Про безгрiшнiсть i Божественнiсть Iсуса Христа

Одного разу принесли до Iсуса Христа розслабленого, який лежав на постелi. "I, побачивши вiру їхню, Iсус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобi грiхи твої! При цьому деякi з книжникiв говорили собi: Вiн богохульствує. Iсус же, бачачи помисли їхнi, промовив: навiщо ви думаєте лукаве в серцях своїх? Бо що легше - сказати: прощаються тобi грiхи, чи сказати: встань i ходи? Та щоб знали ви, що Син Людський має владу на землi прощати грiхи. Тодi говорить розслабленому: встань, вiзьми постiль твою та йди у дiм твiй. I той устав, узяв постiль свою i пiшов у дiм свiй. Народ же, побачивши це, здивував- ся i прославив Бога, Який дав таку владу людям" (Мф. 9, 2-8).

Читаючи цей уривок та iншi мiсця Святого Євангелiя, ми несамохiть виявляємо, що Iсус Христос здивував усiх Своїм життям i дiями й залишився у сучасникiв Своїх в образi неземної iстоти. Безгрiшне життя нашого Спасителя, життя "без плями i пороку", життя святе, величне i досконале викликало подив i захоплення.

Вiддавна прославленi поети створювали безсмертнi поеми, билини, трагедiї та драми; iсторики залишили пiсля себе життєписи великих полководцiв, подвижникiв, героїв чи злочинцiв; письменники створили найпiднесенiшi й найнижчi образи чоловiкiв i жiнок, але жоден з них не дав нам опису такого Сина Людського, про якого можна було б справдi разом з Пилатом сказати: "Це - Чоловiк!" (Iн. 19, 5).

Iсус Христос - напрям Його думок, спосiб Його життя, характер Його дiй - назавжди залишиться великим здивуванням для людей усiх часiв. Найкращi лiтературнi критики, ознайомившись з Євангелiєм, ставили i ставлять перед собою запитання: хiба мiг людський розум придумати такий образ Христа? Хто з людей мiг створити образ, який є сукупнiстю i зiбранням усiх людських досконалостей? Якби Христос не був такою особистiстю i не жив саме таким життям, то звiдки у простих неграмотних галилейських рибалок могло виникнути бажання створити такий незрiвнянний образ людини?

Вiд створення свiту i до наших днiв минули тисячолiття, а Господь наш Iсус Христос, за словом Святого Письма, лишається Тим Самим i вчора, й сьогоднi, й навiки. Iсус Христос лишається для всього людства втiленням усiх чеснот i всiх позитивних якостей людини. Його людинолюбство - безмежне, Його милосердя - невичерпне, Його вiра - непохитна, Його любов - незбагненна, Його знання Отця Небесного i єднiсть з Ним - невимовнi, Його слухнянiсть волi Отця - до хресної смертi, Його проникнення в потреби i в усi запити людської душi - разюче, Його розумiння нашої грiшної природи - дивовижне, Його прощення розкаяних грiшникiв - неповторне. Тому не слiд дивуватися, що найкращi уми людства, якi знали людей з їхнiми чеснотами й пороками, ознайомившись з життям Христа, схилялися перед нашим Спасителем.

Iсус Христос, як iсторична особа, жив серед людей не лише благочестивих, а й вороже до Нього настроєних: серед упереджених скептикiв, якi пильно стежили за Ним, прислухалися до Його слiв, приглядалися до Його дiй, роблячи все це з єдиною метою - звинуватити Його в чомусь. Бажаючи упiймати Його на словi, вони ставили Йому лукавi й пiдступнi запитання, але нiхто з них не мiг виявити в Ньому чогось грiховного.

Усi цi противники були неодноразово посоромленi Христом. Вони збентежено визнавали, що життя Iсуса Христа було чистим i сповненим Божественної мудростi. Суперечки з книжниками, законниками, фарисеями, iродiанами i саддукеями завжди закiнчувались їхньою поразкою. На запитання, якi ставив Господь Своїм противникам, "нiхто не змiг вiдповiсти Йому нi слова", а пiсля пояснень, якi вони мали вiд Нього на свої запитання, "нiхто вже не смiв запитувати Його" (Мф. 22, 46). Життя Христа справдi було життям "повним благодатi й iстини"! (Iн. 1, 14). Люди, слухаючи Його, "дивувалися словам благодатi, що виходили з вуст Його" (Лк. 4, 22). Iсус Христос не боявся говорити людям iстинну правду, але в Його правдi не було нi глузування, нi грубощiв, нi злiсної критики, нi приниження чи осудження.

Життя Христа було життям любовi до Отця Небесного i людей. Його любов до Отця була доведена беззастережною слухнянiстю: "Вiн був слухняним аж до смертi, i смертi хресної". Його любов до людей була доведена голгофською жертвою. "Вiн, будучи багатим, став убогим заради вас, щоб ви збагатилися Його убогiстю" (2 Кор. 8, 9). Вiн "показав на дiлi, що, полюбивши Своїх, якi були в свiтi, до кiнця полюбив їх" (Iн. 13, 1). Бо "немає бiльше вiд тiєї любовi, як хто душу свою покладе за друзiв своїх" (Iн. 15, 13). А Христос помер за нас, "що були колись вiдчуженими й ворогами, за схильнiстю до лихих дiл" (Кол. 1, 21).

Життя Iсуса Христа було сповнене лагiдностi й смирення. Вiн Сам сказав про Себе: "Прийдiть до Мене... i навчiться вiд Мене, бо Я лагiдний i смиренний серцем, i знайдете спокiй душам вашим" (Мф. 11, 28-29). Христос явив нам такi надлюдськi властивостi, що ми без найменшого вагання сповiдуємо Його Сином Божим. Вiн Сам називає Себе Сином Божим, i нiхто з нас не може суперечити цьому. Бо дiла Його свiдчать, що Вiн iстинний Бог.

Христос не мав у Собi нi найменших проявiв грiховностi, притаманних усiм смертним людям. Вiн нiколи не грiшив i тому нiколи нi в чому не каявся. Самй Його зачаття було безгрiшним, бо Вiн народився вiд Духа Святого i Марiї Дiви.

Будучи Богочоловiком, Iсус Христос називав Себе "Сином Людським", але нiколи й нiде не ставив Себе врiвень з усiма людьми i не зараховував Себе до грiшникiв.

Вiзьмiмо для прикладу первоверховного апостола Павла. Яке у нього було усвiдомлення власних немочей i недосконалостей, скiльки в ньому було вiдчуття покаяння, яку вiн мав гостру потребу в молитвi про себе з боку заснованих ним церков (Рим. 15, 30; 2; Кор. 1, 11; Флп. 1, 22). Апостол Павло розглядав себе як "першого з грiшникiв" (1 Тим. 1, 15). Христос же жив так, що наприкiнцi Свого земного служiння мiг звернутися до Своїх противникiв зi смiливим запитанням: "Хто з вас викриє Мене у грiху?" (Iн. 8, 46), i у вiдповiдь не почув нi найменшого заперечення.

Згадаймо нiч, коли Iсус Христос стояв один перед Своїми суддями, якi заздалегiдь винесли Йому смертний вирок. Було опитано багато свiдкiв, але жоден з них не мiг представити юдейському первосвященику Каяфi та синедрiону нiчого такого, що можна було б поставити Йому за провину. Лише уявне богохульство було пiдставою для неправедних судей засудити Його на смерть. Пилат, який хотiв знайти в дiях Iсуса Христа хоч би яке порушення закону, заявив привселюдно: "Я не знаходжу в Ньому нiякої провини". Iуда, який спостерiгав за Христом протягом трьох рокiв та бачив Його святе життя, мусив сповiдуватися перед первосвящеником, що вiн "зрадив кров невинну".

Перебуваючи в такому беззаконному i нечестивому оточеннi, вiдданий на посмiх та обплювання, Iсус Христос навiть за таких обставин зберiгав душевний мир. Його погляд не затьмарювався злiстю, а з Його вуст не вийшли нi слова погрози, нi крики прокляття. "Коли Його лихословили, Вiн не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував, а передавав те Суддi Праведному" (1 Пет. 2, 23).

Надзвичайно важливо пiдкреслити, що євангелiсти одержали вiдомостi про Христа не з других рук i писали про Нього, "не йдучи за хитромудрими байками, а бувши очевидцями Його величi" (Див.: 2 Пет. 1, 16-19). Вони писали "повiстi про цiлком вiдомi серед них подiї" (Лк. 1, 1). Тiльки вони могли писати так: "Про те, що було вiд початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали i чого торкалися руки нашi, про Слово життя, - бо життя явилось, i ми бачили, i свiдчимо, i звiщаємо вам це вiчне життя, яке було в Отця i явилося нам" (1 Iн. 1, 1-2).

Особистiсть, яка має такi властивостi душi й такий вплив на людськi душi, повинна бути Особистiстю Божественною. Такого висновку дiйшов один з великих мислителiв, вiльнодумець Жан-Жак Руссо, який написав: "Якщо життя i смерть Сократа - життя i смерть мудреця, то життя i смерть Iсуса - життя i смерть Бога". Цього ж висновку доходили кращi мислителi всiх сторiч. Багато якi з них мiркували так: якщо все те, чого Христос вчив, ким Вiн був i що Вiн звершував, виходило вiд теслi з Назарета, Iсуса, а не вiд Христа, Сина Божого, тодi особистiсть Христа лишається незбагненною таємницею.

"Хто Цей?" - запитувало, прийшовши в рух, все мiсто, коли Христос урочисто увiйшов на молодому вiслюковi до Єрусалима. "Хто Цей?" - запитують до цього часу "спiвпитальники вiку цього" i не бажають прийняти єдино правильну вiдповiдь, вiдповiдь Бога, Який виголосив на Йорданi i на Фаворi: "Цей є Син Мiй Улюблений, в Якому Моє благоволiння; Його слухайте" (Мф. З, 17; 17, 5).

Чому так важливо мати правильну вiдповiдь на запитання: "Хто - Iсус Христос?" Тому, що вiд правильної вiдповiдi i нашого правильного ставлення до Христа залежать сенс нашого земного життя i наша вiчнiсть. "У Ньому було життя, i життя було свiтлом людям" (Iн. 1, 4). "I нема нi в кому iншому спасiння, бо немає iншого iменi пiд небом, даного людям, яким належало б спастися нам" (Дiян. 4, 11-12). "Хто вiрує в Сина Божого, має свiдчення в собi самому; хто не вiрує Боговi, той робить Його неправдомовцем, бо не вiрує в свiдчення, яким Бог свiдчив про Сина Свого" (1 Iн. 5, 10).

Амiнь!


Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет

Джерело: ПРАВОСЛАВНИЙ ПОГЛЯД