Недiля 5-та Великого посту
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
Дорогi браття i сестри!
Ми вiдвiдуємо церковнi богослужiння, постимося i молимося у вiдповiдний час, але всiм цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було дiючим i принесло добрi наслiдки, потрiбна ще пiдтримка - всiм нашим життям. Iншими словами - потрiбен вiдповiдний спосiб життя, який не був би протилежнiстю посту i не роздвоював би нашу душу.
У давнi часи у православних країнах саме суспiльство створювало великопiсну атмосферу життя через вiдповiднi звичаї i навички, як особистi, так i суспiльнi. Так, упродовж Великого посту усi люди пiдпорядковувалися звичаям, якi не давали забувати окремим членам суспiльства про Великий пiст. Наприклад, про пiст постiйно нагадував великопостовий дзвiн, театри були закритi, припинялися великосвiтськi прийоми. Самi собою цi зовнiшнi прояви посту не могли розбудити в людинi почуття покаяння, але складалася вiдповiдна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкi, i нам потрiбне постiйне нагадування про нашi обов'язки. Хоча, звичайно, зовнiшнi правила не можуть замiнити внутрiшнього подвигу вiруючої людини.
На жаль, тепер ми живемо не у православному суспiльствi, i тому в наш час суспiльне життя не може створити для нас великопiсну атмосферу. Свiт, який оточує нас i до якого ми належимо, не змiнюється у днi Великого посту. Духовна трагедiя секуляризму полягає в тiм, що вiн вштовхує людину у звичайну релiгiйну шизофренiю, коли життя вiруючої людини роздвоюється на релiгiйне i свiтське, мiж якими немає належного зв'язку. Тим-то сучасне духовне життя православних християн значно ускладнилось i вимагає набагато бiльше зусиль, нiж у тi добрi часи. В наш час великопiсну атмосферу можна створити лише в домашнiх умовах, i то не завжди, бо i в сiм'ях часто не iснує єдиних поглядiв на духовне життя.
Без усякого сумнiву, всi погодяться з тим, що сiмейний спосiб життя радикально змiнився пiд впливом радiо i телебачення. Наше життя переповнене iнформацiєю про подiї в свiтi. Не треба нiкуди виходити або виїжджати, щоб знати, що дiється в свiтi. Мало-помалу духовнiсть i краса поступово зникають з сучасної культури. Музика перестала бути джерелом духовної насолоди. Вона перетворилася на звичний фон розмов, читання, занять тощо. Ця постiйна необхiднiсть у сучаснiй псевдомузицi свiдчить про те, що люди перестали насолоджуватися тишею i сприймають її як щось негативне. Якщо ранiше християни здебiльшого жили у свiтi тишi i мовчання, i це давало їм можливiсть зосереджуватись на внутрiшньому життi, то сучаснi християни змушенi докладати особливих зусиль, щоб створити умови для спiлкування з Богом. Таким чином, проблема радiо i телебачення протягом Великого посту - це питання духовного життя i смертi.
Треба зрозумiти, що неможливо дiлити наше життя мiж великопiсними переживаннями i враженнями вiд сучасних телефiльмiв та настроями, якi цi враження породжують. Цi два переживання несумiснi, i одне з них остаточно витiснить iнше. Однак вiрогiднiше, що сучаснi телефiльми подолають великопiснi настрої. Зворотне може статися лише тодi, коли християнин докладе особливих зусиль.
Тому нам треба в днi Великого посту рiшуче припинити слухати i дивитися по радiо i телебаченню програми, якi викликають негативнi емоцiї i наносять шкоду нашому великопостовому подвигу. Мiж iншим, нема нiчого грiховного в тiм, щоб стежити за iнформацiєю про подiї в країнi й у свiтi чи слухати й дивитися програми, якi збагачують нас духовно й iнтелектуально. Що повинно бути рiшуче припинено в днi Великого посту - то це прикутiсть до телевiзора i пасивне заковтування усього, що показують.
Але тут також, як i при споживаннi їжi, одного утримання недостатньо. Духовне життя у днi Великого посту повинно наповнюватися чимось позитивним. Наша душа насолоджується молитвою, але i розум потребує духовної їжi. Цiєю їжею може бути читання - не лише релiгiйних книжок, а й художньої та iсторичної лiтератури, з якої можна почерпнути багато духовних цiнностей для нашого розуму.
Четверта i п'ята недiлi Великого посту присвяченi Церквою пам'ятi двох великих вчителiв християнського духовного життя: прп. Iоана Лiствичника i прп. Марiї Єгипетської. Треба зрозумiти, що на прикладах цих двох святих Церква вчить нас, як можна збагатити наше внутрiшнє духовне життя. Читання i духовнi роздуми допоможуть нам придбати внутрiшнiй мир i духовну радiсть. Сучасний секулярний свiт не дає нам нi миру, нi духовної радостi. А без цього, без розумiння Великого посту як шляху до глибин душi, Великий пiст втрачає своє значення.
Великий пiст - це час шукання сенсу життя, сенсу нашого покликання i нашої професiйної працi, сенсу наших взаємин з iншими людьми, дружби, нашої вiдповiдальностi в життi. Нема нi працi, нi покликання, якi не можна було б спрямувати на покращення життя людини, не з точки зору збiльшення виробництва чи кращої його органiзацiї, а з точки зору людських цiнностей. Нам треба поглиблювати людськi взаємовiдносини, тому що ми, будучи людьми вiльними, самi того не розумiючи, стали рабами тiєї чи iншої соцiальної системи, якi поступово знищують духовнi цiнностi. Якщо наша вiра має вiчнi цiнностi, то вона повинна перетворювати наше особисте i суспiльне життя зсередини.
Багато людей думає, що для покращення життя потрiбнi зовнiшнi змiни умов життя, навiть i революцiї. Але ми, християни, повиннi довести свiту, що змiна життя на краще вiдбувається завдяки внутрiшньому духовному життю людини, тобто завдяки вiрi i життю за вiрою. Коли Церква Христова ввiйшла у греко-римський свiт, вона не закликала до революцiй, вказуючи на несправедливiсть рабства. Але рабство стало неможливим пiд впливом християнської вiри i нової оцiнки людини i всього життя. Одна свята людина може зробити набагато бiльше, щоб змiнити свiт на краще, нiж численнi надрукованi на паперi соцiальнi програми. В Українi життя змiниться на краще лише тодi, коли покращає духовне життя людини i суспiльства. Свята людина - це найкращий реформатор i революцiонер, бо вiн реально змiнює життя на краще.
Великий пiст має велике значення, бо вiн очищає духовне життя людини i суспiльства. Великий пiст - це час, коли людина нiби знову здобуває вiру i життя у його Божественному розумiннi. Утримуючись вiд їжi, ми потiм знову пiзнаємо її смак i краще розумiємо голодних i знедолених. Скорочуючи розваги, вiдмовляючись вiд негативних радiо- i телепрограм, вiд непотрiбних розмов, ми знову починаємо розумiти велику цiннiсть спiлкування з людьми, цiннiсть працi, культури. Спiлкуючись в молитвi з Богом, ми розумiємо i вiдчуваємо серцем Його безмежну любов до нас i милосердя Боже.
Амiнь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України
Філарет
Філарет
