Недiля 26-та пiсля П'ятдесятницi (Лк. 12, 16-21)
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
Великим даром благодатi Святого Духа, яким Бог обдарував свiт у Христi Iсусi, апостол Павло називає мир. I дiйсно, вiдколи стоїть свiт, вiдколи пам'ятає себе людство, в його життi бракує миру - спокою совiстi, спокою серця, спокою життя.
Неспокiйне людське серце завжди хвилюється через гнiв, заздрощi, наклепи, пересуди. Людська совiсть вiдчуває гнiв Божий за свої грiхи та неправду. Як те бурхливе море, так i людське життя хвилюється в постiйних вiйнах, ворожнечi, боротьбi за владу та земний добробут. Цей сумний i безпорадний неспокiй є найбiльшою перешкодою до щастя людей. Неспокiй - це найстрашнiша отрута, яку вкинув диявол у людське серце. Вiн оволодiв усiм свiтом i вiв його до загибелi.
Хто усунув цю отруту iз життя людського? Хто влив у серце людини, в її совiсть i взагалi в людське життя новi могутнi сили для його заспокоєння? На це запитання вiдповiдає ап. Павло, який каже: "Вiн (Христос) є мир наш" (Еф. 2, 14). I дiйсно, лише у Христi ми знаходимо непорушний спокiй серця, мир з Богом i запоруку миру в усьому свiтi.
Недаремно в час народження Христа ангели спiвали: "Слава у вишнiх Богу, на землi мир, в людях благоволiння". Ангели спiвали про той мир, який дарував Iсус Христос людськiй совiстi, про який ми завжди молимо: "За мир з неба i за спасiння душ наших". Це той мир, що його влив Христос у жорстоке людське серце, закликаючи всiх до любовi й смирення, до утворення в душi Царства Божого. Це той мир, який руйнує всi мури ворожнечi й роз'єднання мiж людьми i народами. Вiн робить iз усiх людей єдину сiм'ю Отця Небесного.
До пришестя Христа мiж юдеями та iншими народами стояв мiцний i нездоланний мур. Iз споконвiку ворожих таборiв Христос створив одне спiльне братерство. В який же спосiб Христос зруйнував цей мур ворожнечi мiж людьми i народами? Апостол Павло каже, що Син Божий знищив цю ворожнечу тiлом Своїм, ставши справжньою людиною. Христос назвав Себе не сином того чи iншого народу, а "Сином Людським", у всесвiтньому розумiннi цього слова.
Христос у Самому Собi знищив усi мури i засоби до роз'єднання людей, до ворожнечi мiж ними. Вiн став чоловiком, що поєднує всiх миром.
Великий i непереможний для людських сил мур вiдгороджував людей вiд Бога до приходу Христа. Це був мур грiхiв людських. I от з'явився Христос - новий безгрiшний чоловiк. Своєю Божественною силою через смерть на хрестi Вiн зруйнував цей мур, убив усяке ворогування людей проти Бога i мiж собою. Вiн створив нову людину.
Христос поклав Самого Себе в основу мирного братерського єднання усiх людей i народiв у Церквi. А тепер подивимося: чи є у Церквi Христовiй той мир, задля якого Христос зруйнував усi мури i перешкоди, що роз'єднували людей?
Христос дiйсно зруйнував усi мури, але християни, особливо керiвники Церков, побудували свої високi мури, що подiлили Церкву Христову на ворожi табори. Хiба не нагадує сама католицька Церква мур, який вона побудувала мiж Схiдною i Захiдною Церквами. Та й iншi Церкви i християнськi угруповання обнесли себе всiлякими мурами. I навiть православнi Помiснi Церкви, якi завжди були в єднаннi, подiлилися на так званi канонiчнi й неканонiчнi.
Чи можуть тепер цi ворожi християнськi табори сказати, що Христос є мир наш, що Вiн зруйнував ворожнечу i з'єднав усiх в єдине? Чи можемо ми визнати, що та Церква, яка вiдгороджує себе вiд своїх православних братiв-українцiв так званою канонiчнiстю, бере початок вiд апостолiв i пророкiв, маючи Главою Самого Iсуса Христа? Нi, нiяк не можемо визнати. Як можна проповiдувати, що Христос зруйнував усi мури i є мир наш, i в той же час зводити новi мури? Це дiло, противне Христу!
Пiд час богослужiнь усi Церкви пiдносять молитви до Бога про з'єднання всiх. Але яка це марна, фарисейська, богопротивна молитва, коли на дiлi цi так званi канонiчнi Церкви жодного кроку не роблять до цього з'єднання, а навпаки - щораз поширюють i змiцнюють свої мури. Отже, перший крок, який повинна зробити Церква, якщо хоче бути апостольською i Христовою, - це зруйнувати свої мури, що вiдгороджують її вiд святої Церкви Христової, подивитися на життя Помiсної Української Церкви не оком ворога, а оком брата, визнаючи за кожним народом волю i право будувати своє церковне життя на основi вчення Христа, апостолiв i святих отцiв. Церкви всiх народiв повиннi шанувати одна одну i єднатися Духом Святим, а не зовнiшньою пiдпорядкованiстю "молодшого брата" - "старшому".
Наша Українська Православна Церква Київського Патрiархату вже зробила цей крок. Вона закликала Українську Церкву Московського Патрiархату до об'єднання для створення єдиної Української Православної Церкви, рiвної з усiма iншими Помiсними Православними Церквами, якi адмiнiстративно незалежнi одна вiд одної. Чи вiдгукнуться нашi православнi брати-українцi на цей заклик? Вони знаходяться в мiцних обiймах Московської Церкви, для iєрархiї якої головне - влада над українськими вiруючими, а не Царство Боже. Але єднання православних українцiв у єдинiй Помiснiй Церквi рано чи пiзно обов'язково вiдбудеться, бо ворота пекельнi не подолають не тiльки Церкву Христову взагалi, а й Українську зокрема.
А поки що нехай Христос буде миром нашим. Тiльки Господь може зробити неможливе можливим, i ми повиннi мати вiру в це.
Будемо ж, браття i сестри, дбати, щоб Христос став миром i в душi кожного з нас, щоб влив у нашi серця християнський мир, щоб у станi такого миру ми виголошували за богослужiнням: "В мирi Господевi помолимось", "за мир з неба i за спасiння душ наших Господевi помолимося!"
Амiнь!
