між людьми, особливо за доби, подібної до нашої, коли будь-які розділення, включаючи розділення в ім’я релігії, стають загрозою миру та єдності між людьми;
г) нашу підтримку ініціативам Вселенського Патріархату й інших Православних Церков щодо захисту природного середовища. Екологічна криза наших днів, що має, у тому числі, духовні й етичні причини, спонукала Церкву духовними засобами, що є у неї, невідкладно сприяти захисту Божого творіння від наслідків людської пожадливості. У зв’язку з цим ми знов підтверджуємо: встановлений раніше день особливих молитов про захист творіння Божого відзначати 1 вересня, на початку церковного року. Ми підтримуємо введення теми захисту природного середовища в катихізацію, проповідь і пастирську роботу наших Церков, як це вже відбувається в деяких з них;
д) наше рішення здійснити все необхідне, щоб створити міжправославну комісію для вивчення питань біоетіки, щодо яких світ чекає почути слово Православної Церкви.
Звертаючись із цими словами до всіх православних народів і всього світу, ми «паки і паки» бажаємо, аби світ, справедливість і любов Божа восторжествували зрештою в житті людей. «А Тому, Хто силою, що діє в нас, може зробити незрівнянно більше того, чого ми просимо, або про що помишляємо, слава в Церкві у Христі Іісусі» (Єф. 3: 20–21). Амінь.
На Фанарі, 12 жовтня 2008 року
Джерело: Прес-центр Київської Патріархії
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
1. З ласки Божої ми, Предстоятелі та представники Помісних Православних Церков зібралися на Фанарі, де перебували з 10 по 11 жовтня 2008 року, на запрошення і під головуванням першого серед нас Вселенського Патріарха Варфоломія з нагоди проголошення цього року роком апостола народів Павла. З братською любов’ю ми обговорили питання, що непокоять Православну Церкву. Взявши участь у святкових заходах з цієї нагоди, ми звершили спільно Божественну Євхаристію у всечесному Патріаршому храмі Вселенського Престолу сьогодні, 12 жовтня 2008 року, в Неділю святих отців VII Вселенського Собору в Нікеї. У ці дні ми зміцнилися істиною дарів Божественного промислу апостолові народів, завдяки яким він став чудовим «сосудом обраним» (Діян. 9: 15) Божим і яскравим прикладом апостольського служіння тілу Церкви.
Вся Православна Церква, шануючи цього апостола в цьому спасенному році, пропонує його всій своїй Повноті як взірець сучасного свідоцтва нашої віри близьким і далеким (Єф. 2: 17).
2. Православна Церква, яка авторитетно тлумачить учення Апостола народів у мирні і важкі часи її двохтисячолітнього історичного шляху, може і повинна представити сучасному світові вчення не лише про відновлення у Христі єдності всього людського роду, але і про вселенськість Його спасенної справи, якою долаються всі розколи світу й утверджується братерство всіх людей. Достеменне свідоцтво Його спасенної звістки передбачає подолання і внутрішніх суперечностей у Православній Церкві через позбавлення від націоналістичних, етнофілетичних чи ідеологічних загострень, оскільки лише таким чином слово православної віри знайде належний відгук у сучасному світі.
3. Натхненні вченням і діяльністю апостола Павла, ми, по-перше, наголошуємо на важливості, яку має для життя Церкві і особливо для нашого загального служіння місіонерський обов’язок, згідно з останньою заповіддю Господа: «І будете Мені свідками в Єрусалимі та по всій Іудеї і Самарії та аж до краю землі» (Діян. 1: 8). Благовістя народові Божому, а також і не віруючим у Христа є вищим обов’язком Церкви. Цей обов’язок не слід виконувати агресивно або за допомогою різних видів прозелітизму, але в любові, смиренні й пошані до ідентичності кожної людини і культурних особливостей кожного народу. Всі Православні Церкви повинні робити свій внесок у цю місіонерську діяльність при повазі до канонічного порядку.
4. Церква Христова здійснює нині своє служіння у світі, що нестримно змінюється і стає дедалі більше взаємопозв’язаним завдяки засобам комунікації, а також розвитку транспортних і технічних можливостей. Водночас зростають масштаби відчуженості, розділень і конфліктів. Християни відзначають, що джерелом цього стану є віддалення людини від Бога. Жодні трансформації соціальних структур і правил поведінки не здатні зцілити такий стан. Церква постійно вказує, що боротьба з гріхом можлива лише у співпраці Бога й людини.
5. За цих умов сучасне свідоцтво Православ’я щодо проблем людини і світу, які постійно зростають за обсягом, стає більш нагальним не лише для констатації причин, що викликали ці проблеми, але і для можливого подолання трагічних наслідків, що випливають з них. Різноманітні національні, расові, ідеологічні та релігійні суперечності постійно створюють поживне середовище для виникнення небезпечних хвилювань не лише щодо безперечної онтологічної єдності людського роду, але і щодо зв’язку людини з творінням Божим. Священна гідність людської особи зводиться до окремих проявів індивідуума, а його зв’язок з іншим творінням Божим зазнає зловживань споживчої сваволі.
Розділення, нав’язані світові, спричинюють нерівність можливостей людей і народів щодо доступу до благ творіння, позбавляють мільйони людей основних благ і ведуть до приниження людської особи, викликають масові міграції народів, загострюють національні, релігійні та соціальні відмінності й конфлікти і загрожують традиційній внутрішній згуртованості суспільств. Наслідки цих розділень найтяжкіші, бо нерозривно пов’язані із загрозою довкіллю і всій екосистемі.
6. Православні християни розділяють з іншими релігійними і нерелігійними людьми планети відповідальність за сучасну кризу, тому що вони безрозсудно потурали зловживанням свободою або примирялися з ними і не протистояли їм гідно словом віри. Таким чином, їх найбільшим обов’язком має стати внесок в подолання розділень світу.
Християнське вчення про онтологічну єдність людського роду і Божественного творіння, як воно виражене всім таїнством Божественного домобудівництва спасіння людини і світу у Христі, дає фундаментальну основу для тлумачення ставлення людини до Бога і світу.
7. Загальною тенденцією у багатьох сучасних державах є спроби витіснити релігію із суспільного життя. Принцип світськості держави може зберігатися, але неприпустимо розуміти цей принцип як такий, що означає радикальне вигнання релігії з усіх сфер життя народу.
8. Прірва між багатими й бідними драматично збільшується унаслідок економічної кризи, яка є результатом збоченої економічної діяльності, яка позбавлена людського виміру і не служить справжнім потребам людства, а лише гонитві фінансистів за наживою, що часто набуває маніакального характеру. Життєздатна лише така економіка, яка поєднує ефективність із справедливістю та суспільною солідарністю.
9. У питанні щодо відношення християнської віри і природознавства для Православної Церкви неприродним є прагнення брати під свою опіку розвиток наукових досліджень і висловлювати свою позицію з будь-яких наукових проблем. Для православного світогляду свобода дослідження є Божим даром людині. Водночас, Православ’я бачить небезпеку, яка криється в певних наукових досягненнях, і вказує на границі наукового пізнання, не забуваючи про наявність іншого знання, що не входить безпосередньо до сфери науки, але є необхідним для належного обмеження свободи і правильного використання плодів науки на основі пошани до гідності людської особи й відмови від егоцентризму.
10. Православна Церква переконана в тому, що технічний і економічний прогрес не повинні вести до знищення навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів. Необмежене прагнення до задоволення матеріальних потреб призводить до зубожіння і душі людини, і навколишньої природи. Не можна забувати, що природні багатства землі є не лише людським надбанням, але, насамперед, творінням Божим: «Господня земля і що наповнює її, всесвіт і всі, що живуть у ньому» (Пс. 23: 1). Ми повинні пам'ятати про те, що не лише нинішні, а й майбутні покоління мають право на користування тими природними благами, які дані нам Творцем.
11. Ми твердо підтримуємо будь-які мирні зусилля для справедливого вирішення конфліктів, що виникають, і вітаємо позицію Руської і Грузинської Церков під час нещодавнього конфлікту та їх братню співпрацю. У такий спосіб обидві Церкви виконали обов’язок служіння примиренню. Ми сподіваємося, що взаємні зусилля Церков сприятимуть подоланню трагічних наслідків воєнних дій і щонайшвидшому примиренню народів.
12. У нашу епоху наростаючої смути інститут шлюбу і сім’ї переживає кризу. Церква у дусі розуміння нових складних соціальних умов повинна знайти способи духовної підтримки і зміцнення молоді та багатодітних сімей.
Особливо ми звертаємося до молодих, аби закликати їх брати активну участь як у богослужбовому житті, так і в місіонерській і соціальній діяльності Церкви, щоб вони могли принести їй свої турботи і сподівання. Адже молодь — не лише майбутнє, але і сьогодення Церкви.
13. Ми, Предстоятелі і представники Святіших Православних Церков, сповна усвідомлюючи значення вказаних вище проблем, прагнемо до невідкладного їх вирішення як служителі Христові й домобудівники таїн Божих. Ми сповіщаємо з цієї кафедри Першопрестольної Церкви і ще раз підтверджуємо:
а) наше непохитне зобов’язання зберігати єдність Православної Церкви у вірі отців наших, одного разу переданої святим (Іуд. 1: 3), в єдиній Божественній Євхаристії і у вірному дотриманні канонічної системи управління Церквою, прагнучи до врегулювання часом виникаючих проблем у наших взаємних стосунках у дусі любові й миру;
б) нашу волю до швидкого подолання канонічного неладу, спричиненого історичними обставинами і пастирськими потребами в так званій православній діаспорі, бажаючи подолати всілякі впливи, чужі православній екклезіології. У зв’язку з цим ми вітаємо пропозицію Вселенської Патріархії скликати в наступному 2009 році Всеправославні наради з цього питання, а також з питання продовження підготовки Святого і Великого Собора, на які будуть запрошені всі автокефальні Церкви, згідно з порядком і практикою, що існували до Всеправославних нарад на Родосі;
в) наше бажання, попри наявні труднощі, продовжувати богословський діалог з іншими християнами, а також міжрелігійний діалог, особливо з іудаїзмом і ісламом, маючи на увазі, що діалог є єдиним способом вирішення розбіжностей між людьми, особливо за доби, подібної до нашої, коли будь-які розділення, включаючи розділення в ім’я релігії, стають загрозою миру та єдності між людьми;
г) нашу підтримку ініціативам Вселенського Патріархату й інших Православних Церков щодо захисту природного середовища. Екологічна криза наших днів, що має, у тому числі, духовні й етичні причини, спонукала Церкву духовними засобами, що є у неї, невідкладно сприяти захисту Божого творіння від наслідків людської пожадливості. У зв’язку з цим ми знов підтверджуємо: встановлений раніше день особливих молитов про захист творіння Божого відзначати 1 вересня, на початку церковного року. Ми підтримуємо введення теми захисту природного середовища в катихізацію, проповідь і пастирську роботу наших Церков, як це вже відбувається в деяких з них;
д) наше рішення здійснити все необхідне, щоб створити міжправославну комісію для вивчення питань біоетіки, щодо яких світ чекає почути слово Православної Церкви.
Звертаючись із цими словами до всіх православних народів і всього світу, ми «паки і паки» бажаємо, аби світ, справедливість і любов Божа восторжествували зрештою в житті людей. «А Тому, Хто силою, що діє в нас, може зробити незрівнянно більше того, чого ми просимо, або про що помишляємо, слава в Церкві у Христі Іісусі» (Єф. 3: 20–21). Амінь.
На Фанарі, 12 жовтня 2008 року
Джерело: Прес-центр Київської Патріархії
