Представники вищих духовних навчальних закладів Українських Православних Церков обговорили шляхи подолання розділення православних в Україні

В Ужгородській українській богословській академії ім. Святих Кирила і Мефодія відбувся науковий круглий стіл «Шляхи подолання релігійного розколу та об’єднання Церков в Україні». Організататорами виступили Міжнародна академія богословських наук, Карпатський університет ім. Августина Волошина та Ужгородська українська богословська академія ім. Святих Кирила і Мефодія. Участь взяли представники вищих духовних шкіл УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП, а також представники державної влади і громадських організацій.
Учасники провели обговорення наболілих питань та прийняли резолюцію, в якій намітили шляхи подальшої співпраці. Зрозуміло, що наслідки такої першої зустрічі не могли бути великими, але головне, що вона врешті-решт відбулася, що УПЦ КП наші співбрати з Московського Патріархату вже називали не «розколом», а іншою православною юрисдикцією, із якою належить вести рівноправний діалог, аби подолати церковне розділення.



враховуючи потребу вивчення тенденцій розвитку церковно-релігійного життя в Україні на сучасному етапі, що сприяє кращому розумінню логіки ґенези та перспектив вітчизняного Православ'я з боку провідних наукових духовних, світських установ та органів державної влади,
беручи до уваги сучасні виклики соціально-економічного, політичного та духовного характеру у контексті консолідації української нації та зміцнення вітчизняного державного простору,
вважаємо, що перспективними проблемами та питаннями для дослідження у сфері богословської науки, вирішення яких може здійснюватися разом з представниками світського академічного простору, міжнародних науково-дослідних організацій, можуть стати напрями визначення шляхів досягнення Церковної єдності в Україні,
рекомендуємо:

1. Виокремлюючи богословський (духовний), історичний, культурний і церковний аспекти в ґенезі українського Православ'я, відзначити історичну вагу цивілізаційного вибору віри Христової на давньоукраїнських землях.
У контексті визначення подальшого впливу християнства, як духовно-ідеологічної основи у зародженні та розвитку української державності і Церкви Христової, націотворення, української (руської) самоідентифікації та націозбереження, слід відзначити духовно-історичну спадковість церковного будівництва на давньоукраїнських землях (Скіфії–Русі–України), починаючи із більш ранніх періодів, ніж це було прийнято з ідеологічно-імперських політичних інтересів чужоземних держав, а саме:
- період апостольської місії Андрія Первозванного та Павла (друга половина І ст.);
- місіонерсько-проповідницька діяльність святителя Климента, єпископа Римського (кінець І – початок ІІ ст. ст.);
- заснування і діяльність Скіфської та Причорноморських єпархій (ІІІ–ІХ ст. ст.);
- хрещення блаженного Великого князя київського Оскольда, з київської князівської династії Кия (860 р.);
- заснування Київської Митрополії (Руської Церкви) у 862 (3) р.;
- утвердження християнства на Русі-Україні, як державної релігії за рівноапостольного Великого князя київського Володимира (Володимирове хрещення 988 р.).

2. Відзначити духовний, патріотичний і просвітницький вплив Української Православної Церкви на збереження та розвиток української державності як у минулі століття, так і на сучасному етапі.
У період краху комуністично-радянської імперської колоніальної системи саме вітчизняне Православ'я змогло закласти міцну соціально-духовну основу розвитку незалежної української нації та держави. Відповідно подолання церковного розділення православних в Україні та досягнення православної єдності є потенційним чинником неполітичного характеру на шляху до духовного та національного єднання української нації.

3. Відзначити складність церковно-державних відносин, як одну з найбільш проблемних тенденцій суспільного розвитку в період розбудови незалежної української держави та церковного будівництва в Україні на сучасному етапі.
Для подолання конфліктних ситуацій між двома базовими суспільними інституціями (політико-державною та духовно-церковною), слід змістити увагу на визначенні раціональних і духовних пріоритетів у розв'язанні суспільних протиріч, які виникають на ґрунті релігійних непорозумінь.
З метою уникнення значних соціальних конфліктів на ґрунті церковного розділення православних в Україні, з боку держави (політичної влади) максимального сприяння в дотриманні та реалізації потребує конституційний принцип гарантування свободи віросповідань. Обов'язковою умовою при цьому є збереження розмежування державно-церковних інтересів і невтручання органів влади у внутрішньо церковне управління. При цьому слід пам'ятати про те, що досягнення національної духовно-церковної злагоди сприятиме національній єдності українського суспільства, вітчизняним державотворчим процесам та примноженню християнських цінностей і моралі на рівні суспільних відносин між християнами-громадянами України.

4. Доцільним є розробка дієвих рекомендації на державному рівні для зняття міжконфесійних протиріч з метою подолання церковного розділення православних в Україні та збереження духовної спадщини українського народу – Церкви Христової. Адже ігнорування органами державної влади проблем церковного характеру, незважаючи на конституційне розмежування сфер впливу між церквою і державою, призводить до поступової диференціації українського народу.
Враховуючи історичні традиції українського Православ'я, церковного будівництва, державотворення і націотворення, утвердження української державності і консолідації вітчизняного громадянського суспільства, найкоротшим шляхом до національної єдності української нації слід вважати шлях досягнення Церковної єдності та подолання розділення православних за Церковною юрисдикцією. На шляху до цієї мети на інтегруючій основі повинні бути дієво задіяні всі можливі чинники: Церкви, православні громади-приходи, державні інституції, науково-освітні, культурологічні установи та широка громадськість тощо.

5. Підготувати на рівні духовних навчальних закладів та науково-дослідних установ науково-теоретичне історико-культурне обґрунтування (концепцію) єдності Православних Церков в Україні.

6. Ініціювати об'єктивне вивчення громадської думки в регіонах, і в цілому в Україні, щодо шляхів досягнення єдності вітчизняного Православ'я у формі систематичного моніторингу громадської думки, проведенні соціологічних досліджень, розробці наукових прогностичних рекомендативних рішень тощо.

7. Зацікавленим науковим установам і вищим навчальним закладам продовжити науково-дослідну діяльність з титульної проблематики круглого столу.
У цьому контексті сприяти проведенню регулярних тематичних наукових форумів в різних областях України. Основною метою вбачається поширення науково-практичної дискусії щодо вироблення реальних механізмів подолання розділення православних в Україні на загальнонаціональному рівні, але з врахуванням конкретних церковних, історичних та регіональних особливостей у формі відповідних пропозицій.

8. Створити на базі Міжнародної академії богословських наук колегіальний постійно діючий науково-богословський саміт (конференція, круглий стіл, семінар тощо) з питань пошуку шляхів подолання розділення православних в Україні, до складу якого мали би увійти науковці від вищих духовних навчальних закладів, наукових установ Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви та зацікавлених наукових кіл України.

9. Контроль за виконання даної резолюції покласти на Міжнародну академію богословських наук.

Повідомляє Церква.info посилаючись на прес-службу УУБА–КаУ.