Сьогоднi Євангелiє розповiдає нам про воскрешення Господом дочки Iаiра, начальника юдейської синагоги, i про зцiлення кровоточивої жiнки через лише доторкання нею до одежi Христа. Євангелiє говорить, що до Iсуса Христа прийшов Iаiр, припав до Його нiг i просив прийти до нього в дiм, бо його дочка, рокiв дванадцяти, лежить при смертi. Коли ж Господь iшов, то народ тиснув Його. Одна жiнка, яка страждала дванадцять рокiв вiд кровотечi, витратила все своє майно на лiкарiв i не могла вилiкуватися, - пiдiйшла ззаду, доторкнулася до краю одежi Iсуса Христа, i в ту ж мить кровотеча у неї припинилася. Господь сказав: "Хто доторкнувся до Мене?" Вiн запитав не тому, що не знав, хто до Нього доторкнувся, а щоб виявити перед народом вiру жiнки. Коли ж усi вiдмовлялись, ап. Петро сказав: "Наставнику, народ оточує Тебе i тисне, - а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене?" Але Христос продовжував говорити: "Хтось доторкнувся до Мене, бо Я вiдчув, як сила вийшла з Мене". Жiнка, бачачи, що не може утаїтися, з тремтiнням пiдiйшла, упала перед ним i розповiла Йому перед усiм народом, з якої причини доторкнулася до Нього i як тiєї ж митi зцiлилася. На цю вiдвертiсть Христос сказав їй: "Дерзай, дочко! Вiра твоя спасла тебе, iди з миром!"
Коли Вiн ще говорив про це, приходить хтось iз дому начальника синагоги та й каже Iаiру: "Дочка твоя вмерла, не турбуй Учителя". Але Iсус Христос, почувши про це, сказав Iаiру: "Не бiйся, тiльки вiруй, i спасенна буде". Коли вони прийшли в дiм, Господь не дозволив ввiйти нiкому, окрiм Петра, Iоана, Якова та батька й матерi. Всi плакали i ридали за нею, а Вiн сказав: "Не плачте, вона не вмерла, а спить". Всi глузували з Нього, бо знали, що вона померла. Вiн же вислав усiх геть, взяв її за руку i сказав: "Дiвчино, встань". I дух повернувся до неї, вона одразу ж встала, i Вiн наказав дати їй їсти. Батьки були здивованi. Господь же повелiв їм не розповiдати про це нiкому.
Два чуда створив Iсус Христос: зцiлив кровоточиву жiнку i воскресив iз мертвих дочку Iаiра. Все це зробив Iсус Христос, щоб пiдтвердити Своїм послiдовникам, що Вiн не тiльки людина, а й Бог. Чудо восрешення дочки Iаiра свiдчить, що Христос як Бог має владу над смертю i що Вiн заради того i прийшов у свiт, щоб визволити людство вiд найбiльшого в свiтi зла - смертi людини.
Жодна релiгiя не має вчення про загальне воскресiння мертвих, окрiм християнства. Воскресiння мертвих ставить християнство вище вiд усiх релiгiй свiту. Цим воно доводить, що належить до релiгiї Богоодкровенної. Богоодкровенна релiгiя - це єдина правдива релiгiя, бо вона вiдкрита Богом, Який Сам є Iстина.
Воскресiння мертвих є вiдновлення людської природи, яка внаслiдок грiха пiдпала смертi й розпалася на двi частини. Душа залишилася безсмертною, а тiло перетворюється на прах земний. Бог створив людину не такою. Людина з'єднує в собi небо i землю, тобто духовне начало i матерiальне. Ми всi ридаємо над гробом мертвої людини. Чому? Тому що вiдбувається неприродне явище. Людина створена безсмертною, а ми бачимо перед собою порушення цього закону. Жiнка народжує в муках i стражданнях, але, коли народить, забуває про них i радiє, бо народилася людина на свiт, народилося нове життя. Радiсть вiд народження життя свiдчить, що цей акт є природним, а плач i ридання пiд час смертi говорять про те, що смерть - неприродна.
Син Божий прийшов у свiт, щоб виправити неприродне становище людини у свiтi; Вiн прийшов оновити наше єство i повернути його в попереднiй стан - у безсмертя.
Воскрешаючи дочку Iаiра, Iсус Христос пiдтверджував Своє вчення про загальне воскресiння мертвих. У славне друге пришестя Христа "мертвi почують голос Сина Божого i, почувши, оживуть" (Iн. 5, 25). Цю iстину Господь пiдтвердив воскрешенням не лише дочки Iаiра, а й сина наїнської вдови i чотириденного Лазаря, тiло якого було уже в станi розпадання, бо вже смердiло. Особливо ж довiв Христос цю iстину тим, що Сам воскрес iз мертвих. Його Воскресiння є образом нашого майбутнього воскресiння. Не може бути, щоб створена за образом Божим людина назавжди знищувалася смертю i, вiдкуплена "дорогоцiнною Кров'ю Христа, як непорочного i чистого Агнця" (1 Пет. 1, 19), вiддавалася на вiчне зникнення.
Тi, хто вiдкидає воскресiння мертвих, споконвiчно ставлять запитання, яке вважають таким, що неможливо розв'язати: як воскреснуть тiла, якi пiсля смертi перетворюються на прах i з часом зовсiм зникають в лонi землi? На це запитання вiдповiдає ап. Павло: "Хто пiзнав розум Господнiй?" (Рим. 11, 34). Хто може зрозумiти незбагненнi дiла Всемогутнього Бога, для Якого нема нiчого неможливого?! Той, Хто створив iз небуття Вселенну, цей прекрасний свiт i все, що в ньому живе, невже Вiн не може викликати до життя те, що вiдiйшло? Той, Хто на початку створив тiло людини iз землi, невже не може знову вiдновити тiло людини, що перетворилося на землю?
Для нас воскресiння мертвих незбагненне, але скiльки дивного i незрозумiлого iснує в навколишньому свiтi! Для нас не до кiнця зрозумiлим залишається i саме народження людини, хоч воно вiдбувається за законами природи. Наука багато пiзнала, але непiзнаного залишається бiльше. Тому не треба дивуватися загальному воскресiнню мертвих. Воно, безперечно, вiдбудеться у свiй час. Так сказав Бог. Ми повиннi вiрити Боговi, бо невiра Йому привела перших людей до смертi.
Колись, на зорi iсторiї людства, перед першими людьми постала дилема: вiрити Боговi чи повiрити дияволу, що явився в образi змiя. Ця ж дилема стоїть i перед сучасним людством, перед кожним з нас: вiрити у воскресiння мертвих чи вiдкинути його як красивий мiф? Вiд нашого вибору залежить, якою буде наша вiчнiсть. Вiд нас не залежить воскресiння мертвих. Воно залежить вiд Бога. Але яким буде наше життя у вiчностi пiсля з'єднання душi з тiлом - залежить вiд нас.
Наше земне життя iснує для того, щоб визначитися: чого ми хочемо у майбутньому вiцi - блаженства чи страждання, що нам бiльше подобається - добро чи зло. Звичайно, кожна розумна людина скаже, що їй, беззаперечно, бiльше до вподоби добро i блаженство. Якщо це правда, то чому ж ми, живучи на землi, частiше обираємо зло? Хiба ми не розумiємо, що цим ми прирiкаємо себе на вiчнi страждання?
При цьому як блаженство, так i страждання пiсля воскресiння мертвих будуть в поєднаннi душi з тiлом. Не забуваймо складу своєї природи: вона створена Богом з душi i тiла. Невже тiльки на короткi роки земного життя людина повинна залишатися людиною?
В яку славу одягнуться святi й праведнi люди пiсля воскресiння, ми тепер навiть уявити не можемо. Святе Письмо свiдчить, що праведнi засяють, як сонце, в Царствi Отця Небесного. А тiла грiшних, на протилежнiсть святим, затьмаряться, як нiч i темрява. Тiла грiшникiв теж будуть нетлiнними i безсмертними, але їхнє безсмертя перетвориться на нескiнченнi страждання. Внаслiдок великих грiхiв своїх i повної нерозкаяностi вони виявляться зовсiм негiдними бути в оселях Отця Небесного. Вони свiдомо вiдкинули Бога, не прийняли Його любов, i тому будуть позбавленi спiлкування з Богом - джерелом любовi i блаженства - i будуть вiдкинутi в пекло на всю вiчнiсть.
Це вiдсторонення Святе Письмо називає другою смертю, яка незрiвнянно гiрша вiд теперiшньої смертi. "Люди будуть шукати смертi, але не знайдуть її; захочуть умерти, але смерть утече вiд них" (Одкр. 9, 6).
Дорогi браття i сестри, все це вселяє в нас велику надiю на вiчне майбутнє життя. Надiя надає нам силу перемагати всi труднощi земного життя, боротися з грiховними спокусами, покладаючи уповання на Божу допомогу. А Бог нiколи i нiкого не посоромить в надiї на Його милiсть. Богу нашому слава на вiки вiкiв.
Амiнь!
Коли Вiн ще говорив про це, приходить хтось iз дому начальника синагоги та й каже Iаiру: "Дочка твоя вмерла, не турбуй Учителя". Але Iсус Христос, почувши про це, сказав Iаiру: "Не бiйся, тiльки вiруй, i спасенна буде". Коли вони прийшли в дiм, Господь не дозволив ввiйти нiкому, окрiм Петра, Iоана, Якова та батька й матерi. Всi плакали i ридали за нею, а Вiн сказав: "Не плачте, вона не вмерла, а спить". Всi глузували з Нього, бо знали, що вона померла. Вiн же вислав усiх геть, взяв її за руку i сказав: "Дiвчино, встань". I дух повернувся до неї, вона одразу ж встала, i Вiн наказав дати їй їсти. Батьки були здивованi. Господь же повелiв їм не розповiдати про це нiкому.
Два чуда створив Iсус Христос: зцiлив кровоточиву жiнку i воскресив iз мертвих дочку Iаiра. Все це зробив Iсус Христос, щоб пiдтвердити Своїм послiдовникам, що Вiн не тiльки людина, а й Бог. Чудо восрешення дочки Iаiра свiдчить, що Христос як Бог має владу над смертю i що Вiн заради того i прийшов у свiт, щоб визволити людство вiд найбiльшого в свiтi зла - смертi людини.
Жодна релiгiя не має вчення про загальне воскресiння мертвих, окрiм християнства. Воскресiння мертвих ставить християнство вище вiд усiх релiгiй свiту. Цим воно доводить, що належить до релiгiї Богоодкровенної. Богоодкровенна релiгiя - це єдина правдива релiгiя, бо вона вiдкрита Богом, Який Сам є Iстина.
Воскресiння мертвих є вiдновлення людської природи, яка внаслiдок грiха пiдпала смертi й розпалася на двi частини. Душа залишилася безсмертною, а тiло перетворюється на прах земний. Бог створив людину не такою. Людина з'єднує в собi небо i землю, тобто духовне начало i матерiальне. Ми всi ридаємо над гробом мертвої людини. Чому? Тому що вiдбувається неприродне явище. Людина створена безсмертною, а ми бачимо перед собою порушення цього закону. Жiнка народжує в муках i стражданнях, але, коли народить, забуває про них i радiє, бо народилася людина на свiт, народилося нове життя. Радiсть вiд народження життя свiдчить, що цей акт є природним, а плач i ридання пiд час смертi говорять про те, що смерть - неприродна.
Син Божий прийшов у свiт, щоб виправити неприродне становище людини у свiтi; Вiн прийшов оновити наше єство i повернути його в попереднiй стан - у безсмертя.
Воскрешаючи дочку Iаiра, Iсус Христос пiдтверджував Своє вчення про загальне воскресiння мертвих. У славне друге пришестя Христа "мертвi почують голос Сина Божого i, почувши, оживуть" (Iн. 5, 25). Цю iстину Господь пiдтвердив воскрешенням не лише дочки Iаiра, а й сина наїнської вдови i чотириденного Лазаря, тiло якого було уже в станi розпадання, бо вже смердiло. Особливо ж довiв Христос цю iстину тим, що Сам воскрес iз мертвих. Його Воскресiння є образом нашого майбутнього воскресiння. Не може бути, щоб створена за образом Божим людина назавжди знищувалася смертю i, вiдкуплена "дорогоцiнною Кров'ю Христа, як непорочного i чистого Агнця" (1 Пет. 1, 19), вiддавалася на вiчне зникнення.
Тi, хто вiдкидає воскресiння мертвих, споконвiчно ставлять запитання, яке вважають таким, що неможливо розв'язати: як воскреснуть тiла, якi пiсля смертi перетворюються на прах i з часом зовсiм зникають в лонi землi? На це запитання вiдповiдає ап. Павло: "Хто пiзнав розум Господнiй?" (Рим. 11, 34). Хто може зрозумiти незбагненнi дiла Всемогутнього Бога, для Якого нема нiчого неможливого?! Той, Хто створив iз небуття Вселенну, цей прекрасний свiт i все, що в ньому живе, невже Вiн не може викликати до життя те, що вiдiйшло? Той, Хто на початку створив тiло людини iз землi, невже не може знову вiдновити тiло людини, що перетворилося на землю?
Для нас воскресiння мертвих незбагненне, але скiльки дивного i незрозумiлого iснує в навколишньому свiтi! Для нас не до кiнця зрозумiлим залишається i саме народження людини, хоч воно вiдбувається за законами природи. Наука багато пiзнала, але непiзнаного залишається бiльше. Тому не треба дивуватися загальному воскресiнню мертвих. Воно, безперечно, вiдбудеться у свiй час. Так сказав Бог. Ми повиннi вiрити Боговi, бо невiра Йому привела перших людей до смертi.
Колись, на зорi iсторiї людства, перед першими людьми постала дилема: вiрити Боговi чи повiрити дияволу, що явився в образi змiя. Ця ж дилема стоїть i перед сучасним людством, перед кожним з нас: вiрити у воскресiння мертвих чи вiдкинути його як красивий мiф? Вiд нашого вибору залежить, якою буде наша вiчнiсть. Вiд нас не залежить воскресiння мертвих. Воно залежить вiд Бога. Але яким буде наше життя у вiчностi пiсля з'єднання душi з тiлом - залежить вiд нас.
Наше земне життя iснує для того, щоб визначитися: чого ми хочемо у майбутньому вiцi - блаженства чи страждання, що нам бiльше подобається - добро чи зло. Звичайно, кожна розумна людина скаже, що їй, беззаперечно, бiльше до вподоби добро i блаженство. Якщо це правда, то чому ж ми, живучи на землi, частiше обираємо зло? Хiба ми не розумiємо, що цим ми прирiкаємо себе на вiчнi страждання?
При цьому як блаженство, так i страждання пiсля воскресiння мертвих будуть в поєднаннi душi з тiлом. Не забуваймо складу своєї природи: вона створена Богом з душi i тiла. Невже тiльки на короткi роки земного життя людина повинна залишатися людиною?
В яку славу одягнуться святi й праведнi люди пiсля воскресiння, ми тепер навiть уявити не можемо. Святе Письмо свiдчить, що праведнi засяють, як сонце, в Царствi Отця Небесного. А тiла грiшних, на протилежнiсть святим, затьмаряться, як нiч i темрява. Тiла грiшникiв теж будуть нетлiнними i безсмертними, але їхнє безсмертя перетвориться на нескiнченнi страждання. Внаслiдок великих грiхiв своїх i повної нерозкаяностi вони виявляться зовсiм негiдними бути в оселях Отця Небесного. Вони свiдомо вiдкинули Бога, не прийняли Його любов, i тому будуть позбавленi спiлкування з Богом - джерелом любовi i блаженства - i будуть вiдкинутi в пекло на всю вiчнiсть.
Це вiдсторонення Святе Письмо називає другою смертю, яка незрiвнянно гiрша вiд теперiшньої смертi. "Люди будуть шукати смертi, але не знайдуть її; захочуть умерти, але смерть утече вiд них" (Одкр. 9, 6).
Дорогi браття i сестри, все це вселяє в нас велику надiю на вiчне майбутнє життя. Надiя надає нам силу перемагати всi труднощi земного життя, боротися з грiховними спокусами, покладаючи уповання на Божу допомогу. А Бог нiколи i нiкого не посоромить в надiї на Його милiсть. Богу нашому слава на вiки вiкiв.
Амiнь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України
Філарет
Філарет
Джерело: ПРАВОСЛАВНИЙ ПОГЛЯД.