Серед багатьох дарувань Бог нагородив нас двома здатностями, однаковою мiрою важливими для нашого духовного життя: пам'ятати i забувати. Коли нам роблять добро, почуття вдячностi вимагає пам'ятати про нього. Коли ж нам заподiють зло, християнська любов вимагає забути його.
Преподобний Iсидор Пелусiот з цього приводу сказав так: "Благодiяння записуй на мiдi, а образу - на водi".
Ще премудрий Сирах повчав: "Залиш образу щиросердному твоєму, i тодi помолишся, i грiхи твої простяться".
А Господь наш Iсус Христос ставить прощення грiхiв у пряму залежнiсть вiд прощення ближнiх. Вiн заповiдав: "Якщо ви прощатимете людям провини їхнi, то простить i вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхнiх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мф. 6, 14-15).
Якщо образа стискає твоє серце, згадай про Христа i про Його рани й розсуди, що твiй бiль незначний у порiвняннi зi стражданнями Владики Христа; i тодi, нiби водою, погасиш свою скорботу.
I якщо лукава думка свердлить твiй розум i постiйно твердить, що кривдник не заслуговує прощення, згадай Iсуса Христа. Хiба Вiн не достойний того, щоб з любовi до Нього ти простив людину, яка образила тебе?
Блаженний той, хто разом зi святим Григорiєм Нисським може сказати: "Господи! Роби зi мною, що я роблю. Я мiг би помститися за себе, але не мщу, не мсти i Ти. Я попередив мого ворога, примирившись з ним, попередь мене i Ти Своєю благодаттю. Я забув зло, яке вiн менi заподiяв, забудь i Ти мої грiхи. Я люблю його, як любив i ранiше, коли вiн не ображав мене, люби i Ти, Боже, якщо я коли-небудь ображу Тебе. Обходься зi мною так, як я обходжусь з ним. Я зробив те, що Ти повелiв, роби i Ти те, що обiцяв. Прощайте, то i вас прощатимуть".
Християнин повинен пам'ятати, що перш нiж просити у Бога прощення, треба самому навчитися прощати. З якою совiстю скажеш ти: "Отче наш,.. прости нам провини нашi, як i ми прощаємо винуватцям нашим"? Або з яким усвiдомленням промовиш: "Господи, помилуй", коли сам не можеш милувати?
З приводу такого духовного ослiплення преподобний авва Iсайя говорить: "Марнi молитви i подвиги людини, котра має в серцi злобу на ближнього". А iнший великий подвижник благочестя святий Iсаак про марнiсть молитви злопам'ятного вчить: "Молитва злопам'ятного - сiвба на каменi... Бути злопам'ятним i молитися означає те саме, що сiяти на морi й очiкувати жнив".
Який може бути пiст, яке може бути свято там, де панують ворожнеча i злоба? Якщо християнин живе в розбратi з християнами, то яке може бути у нього єднання з Христом?
Хто не може називатися миролюбною людиною, той не може iменуватися i сином Божим. А Господь сказав: "Блаженнi миротворцi, бо вони синами Божими назвуться" (Мф. 5, 9). Правду кажучи, там, де немає миру, там немає i Бога.
Злопам'ятнiсть, як черва, смокче душу i перетворює храм Святого Духа на вертеп розбiйникiв. Авва Євагрiй нагадує всiм, хто хоче жити побожно, що злопам'ятнiсть спустошує душу: "Сильний вiтер розганяє хмари, а злопам'ятнiсть - добрi почуття з душi". Преподобний же Єфрем Сирiн про це образно говорить так: "Той, хто зберiгає в душi своїй злопам'ятнiсть, подiбний до того, хто зберiгає вогонь у соломi... або вигрiває гадюку в пазусi".
Апостол Петро вчить нас: "Не платiть злом за зло або лихослiв'ям за лихослiв'я" (1 Пет. 3, 9). I апостол Павло говорить: "Нiкому не вiдплачуйте злом за зло" (Рим. 12, 17). Головний сенс заповiдi не вiдплачувати злом за зло полягає в тому, що злом неможливо перемогти зло, навпаки, дiючи в такий спосiб, людина примножує зло.
Образа, заподiяна у вiдповiдь на образу, не тiльки не припиняє ворожнечi i не зупиняє подальшого її розвитку, а ще бiльше посилює конфлiкт. В кому було досить зла, щоб завдати образу, в тому, цiлком iмовiрно, знайдеться його ще бiльше, щоб вiдповiсти на взаємну образу.
Таким чином, виникає цiла низка образ. I оскiльки той, хто вiдплачує за образу, намагається якнайбiльше досадити своєму суперниковi, то подальша боротьба, як правило, буває ще бiльш тяжкою i нищiвною.
Ось чому апостол Павло, застерiгаючи, сказав: "Коли ж ви один одного гризете i з'їдаєте, стережiться, щоб не знищили ви один одного!" (Гал. 5, 15).
Усiм вiдомо, що вогонь не можна погасити олiєю, як не можна погасити й iскру, роздуваючи її. Навпаки, в обох випадках вогонь розгоряється сильнiше, i чим бiльше пiдливати масла у вогонь, тим полум'я стає бiльшим. Так само буває й з ворогуючими людьми. Чим далi вони знаходяться вiд примирення, тим мiцнiше твердне їхня злiсть i тим бiльшою ненавистю дихають вони один проти одного. I часто все закiнчується повним виснаженням i знесиленням обох сторiн.
Чи означає це, що зi злом не слiд боротися? У нас не так давно з'явилося сектантське вчення про непротивлення злу. Церква вiдкинула це вчення. Християни повиннi боротися зi злом завжди i постiйно. Однак боротися треба не з тим, хто згрiшив, а з грiхом. Народна мудрiсть говорить: "З людьми мирись, а з грiхом борись". Про людей, якi згрiшають, слiд думати, що вони скорiше духовно слабкi, нiж злi. Бiльша частина людських порокiв - це прояв людської немочi, вiдсутнiсть доброї волi, нестача сили духу.
Як же боротися зi злом? Господь наш Iсус Христос заповiдав боротися зi злом - добром. Вiн не тiльки так вчив, а й Своїм прикладом показував нам, як ми повиннi чинити. Коли на судi у Пилата лихословили на Христа, Вiн нiкого не лаяв. I коли висiв на хрестi й з усiх бокiв чув хулу, Господь молився за Своїх розпинателiв: "Отче, прости їм, бо не вiдають, що чинять" (Лк. 23, 34). Повторюючи заповiдь Спасителя, апостол Павло говорить: "Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром" (Рим. 12, 21).
Святi отцi подвижники на своєму особистому досвiдi вiдчули цю боротьбу i на повчання залишили нам багато порад. Так, наприклад, авва Пимен говорить: "Зло нiяким чином не знищує зла; а тому, якщо хто зробив тобi зло, ти роби йому добро, щоб добром знищити зло... Вiднiмiть у ворогуючого новi приводи до ворожнечi, i попередня його ворожнеча мало-помалу ослабне, припиниться i забудеться".
А авва Iсайя радить: "Якщо почуєш, що хто-небудь на тебе лихословив, i потiм зiйдетесь з ним у якому-небудь мiстi або вiн до тебе прийде, - прийми його доброзичливо i з веселим обличчям i, згадавши про те, що чув, не питай: для чого так говорив? Бо написано в притчах: "Розсудливий приховує образу" (Притч. 12, 16). Хiба не полюбив би ти таку людину, якiй ти завдав образи, а вона великодушно простила її? Роби i ти так само, щоб здобути собi повагу вiд ворогiв своїх".
Святi отцi вмiли здобувати користь для душi i вiд ворогiв. Наприклад, новий друг настiльки любить тебе, що не бачить усiх твоїх недолiкiв. Але постав себе перед твоїм ворогом, i нiхто краще за нього не змалює твоїх слабкостей. Ворог пильно стежить за твоїми недолiками. Вiн не пропустить жодного твого прорахунку i опише їх, не зменшуючи твоєї провинностi. Тому треба слухати свого ворога уважно i спокiйно, i тодi ворог допоможе тобi звiльнитися вiд багатьох недолiкiв.
Святi отцi часто порiвнюють ворогiв з дiєю отрути. Багато отрут, хоч вони i шкiдливi та смертоноснi самi по собi, використовують iнодi для лiкування хвороб. Так i нашi вороги, якими б вони не були злими, а проте можуть справляти спасенний вплив на нашi духовнi хвороби. Таким чином, твiй ворог може принести тобi велику користь, хоча його справжнi намiри - заподiяти тобi зло.
Прислухаймося ж до слiв св. Iоана Золотоустого: "Улюбленi, нi про що не дбатимемо так, як про те, щоб бути вiльними вiд гнiву i примирити з собою тих, хто вороже ставиться до нас: бо нi молитва, нi пiст, нi прилучення до таїнств, нi щось iнше подiбне не в змозi буде захистити нас у день суду, якщо ми пам'ятатимемо зло; не погрiшить тому той, хто називає цей грiх найтяжчим з усiх грiхiв. Нi вiд чого так не вiдвертається Бог, як вiд людини злопам'ятної i зберiгаючої гнiв".
Напередоднi Великого посту i я, ваш архипастир, прошу простити мене, в чому я згрiшив перед вами: дiлом, словом, помислами i всiма моїми почуттями. Бог благодаттю i людинолюбством нехай простить i помилує всiх нас.
Амiнь!
Преподобний Iсидор Пелусiот з цього приводу сказав так: "Благодiяння записуй на мiдi, а образу - на водi".
Ще премудрий Сирах повчав: "Залиш образу щиросердному твоєму, i тодi помолишся, i грiхи твої простяться".
А Господь наш Iсус Христос ставить прощення грiхiв у пряму залежнiсть вiд прощення ближнiх. Вiн заповiдав: "Якщо ви прощатимете людям провини їхнi, то простить i вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхнiх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мф. 6, 14-15).
Якщо образа стискає твоє серце, згадай про Христа i про Його рани й розсуди, що твiй бiль незначний у порiвняннi зi стражданнями Владики Христа; i тодi, нiби водою, погасиш свою скорботу.
I якщо лукава думка свердлить твiй розум i постiйно твердить, що кривдник не заслуговує прощення, згадай Iсуса Христа. Хiба Вiн не достойний того, щоб з любовi до Нього ти простив людину, яка образила тебе?
Блаженний той, хто разом зi святим Григорiєм Нисським може сказати: "Господи! Роби зi мною, що я роблю. Я мiг би помститися за себе, але не мщу, не мсти i Ти. Я попередив мого ворога, примирившись з ним, попередь мене i Ти Своєю благодаттю. Я забув зло, яке вiн менi заподiяв, забудь i Ти мої грiхи. Я люблю його, як любив i ранiше, коли вiн не ображав мене, люби i Ти, Боже, якщо я коли-небудь ображу Тебе. Обходься зi мною так, як я обходжусь з ним. Я зробив те, що Ти повелiв, роби i Ти те, що обiцяв. Прощайте, то i вас прощатимуть".
Християнин повинен пам'ятати, що перш нiж просити у Бога прощення, треба самому навчитися прощати. З якою совiстю скажеш ти: "Отче наш,.. прости нам провини нашi, як i ми прощаємо винуватцям нашим"? Або з яким усвiдомленням промовиш: "Господи, помилуй", коли сам не можеш милувати?
З приводу такого духовного ослiплення преподобний авва Iсайя говорить: "Марнi молитви i подвиги людини, котра має в серцi злобу на ближнього". А iнший великий подвижник благочестя святий Iсаак про марнiсть молитви злопам'ятного вчить: "Молитва злопам'ятного - сiвба на каменi... Бути злопам'ятним i молитися означає те саме, що сiяти на морi й очiкувати жнив".
Який може бути пiст, яке може бути свято там, де панують ворожнеча i злоба? Якщо християнин живе в розбратi з християнами, то яке може бути у нього єднання з Христом?
Хто не може називатися миролюбною людиною, той не може iменуватися i сином Божим. А Господь сказав: "Блаженнi миротворцi, бо вони синами Божими назвуться" (Мф. 5, 9). Правду кажучи, там, де немає миру, там немає i Бога.
Злопам'ятнiсть, як черва, смокче душу i перетворює храм Святого Духа на вертеп розбiйникiв. Авва Євагрiй нагадує всiм, хто хоче жити побожно, що злопам'ятнiсть спустошує душу: "Сильний вiтер розганяє хмари, а злопам'ятнiсть - добрi почуття з душi". Преподобний же Єфрем Сирiн про це образно говорить так: "Той, хто зберiгає в душi своїй злопам'ятнiсть, подiбний до того, хто зберiгає вогонь у соломi... або вигрiває гадюку в пазусi".
Апостол Петро вчить нас: "Не платiть злом за зло або лихослiв'ям за лихослiв'я" (1 Пет. 3, 9). I апостол Павло говорить: "Нiкому не вiдплачуйте злом за зло" (Рим. 12, 17). Головний сенс заповiдi не вiдплачувати злом за зло полягає в тому, що злом неможливо перемогти зло, навпаки, дiючи в такий спосiб, людина примножує зло.
Образа, заподiяна у вiдповiдь на образу, не тiльки не припиняє ворожнечi i не зупиняє подальшого її розвитку, а ще бiльше посилює конфлiкт. В кому було досить зла, щоб завдати образу, в тому, цiлком iмовiрно, знайдеться його ще бiльше, щоб вiдповiсти на взаємну образу.
Таким чином, виникає цiла низка образ. I оскiльки той, хто вiдплачує за образу, намагається якнайбiльше досадити своєму суперниковi, то подальша боротьба, як правило, буває ще бiльш тяжкою i нищiвною.
Ось чому апостол Павло, застерiгаючи, сказав: "Коли ж ви один одного гризете i з'їдаєте, стережiться, щоб не знищили ви один одного!" (Гал. 5, 15).
Усiм вiдомо, що вогонь не можна погасити олiєю, як не можна погасити й iскру, роздуваючи її. Навпаки, в обох випадках вогонь розгоряється сильнiше, i чим бiльше пiдливати масла у вогонь, тим полум'я стає бiльшим. Так само буває й з ворогуючими людьми. Чим далi вони знаходяться вiд примирення, тим мiцнiше твердне їхня злiсть i тим бiльшою ненавистю дихають вони один проти одного. I часто все закiнчується повним виснаженням i знесиленням обох сторiн.
Чи означає це, що зi злом не слiд боротися? У нас не так давно з'явилося сектантське вчення про непротивлення злу. Церква вiдкинула це вчення. Християни повиннi боротися зi злом завжди i постiйно. Однак боротися треба не з тим, хто згрiшив, а з грiхом. Народна мудрiсть говорить: "З людьми мирись, а з грiхом борись". Про людей, якi згрiшають, слiд думати, що вони скорiше духовно слабкi, нiж злi. Бiльша частина людських порокiв - це прояв людської немочi, вiдсутнiсть доброї волi, нестача сили духу.
Як же боротися зi злом? Господь наш Iсус Христос заповiдав боротися зi злом - добром. Вiн не тiльки так вчив, а й Своїм прикладом показував нам, як ми повиннi чинити. Коли на судi у Пилата лихословили на Христа, Вiн нiкого не лаяв. I коли висiв на хрестi й з усiх бокiв чув хулу, Господь молився за Своїх розпинателiв: "Отче, прости їм, бо не вiдають, що чинять" (Лк. 23, 34). Повторюючи заповiдь Спасителя, апостол Павло говорить: "Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром" (Рим. 12, 21).
Святi отцi подвижники на своєму особистому досвiдi вiдчули цю боротьбу i на повчання залишили нам багато порад. Так, наприклад, авва Пимен говорить: "Зло нiяким чином не знищує зла; а тому, якщо хто зробив тобi зло, ти роби йому добро, щоб добром знищити зло... Вiднiмiть у ворогуючого новi приводи до ворожнечi, i попередня його ворожнеча мало-помалу ослабне, припиниться i забудеться".
А авва Iсайя радить: "Якщо почуєш, що хто-небудь на тебе лихословив, i потiм зiйдетесь з ним у якому-небудь мiстi або вiн до тебе прийде, - прийми його доброзичливо i з веселим обличчям i, згадавши про те, що чув, не питай: для чого так говорив? Бо написано в притчах: "Розсудливий приховує образу" (Притч. 12, 16). Хiба не полюбив би ти таку людину, якiй ти завдав образи, а вона великодушно простила її? Роби i ти так само, щоб здобути собi повагу вiд ворогiв своїх".
Святi отцi вмiли здобувати користь для душi i вiд ворогiв. Наприклад, новий друг настiльки любить тебе, що не бачить усiх твоїх недолiкiв. Але постав себе перед твоїм ворогом, i нiхто краще за нього не змалює твоїх слабкостей. Ворог пильно стежить за твоїми недолiками. Вiн не пропустить жодного твого прорахунку i опише їх, не зменшуючи твоєї провинностi. Тому треба слухати свого ворога уважно i спокiйно, i тодi ворог допоможе тобi звiльнитися вiд багатьох недолiкiв.
Святi отцi часто порiвнюють ворогiв з дiєю отрути. Багато отрут, хоч вони i шкiдливi та смертоноснi самi по собi, використовують iнодi для лiкування хвороб. Так i нашi вороги, якими б вони не були злими, а проте можуть справляти спасенний вплив на нашi духовнi хвороби. Таким чином, твiй ворог може принести тобi велику користь, хоча його справжнi намiри - заподiяти тобi зло.
Прислухаймося ж до слiв св. Iоана Золотоустого: "Улюбленi, нi про що не дбатимемо так, як про те, щоб бути вiльними вiд гнiву i примирити з собою тих, хто вороже ставиться до нас: бо нi молитва, нi пiст, нi прилучення до таїнств, нi щось iнше подiбне не в змозi буде захистити нас у день суду, якщо ми пам'ятатимемо зло; не погрiшить тому той, хто називає цей грiх найтяжчим з усiх грiхiв. Нi вiд чого так не вiдвертається Бог, як вiд людини злопам'ятної i зберiгаючої гнiв".
Напередоднi Великого посту i я, ваш архипастир, прошу простити мене, в чому я згрiшив перед вами: дiлом, словом, помислами i всiма моїми почуттями. Бог благодаттю i людинолюбством нехай простить i помилує всiх нас.
Амiнь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України
Філарет
Філарет
